
Німці пішли з Кременчука, перетворивши його на згарище… У місті не було ні хліба, ні води. Жити було ніде. А попереду чекав голод 46 року: мізерний пайок по картках, котлети з лободи, м’ясо забитих ховрахів, кішок, собак… Були випадки, коли кременчужани пухли від голоду, помирали. Та місто відбудовували «ударними темпами»: електростанцію запустили за 20 днів, дерев’яний міст звели за 93 дні, а за півтора року відновили 46 підприємств…
Українці загалом переконані, що українські суди – це далекий і недосяжний Космос, причому давно і безнадійно корумпований. Тож вплинути на обрання судді пересічному громадянинові начебто і неможливо, а, відповідно, залишається сидіти і зітхати: «А шо робити? Там давно все куплене та продане!». Натомість є люди – і ці люди кременчужани – які впевнені, що вплинути на вибір суддів можна, і це треба робити. І вони роблять це, як героїня нашої історії – впливають на обрання суддів до Верховного Суду України.
