«Ти або йдеш до кінця, або не стаєш на цей шлях взагалі»: молодший лейтенант із Кременчука 10 місяців тримав позицію на Донеччині

Молодший лейтенант Ананенко з Кременчука добровільно мобілізувався до лав Збройних сил України 21 липня 2024 року. Після підготовки у 167 батальйоні резерву в Черкасах та навчання у Львівській національній академії сухопутних військ, де 15 січня 2025 року він отримав офіцерське звання, уже за кілька днів, 19 січня, військового направили до 30-ї окремої механізованої бригади.

15 лютого він уперше зайшов на бойові позиції. Те, що спочатку сприймалося як період адаптації, розтягнулося на 10 місяців і 6 днів безперервного перебування на позиціях.

Перший захід на позиції відбувався взимку—у ясну ніч, із повними рюкзаками, де доводилося нести їжу, і боєкомплект. Вводив молодшого лейтенанта в обстановку побратим із позивним «Кейс», який пояснював усі нюанси служби на передовій.

Попри офіцерське звання, на позиціях Ананенко не відокремлював себе від інших військових.

Позиція, на яку він зайшов, була облаштована, однак з часом її довелося неодноразово змінювати через постійні обстріли та атаки «гостей». Загроза надходила як від штурмових груп, так і від дронів—FPV, «бомберів» та розвідників.

Забезпечення було складним. Провізію та воду доставляли з повітря—за допомогою дронів типу «баба яга», які скидали посилки вагою до 8–9 кілограмів. Взимку воду часто розбивалась, ми могли звісно розтопити сніг, але знайшли воронку від боєприпасу і брали її звідти. Коли і та калюжа почала закінчуватись, військові викопали криницю просто біля позиції, маскуючи викинуту землю, щоб її не помітив ворог, що було досить складно.

Позиція також слугувала енергетичним вузлом—тут стояв генератор, від якого заряджали обладнання і передавали енергію на сусідні точки.

Побут формувався стихійно: хтось краще готував, хтось заварював чай чи каву, хтось відповідав за прості перекуси.

Один із найнебезпечніших епізодів стався під час штурмових дій, коли один із «гостей» сховався у викопаній криниці.

Тактика ворога з часом змінювалася: замість масованих штурмів—просочування малими групами, активно використовували дрони та туман. В окремі періоди через погодні умови українські дрони не могли працювати, тож противника доводилося зупиняти власними силами.

Під час огляду ворожих рюкзаків українські бійці неодноразово знаходили консерви, особисті речі та, за словами Ананенка, препарати наркотичної дії, під впливом яких «гості», ймовірно, і йшли в атаки.

Вихід із позицій був не менш складним, ніж захід. Через активність ворога маршрут довелося змінити. Уночі військові долали понад 8 кілометрів полями, воронками та ярами.

Нині молодший лейтенант Ананенко повернувся до Кременчука, де живе з дружиною та маленьким сином. Каже, що хоче адаптуватися до цивільного життя, провести відпустку з родиною та просто побути разом.