Напередодні Дня пам’яті та перемоги над нацизмом, 7 травня, в читальній залі філії №2 Кременчуцької міської публічної бібліотеки відбулася презентація другого видання книги «Герої Кременчуччини — Герої України». Це документально-публіцистичне історичне видання, що розповідає про 18 захисників України з Кременчуччини, яким було надане почесне звання «Героя України». Серед них як живі Герої, так і загиблі захисники України.
Книгу презентувала одна з її авторок Тетяна Булат. Вона розповіла, що ідея написання цієї книги виникла у голови Творчої спілки письменників Кременчуччини та Творчої спілки журналістів Кременчуччини НСЖУ Володимира Шевченка. Так само як і ідея двох інших творчих проєктів, які реалізує цей же колектив авторів: видання книг «Крізь морок війни. Кременчук» та «Криниця пам’яті – Герої Кременчуччини».
Щодо останнього проєкту, то вже вийшло 11 книг, і наразі готують до друку 12-ту. Про це під час презентації повідомив Володимир Шевченко.
— Дуже важливо, що ця книга вийшла саме зараз, поки свіжа пам’ять про наших Героїв. Вона наповнена історіями, спогадами та емоціями. Щоб ми не забували про подвиги наших Героїв. Герої для нас усі, хто захищав і захищає Україну. Ми маємо пам’ятати про земляків, які віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини, — наголосила Тетяна Булат.
Робота над проєктом велася на волонтерських засадах творчою групою в складі трьох письменників та журналістів й друкувалися за власний кошт авторів. Разом з Володимиром Шевченко матеріали про Героїв України з Кременчуччини готували місцеві письменниці та журналістки Тетяна Булат і Оксана Гриниченко. Прочитати цю книгу можна у читальній залі філії №2 міської бібліотеки, бібліотеці Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії та Музеї військової історії ВПУ №7.
Як розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» членкиня редакційної колегії проєкту Тетяна Булат, автори книги хотіли б забезпечити ними усі шкільні бібліотеки міста. Проте фінансування на це від органів місцевої влади не отримали.
Серед Героїв України – випускники Кременчуцького військового ліцею
На презентації виступив очільник ГО «Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО», голова районної організації ГО «Захист Держави», засновник і зберігач Військового музею ВПУ №7, ветеран російсько-української, полковник у відставці війни Володимир Поляков.
Він довгий час очолював Кременчуцький військовий ліцей, серед випускників якого декілька Героїв України, про яких розповідається у презентованому виданні.
— Я усіх їх добре знав й не думав, що цим хлопцям доведеться воювати. І що їх імена опиняться у цій книзі. І що дехто з них загине, — зауважив Володимир Поляков на початку свого виступу.
Він згадав про майора Миколу Городніченко, який воював у складі підрозділу Центра спеціальних операцій СБУ «Альфа» і загинув, захищаючи Україну.
— Він міг і не йти на виконання завдання зі своїми підлеглими, але все-таки пішов. Це було під Херсоном. Вони дуже багато шуму наробили в тилу у росіян, а коли поверталися, ворог наздогнав їхню розвідгрупу… Колю Городніченка ми поховали, як Героя. На щастя, у нього народився син і його прізвище буде продовжуватися у віках, — зауважив офіцер.
Випускник Кременчуцького військового ліцею отримав звання Героя України посмертно
Володимир Поляков розповів про другого випускника Кременчуцького військового ліцею, який отримав звання «Герой України» – Олега Голінея.
— Ще мій випускник — Олежка Голіней. Він командував артилерійськоюї бригадою Національної гвардії. У 2022-му, в перші дні повномасштабної війни, його бригада крушила окупантів, які заходили на територію України. Гаубицями Д-30 він розбивав їх так, що колеса летіли на 100 метрів. Там такі жорстокі бої були… Росіяни тоді навіть не очікували, що з ними таке можуть робити. За це він і отримав Героя України. Він живий. Інколи зустрічаюсь з ним, переписуюсь, — сказав колишній керівник військового ліцею.
Герой України з Кременчука Олег Голіней потрапив до календаря «Лицарі пекельної заграви»
Він також згадав про Сергія Волинського (позивний «Волина»), який став відомий усій Україні під час оборони «Азовсталі» в Маріуполі.
— Це теж випускник нашого ліцею. Перший раз на фронті я з ним зустрівся під час бойових дій під Маріуполем у 2015-му році. Він міняв мій батальйон під Широкине. Там тоді було теж важко. Морська піхота. А у 2022-му році він потрапив в оточення під Маріуполем. Тримав оборону на заводі «Азовсталь»… Тоді Сергій спілкувався з Папою Римським, з президентами різних країн, робив все, щоб вивести наших хлопців з оточення у треті країни. І росіяни нібито пообіцяли це, але обдурили. Вони їх взяли в полон, і потім почалася Оленівка та інше… Сергій передав нам форму, в якій був у полоні — його куртка знаходиться в музеї. Він був ініціатором «Прапора надії» — у нас над училищем висить. Це чорно-білий прапор: чорний — як символ полону, білий — надії на те, що все ж таки вийдуть з полону. Сергій зараз займається волонтерською діяльністю та визволенням наших бійців з полону… Він часто приїжджає, теж зустрічаємося, — розповів про бойовий шлях свого випускника Володимир Поляков.
Лямки парашута у крові випускника
Серед випускників Кременчуцького військового ліцею є льотчик Повітряних Сил ЗСУ, Герой України Вадим Ворошилов (позивний «Karaya»). Володимир Поляков розповів про те, яким той був під час навчання в ліцеї і яким став.
«Привид Вінниці» Герой України Вадим Ворошилов розповів про аварію та захист неба
— Маленький такий хлопчик був у мене. Я взагалі навіть не думав, що він стане ось таким Героєм, якого називали «Привідом Вінниці». В одному з боїв у перші рік війни він збив сім повітряних цілей. Прислав мені фото – усе обличчя в крові. Його літак збили, а він на парашуті катапультувався. Я йому кажу: «Ти молодець, що катапультувався одразу, як підбили». А він каже: «Ні, не одразу… Піді мною було місто.І якби я катапультувався одразу, загинули б цивільні». Я питаю: «А що ж ти зробив?». Він каже: «Ну трошечки міг ще вліво ручку управління відвести, і лише коли побачив, що вже відвів літак від міста, а вночі це було видно по вогнях, тільки тоді катапультувався». Парашут, на якому він приземлився зараз у нас в музеї. Його лямки парашута в крові мого випускника. Можете прийти — подивитися, — запросив полковник до себе у музей.
Володимир Поляков розповів, що наразі Вадим Ворошилов опанував керуванням F-16 і взагалі багато чого робить для розвитку української військової авіації.
— Я навіть не очікував, що він може таке робити. Ми виховували дуже добре наших хлопців. Дуже багато з них зараз воює. Я з ними зустрічаюсь, — резюмував колишній очільник Кременчуцького військового ліцею.
Легендарний льотчик Karaya подарував музею Кременчука парашут зі слідами своєї крові
«Є така професія – захищати Батьківщину»
Під час свого виступу він згадав слова зі старого фільму, де герой говорить що «є така професія — захищати Батьківщину».
— Думав у мене буде офіцерська династія — в мене батько, дід, дядько і племінник — військові. У мене дочка, тож сподівався, що саме племінник Ігор Пугач продовжить нашу військову династію. Він усе дитинство провів на полігонах, стріляв зі всього. Був такий хлопець-відчайдуха, — розповів Володимир Поляков.
Хто такий Ігор Пугач на честь якого назвали вулицю у Кременчуці
За його словами, майор Нацгвардії Ігор Пугач взяв участь у перших боях під Харковом. Там він загинув на самому початку повномасштабної війни, зупинивши разом зі своїм підрозділом росіян, які наступали на місто.
— 26 лютого 2022 року його підрозділ знищив танк, п’ять бронемашин і майже 600 піхотинців ворога. У ті дні він першим взяв у полон росіян. Однак у тому бою він загинув. Посмертно йому надали звання Героя України. Він мені під час тих боїв прислав смску: «Ми їх били, б’ємо і будемо бити», — розповів Володимир Поляков.
Він додав, що Ігор Пугач у 2022 році ціною свого життя перекрив окупантам дорогу на Харків. Якби його підрозділ відступив, то росіяни тоді б дійшли до міста. У тому бою він особисто підбив танк.
— Солдат гине двічі. Перший раз, він гине на фронті. Це достойна смерть для солдата. Але є ще одна смерть — дуже страшна. Це смерть від безпам’ятства. Ось коли ми їх забудемо, значить ми вб’ємо цих солдатів другий раз і вб’ємо свою пам’ять, — резюмував Поляков і подякував авторам книги за їх ініціативу.
Майору Ігорю Пугачу посмертно присвоїли звання Героя України
85 випускників ВПУ №7 загинули на війні
У Вищому професійному училищі №7 на російсько-українській війні, захищаючи Україну, загинуло 85 випускників. Про це повідомив Володимир Поляков, який наразі працює у цьому навчальному закладі.
Він запропонував авторам видання «Герої Кременчуччини — Герої України» новий проєкт — написати про цих Героїв окрему книгу.
— Це тільки в одному навчальному закладі стільки Героїв, які у важкий для країни час стали на її захист. Дуже потрібна така книга, — заявив ветеран, який опікується Військовим музеєм ВПУ №7.
Він запросив усіх присутніх відвідати цей музей, де зберігається пам’ять про полеглих Героїв.
Україну захищають не тільки українці
На презентації Тетяна Булат зауважила, що під час російсько-української війни нашу країну захищають не тільки українці за національністю, і навіть не тільки українці за громадянством. І що нам потрібно дякувати цим людям.
Вона розповіла про пораненого мексиканця, якого побачила у військовому шпиталі. Це колишній військовослужбовець мексиканської армії, який після звільнення добровільно приїхав в Україну, щоб захищати її від російської навали.
— Я поставила питання, що спонукало його приїхати? Він відповів, що не зміг сидіти спокійно, коли бачив що тут коїться таке страшне зло… Ми не могли виразити слова вдячності людині, для якої Україна не є рідною, але який став на її захист, — розповіла Тетяна.
Вона також розповіла про загиблого Героя, подвиг якого першим описаний у презентованій книзі — Алексана Амірджаняна. Він народився в Єревані, а в Україну переїхав разом з родиною в 4 роки. Разом із братом зростав у селі Липове, працював на гірничому підприємстві у Горішніх Плавнях.
На початку широкомасштабної війни він знаходився за кордоном — працював далекобійником. Одразу повернувся в Україну, щоб стати на її захист — добровільно мобілізувався 27 лютого 2022 року. Починав службу у лавах 107 реактивної артилерійської Кременчуцької бригади.
Полеглому воїну з Полтавщини Алексану Амірджаняну присвоїли звання Героя України
Його старший брат теж добровільно мобілізувався і загинув у бою під Бахмутом 26 лютого 2023 року. Алексан після загибелі брата мав право демобілізуватися, але залишився у лавах ЗСУ, щоб помститися ворогові. З березня 2023 року він перевів до лав 5-ї окремої штурмової бригади. Старший солдат Алексан Амірджанян загинув в бою 13 серпня 2023 року на Донеччині.
— Чоловік, який проживав в Україні, але за національністю не був українцем, після загибелі брата міг залишити військову службу. Але він вибрав захист України, — резюмувала Тетяна Булат.
Герої України з Кременчуччини
Вона попросила усіх встати й зачитала перелік усіх 18 Героїв України з Кременчуччини, про яких розповідається у презентованій книзі:
Кременчужанин Максим Кагал отримав звання Героя України посмертно
- Алексана Володимировича Амірджаняна
- Назара Богдановича Боровицького
- Сергія Ярославовича Волинського
- Вадима Олександровича Ворошилова
- Олега Іродійовича Ґеґечкорі
- Андрія Андрійовича Геруса
- Олега Васильовича Голінея
- Миколу Анатолійовича Городніченка
- Максима Володимировича Кагала
- Віталія Борисовича Коваля
- Олександра Володимировича Кроковця
- Віктора Григоровича Кузьменка
- Валерія Вікторовича Нетудихатка
- Олександра Валентиновича Поклада
- Віктора Віталійовича Поливяного
- Ігоря Олександровича Пугача
- Едуарда Володимировича Сабаніна
- Ігоря Миколайовича Сердюка
— Вони навіки залишилися в історії України, як неймовірні народні герої. Герої своєї нації, герої Кременчуччини, — резюмувала Тетяна Булат.
«Ми зобов’язані були це зробити»
На презентації виступили багато присутніх. Валерій Голуб прочитав свій вірш. А вимушений переселенець з Донеччини Віктор Трохименко презентував свою книгу «Побратими», в якій він розповів про захисників Донбасу.
Наприкінці презентації про роботу над другим виданням книги «Герої Кременчуччини — Герої України» розповів Володимир Шевченко.
— Дуже важко не лише говорити, писати, а й читати ці книжки. Ми замахнулися на таке, навіть не розуміючи, що нас очікує. Якщо раніше я міг за день зверстати 20 сторінок книжки, то працюючи над ними сьогодні не можу понад 5-7 сторінок зверстати. Чому так важко? Я у Кременчуці живу давно, багатьох знаю особисто. Колись працював у піонерському таборі «Чайка» — багато дітей там відпочивали. І я їх знав. І про них довелося писати — багато з них загинули… Серце не витримує такого навантаження. Але ми зобов’язані були це зробити, — наголосив очільник Творчої спілки письменників і журналістів Кременчуччини.
Він зауважив, що наразі багато військових повертається з фронту з різних причин. І про них треба також писати — про їх подвиги, мужність і відданість Україні.
Володимир Шевченко подякував усім, хто прийшов на презентацію, та запросив зробити спільне фото.
НА ТЕМУ:
У Кременчуці до поминального тижня вийде восьма книга «Криниця пам’яті — Герої Кременчуччини»
Проєкт, присвячений загиблим воїнам з Кременчуччини, став переможцем престижного конкурсу
