«Дехто з хлопців дуже зарано вирішив, що вже піймав бика за роги» — Климовський

Перед новоствореною командою СК «Полтава» U-19 у 25-му році ніхто не ставив завдання посісти якесь конкретне місце у чемпіонаті U-19. Тим паче, полтавці є абсолютними дебютантами цього юнацького турніру. Керівництво клубу вирішило, що юнацька команда СК «Полтава» дислокуватиметься у Кременчуці. Старшим тренером призначили відомого для кременчуківських прихильників футболу Ігоря Климовського. Абсолютно нову команду вирішили створювати на базі «Кременя-2008», яку в структурі МФК «Кремінь» успішно тренував Антон Диндіков.

Головним же завданням юнацької команди, про що президент клубу Сергій Іващенко говорив тоді, повторює й зараз, є підготовка здібних молодих футболістів. Таких, які стануть найближчим резервом для головної команди.

Тобто, високих турнірних завдань команда не мала, але ж ні хто не очікував від молоді Полтави таких відверто сумних підсумків виступу — лише чотири очки із 48-ми можливих у 16 матчах, тобто одна перемога і одна нічия. Вражаюча і різниця м’ячів: 8 голів забито і 42 пропущено, останнє місце в турнірній таблиці.

Слід повторити, що ні про ніяку трагедію з приводу такого виступу ніхто не говорить. Але ж варто глибоко проаналізувати та зробити правильні висновки. Аби, враховуючи отримані уроки, рухатися вперед у правильному напрямку. Якраз про це, про причини, можливо й глобальні, такого виступу, наша розмова зі старшим тренером СК «Полтава U-19 Ігорем Климовським.

— Ігорю Петровичу, давайте спробуємо розкласти по полицях виступ Ваших підлеглих. На ваш погляд, чому так сталося, де коріння у цієї проблеми?. Отже, яким буде Ваш аналіз як старшого тренера? Будь ласка.

— Так, ми збирали команду на базі «Кремінь-2008». Добирали більшою частиною за рахунок полтавських хлопчиків, три футболісти були з Одеси. Думаю, першопричиною нашого такого виступу у першій частині чемпіонату лежить відсутність необхідного досвіду. До цього гравці грали лише в дитячій лізі. А юнацька — це зовсім інший рівень. Вже на зборах перед початком чемпіонату ми помітили багато проблемних моментів. Не дивлячись, що у всіх контрольних матчах ми здобували перемоги, ми бачили великі проблеми у команди з переходом від оборони до атаки і навпаки. Все це відбувалося з великими труднощами. Ми це прекрасно бачили, і багато працювали над цим. Чому не вдалося? Ось яка моя думка.
У футболістів, яких ми заявили, чомусь зникло бажання удосконалюватися. Таке враження, що вони вирішили для себе, що вже досягли якогось рівня, і зупинились. Хтось вважав, що, як каже українське прислів’я, піймали бика за роги.

Бачте, у нас жоден футболіст не грав до цього на рівні U-19. Звісно, була б зовсім інша картина, аби хоч кілька хлопців пограли на такому рівні. Я з цього приводу аналізував позаминулий рік і виступ команди ЛНЗ в U-19. Вони виступили тоді з аналогічним до нашого результатом, теж було мало забитих і багато пропущених голів, і вони теж тоді більшу частину виступали молодшим, ні ж в інших команд складом.

Я чесно думав, що на базі 2008 року у нас мав би вийти набагато кращий результат. Але так виходить, що я помилився.

— Чи можна пояснити факт такої гри лише молодістю наших футболістів?

— Відсутність досвіду — основний фактор. Друге. Ми мали і маємо справу з футболістами, які у нас є. Аби були гравці рівня «Динамо» чи «Шахтаря», то і підсумок був би іншим. У нашому випадку доведеться запастись терпінням, треба чекати. Є у нас, звичайно, здібні футболісти, і навіть талановиті. Але є й такі, з котрими вже зараз доведеться розпрощатися. Без такої селекції нікуди не подінешся. Такі футбольні реалії.

— Здавалось би у цієї команди є свій плюс — певна награність, адже команда практично одним складом виступала в ДЮФЛУ, і виступала небезуспішно. Але не так сталося, як гадалося.

— Справді, команда «Кремінь-2008» у дитячій лізі вийшла у фінальну частину з першого місця. Треба сказати правду, з ними дуже успішно попрацював Антон Леонідович Диндіков. Команда показувала непоганий футбол. Але я дивився їхній матч із «Шахтарем», а там вже зовсім інший рівень. Наші хлопці молодці, вони старалися. З них, як кажуть, будуть футболісти. Але на даний момент 2008-м роком вони не можуть витягнути проти команди 2006- го чи 2007-го років народження. Які вже пограли і в ДЮФЛУ, і які вже понюхали пороху юнацької ліги. Вони швидші у всіх компонентах, та й підбір виконавців зовсім інший, трішки кращий. Ситуація ще раз підтвердила — неможливо з одного міста створити команду, яка витягне цей чемпіонат.

— Ігорю Петровичу, невже така велика різниця між дитячою лігою та юнацькою?

— Не те що велика, а дуже велика. У чому? В інтенсивності, у швидкості, швидкості прийняття рішень, у роботі з м’ячем. У юнацькій лізі футболісти у всіх компонентах футболу працюють набагато швидше. Але тільки на це скидати все не можна. Адже повинен бути ще й характер. Ось це одна з найголовніших якостей. У футболіста може щось не виходити, але за рахунок характеру, присутності сили волі, нестримного бажання й досягається потрібний результат, шліфуються футбольні навики, з’являється певна майстерність.

— У другому турі чемпіонату СК «Полтава» для багатьох несподівано, та ще й з крупним рахунком — 3:0, переграла ровесників з рівненського «Вереса». Чи не зіграв цей результат для молодих футболістів ведмежу послугу? Чи не було перебільшеної оцінки цього матчу? Чи не додала перемога над «Вересом» певної самовпевненості вашим хлопцям?

— Розумієте, ця гра нічим особливим не відрізнялася від інших. Ми грали другим номером. Біля наших воріт суперник достатньо багато створював, але не забивав. Команда «Верес» була набагато мобільнішою. А у нас за матч були три-чотири моменти, три з яких нам вдалося реалізувати. Мені здається, що конкретно в цьому матчі нам більше пощастило. Так у футболі буває. Мені тоді здалося, що гра та її підсумковий результат з «Вересом» дадуть нашим хлопцям велику порцію додаткової упевненості. Але, як з’ясувалося, все сталося з точністю до навпаки. Наші молоді футболісти відчули, а точніше зробили висновок, що вже все, вони все вміють, і не треба бігти, не треба відпрацьовувати в єдиноборствах, не треба самовіддано захищатися та боротися за кожен м’яч.

— І ці висновки підтвердила подальша ігрова практика. Зокрема, досить довга безвиграшна і незабивна серія команди. Які її головні причини?

— Ми повертаємося до того, про що вже говорили. До футбольного характеру — або він є, або його немає. На жаль, команда його не демонструвала. Я не можу сказати, що наші гравці виходили на матчі не налаштованими. Мотивованість до гри була. Однак вони виходили на поле з почуттям боязні. Це диктувалося тим, що вони постійно грали з командами УПЛ. Навіть на розминках вже відчувалося, що футболісти сильно схвильовані. Знаєте, як футболіст у минулому скажу, що хвилювався і я. Але буквально зі стартовим свистком ця нервовість зникала, бо вже пішла гра. Можливо, наші футболісти так і не змогли навчитися переборювати боязнь помилитися, боязнь зіграти невдало.

— Ігорю Петровичу, можна сказати, що практично всі лінії команди зіграли невдало. Але яка з ліній розчарувала Вас найбільше?

— Однозначно — середина поля. Коли ми збирали команду, коли почали готуватися, то, скажу чесно, я передбачав, що середня лінія буде здатна вести гру. Але я помилився. Нашим гравцям в середині поля не вистачило упевненості. Зайве говорити загалом і про лідера команди, який би проявив себе в ролі диспетчера. Такого не знайшлося. Були хлопці старші за віком, потенціал у них ніби й був, але лідерами вони так і не стали. Більше лідерських якостей намагалися продемонструвати місцеві хлопці 2008 року, але в них поки теж не вийшло.

— А потенціал до такого лідерства у деяких футболістів є?

— Звичайно, є. Але дуже сильно впливають на гру на цій позиції фізичні якості у цьому віці. Хто сильніше біжить, той і має перевагу. З часом ця перевага нівелюється, але поки так. Треба сказати, що вони, наші хлопці, можуть стати вправними футболістами. Але є тільки один рецепт для цього — не просто самовіддана робота на тренуваннях. І тут навіть більше підходить інше слово — це має бути пахота, неймовірний труд. Лише у такому разі молодому футболісту може світити успіх.

І за реальними прикладами далеко ходити не треба. Вони тут, поряд. Свого часу я працював у донецькому «Олімпіку». Наше тренувальне поле розташовувалося поряд з полем «Шахтаря». І я спостерігав дуже часто як працював Михайло Мудрик. Закінчувалося тренування — він продовжує працювати. Закінчилася гра — Михайло залишається на полі, продовжує тренуватися. От у нього було просто шалене бажання досягти чогось значного у футболі. І він домігся свого. Він грав в одному з найкращих клубів України, у «Шахтарі», домігся виклику до національної збірної, а потім потрапив до лондонського «Челсі». Це дуже потужний успіх — думаю, з цим погодиться кожен. І на цьому крапку у футбольній біографії Мудрика ставить рано.

Теж саме можу сказати про Максима Таловєрова. Це людина, футболіст, котрий сам себе створив. Він дуже працездатний, що й дало свої результати. Словом, я особисто знав, бачив футболістів, які, власне стали футболістами завдяки роботі не до сьомого, як кажуть, поту, а до двадцять сьомого. Ось з них і мають брати приклад наші молоді футболісти. Але перед цим вирішивши для себе, якій справі вони хочуть присвятити своє життя. Якщо футболу — будь ласка, усі можливості для цього є. Потрібно лише віддаватися цій справі повністю, і більше ніж повністю. Тільки в такому разі буде результат.

— У розвиток цієї теми хочеться зауважити, що навіть коментатори матчів юнаків СК «Полтава» часто відзначали, що відчувається відсутність характеру, бажання самовіддано грати, боротися. Чому?

— Повернусь до тих слів, що вже були сказані. От ми починаємо матч, пропускаємо гол у свої ворота на старті гри, і чомусь наші гравці опускають голови і руки. Попереду ще 70, 80 хвилин матчу. Можна все виправити, відігратися і навіть виграти, але. Чому так відбувається? Як на мене, це все, насамперед, від відсутності ігрового досвіду. Набуватимемо його, і все поступово буде змінюватися. Звісно, на краще.

— Ігор Петрович, який матч сезону Ви б назвали найвдалішим, а який навпаки — найбільш мінусовим?

— Ми з вами це вже обговорювали і зійшлися на думці. Найкращим матчем став домашній поєдинок з «Епіцентром». Так, ми не виграли .Але це той випадок, коли нічия вартує багато. Бо в цьому поєдинку ми побачили характер. Так, можливо щось не виходило, але це компенсувалося самовідданістю, боротьбою на кожній ділянці поля, наші хлопці віддавали всі сили грі. І навіть, коли суперник вийшов уперед — 2:1, відчувалося, ми всі відчували, що цього разу наші хлопці зуміють принаймні зрівняти рахунок. Так і сталося. І що найголовніше — цей матч продемонстрував, що у нас, у цієї команди є потенціал. Потрібно лише більше працювати. І всім запам’ятати, що одного тренування в день абсолютно недостатньо, якщо вони справді хочуть чогось домогтися у футболі.

— А найбільш невдалий матч?

— Дуже засмутив тренерський склад матч з Кудрівкою, коли ми поступилися 1:2. Команда провально відіграла перший тайм. І саме в цій грі дуже сильно проявилось ще одна, далеко від позитивної командна риса. Вона у тому, що ми виходимо на поле ну з дуже великою, занадто великою повагою до суперника. Ми їх так шануємо, що вже буквально з перших хвилин стараємося не відбирати в них м’яч. Справді, суперника треба поважати, але вже із самого початку маємо бути по-футбольному злими, іншими словами — бути футбольними вовчатами, тобто «кусати» суперника.

Як ми бачимо, роботи для насиченого тренувального процесу вдосталь. Як в ігровому плані, так і в психологічному. Тренерський склад добре знає про ці проблеми, і готовий працювати над їх подоланням. Хлопці вийшли з відпустки і працюють з настроєм. І вони, до речі, знають: яккщо хтось зупиниться і не буде прогресувати, з тим доведеться розпрощатися. Тобто, зміни у складі вже є, і вони найближчим часом будуть ще.