«Ви дістали зі своїми інвалідами» — жінку з сином, що має першу групу інвалідності, образили в одному з кінотеатрів Кременчука

Попри всі намагання рухатися в бік європейських стандартів, Кременчук досі залишається важкодоступним містом для людей з інвалідністю. Мова не лише про фізичні бар’єри, але й про ставлення деяких представників суспільства до них

Харків’янка Валерія Дороган із 19-річним сином, що має першу групу інвалідності, приїхала у Кременчук на початку повномасштабного вторгнення. Жінка розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» про проблеми безбар’єрності міста й про те, як їх з сином не пустили в один з місцевих кінотеатрів.

Вже дорослу дитину мати возить на спеціальному візку й каже, що з безбар’єрністю у Кременчуці велика проблема.

— Нам дуже складно пересуватися містом. Громадський транспорт зовсім не пристосований. У маршрутку ми, звісно, не можемо увійти. В автобусах немає спеціальної платформи й підіймача. У нас є машина, це полегшує пересування, а якщо ти без власного транспорту, дістатися до лікарні чи іншого міста можна хіба що пішки, — розповідає пані Валерія.

Відвідування лікарні — це окрема історія, розповідає жінка. Каже, що в поліклініці, яка знаходиться на вулиці Лікаря Бончука, кабінети фахівців розташовані на горішніх поверхах. Ліфт у лікарні дуже вузький, тож у нього вони не вміщаються. Сходами теж не можуть пересуватися.

— Там є пандус до першого поверху, але потрапити на верхні поверхи ми не можемо. Добре, що завідувач відділення спустився вниз й оглянув сина. Те ж саме зробили лаборанти. Але якщо ти реально хворієш і тобі кудись потрібно, то це неможливо.

Жінка підкреслює, що бачить дуже багато проблем, які особливо помітні на контрасті з безбар’єрним Харковом, в якому майже все пристосоване для людей з інвалідністю.

— У Кременчуці мало закладів, в які ми можемо потрапити з сином, їх можна на пальцях порахувати. Навіть зайти кави попити складно. Пандуси є, але через великий кут нахилу ними важко користуватися. Про те, щоб людина сама могла крутити колеса, мова зовсім не йде! Лише в кількох місцях я бачила сучасні підіймачі та «правильні» пандуси.

Пані Валерія розповідає, що у Харкові вони з сином постійно відвідували кінотеатри, інші розважальні заходи, проте у Кременчуці важко потрапити будь-куди. Каже в деяких закладах навіть були конфлікти щодо образливого ставлення.

— У сина перша група інвалідності, категорія А, тобто він чує, але не бачить. У Харкові ми завжди відвідували кінотеатри. Для першої групи інвалідності це безкоштовно. Проте коли в одному з кінотеатрів Кременчука я запитала, чи потрібно купувати квиток синові, отримала відповідь: «Ви дістали зі своїми інвалідами». Я досі перебуваю під враженням від такого ставлення. Хоча в інших кінотеатрах навіть питання такого не виникало, — каже жінка.

Ще один випадок трапився, коли родина скористалася двадцять п’ятим маршрутом громадського транспорту: «Я забула інвалідне посвідчення, тому мене змусили заплатити за проїзд сина, з коментарем «Звідки ми знаємо, що в нього є інвалідність».

При цьому пані Валерія зазначає, що у Кременчуці дуже сильна громадська організація «Союзу осіб з інвалідністю України». Вони постійно допомагають усім необхідним.

— З Харкова нас приїхало шість сімей з дітьми, що мають інвалідність. Всі — лежачі, паралізовані. Ми живемо в районі Раківки й вони нам завжди допомагають. У кого візок зламався — або поремонтують, або новий знайдуть. Кому памперси потрібні — забезпечать. Ми всі їм дуже вдячні за допомогу й величезну увагу до дітей з інвалідністю.

Пані Валерія підкреслює внесок голови організації Андрія Мельника, його заступників та всіх, хто на волонтерських засадах працює в осередку. Каже, ці люди роблять велику справу задля соціалізації дітей з інвалідністю та виховання суспільства щодо ставлення до людей з інвалідністю.

— Нам дуже сподобався Фестиваль «Сильні духом», який проходив у міському палаці культури. Ця важлива подія покликана привернути увагу суспільства до осіб з інвалідністю, і це вкрай важливо. Шкода, що було мало глядачів та не було мера міста, але дуже сподіваюся, що у майбутньому ця подія набере масштабів.

Усе, про що казала пані Валерія, для багатьох кременчужан — буденні речі, про які вони навіть не замислюються. Однак для людей з інвалідністю нерівні тротуари, відсутність пандусів та недоступний транспорт стають справжнім випробуванням.

Фізичні перешкоди доповнюються ще важчою проблемою — байдужим або навіть негативним ставленням з боку суспільства, зневагою.

Стати частиною змін просто. Достатньо прояву уваги та співчуття. Бо інколи навіть звичайна допомога на сходах може стати першим кроком до більш цивілізованого світу.