«Інколи чую, як мені плюють у спину», — військовий Богдан, який побував у пеклі війни, отримав державну нагороду

Сьогодні, 12 серпня, військовий із Кременчуччини Богдан Печенюк отримав державну нагороду — орден «За мужність» III ступеня. Нині військовослужбовець служить при Кременчуцькому РТЦК, а на початку повномасштабного вторгнення понад рік брав участь в активних бойових діях. Потім були контузії, тяжке поранення та лікування у шпиталях. 

Богдан радий, що вийшов із пекла війни живим і може бачити зараз усміхнених дітей, заради яких воював, на вулицях міста. Проте йому часто буває соромно за тих, хто ухиляється від військової служби та зневажливо ставиться до військових.

«Нас крили всім букетом»

Зараз Богданові 24 роки. У 20 років він рік відслужив на строковій службі, рік побув вдома, а далі — повномасштабне вторгнення. У перші дні він пішов на фронт добровольцем: приєднався до лав 30-ї окремої механізованої бригади. Був на позиціях поблизу Горлівки та Зайцевого, Костянтинівки та Бахмута, Білогорівки, Богданівки та Другої Миколаївки. Саме там, розповідає, пережив разом із хлопцями 7-денний артилерійський обстріл. У той час під час евакуації поранених побратимів і отримав контузію та поранення.

Після цього військовий довго лікувався по госпіталях — зразу їх евакуювали в Дніпро, потім були Вінниця, Львів та Чернівці. Саме там Богдан пробув найдовше — близько 4 місяців.

Потім повернувся до пункту постійної дислокації своєї військової частини, певний час служив там, потім подав документи на військово-лікарську комісію. ВЛК визнали тяжке поранення, і позаяк після цього чоловік не міг виконувати тяжких навантажень пораненою рукою, його наказом перевели на службу до Кременчуцького РТЦК.

Ситуація з рукою — одна на мільярд

Богдан говорить: день, коли був поранений, не забуде ніколи. Це сталося напередодні дня народження його племінника. 

Військовий отримав сильне осколкове поранення в руку, але йому дивом пощастило, що практично не зачепило нерви — інакше міг би лишитися без руки. 

За словами Богдана, лікарі по Україні — найкращі. Що бойові медики, що на місцях — миттєво виконують свої завдання, надають усю необхідну допомогу. І саме їхня робота й зберегла йому руку.

«Нас теж треба міняти, ми ж не безсмертні»

У ТЦК Богдан служить на контрольно-пропускному пункту — надає відвідувачам усю необхідну допомогу, розповідає, у який кабінет із яким питанням звертатися цивільним та військовим. Говорить: те, що кажуть, ніби у ТЦК когось утримують проти їх волі — неправда.

Військовий каже, не усім потрібно бути штурмовиками. Якщо чоловік розбирається в комп’ютерах, то він може займатися програмуванням, прошивати чи збирати квадрокоптери. Говорить, таких фахівців зараз теж бракує.

Найкращий оберіг — дитяча іграшка і побратими поруч

Військовий розповів нам, що йому допомагало триматися у найтяжчі моменти на війні — янгол, сплетений дитячими руками, який завжди носив біля серця під бронежилетом, та браслети, теж від дітей.

Богдан каже, ставлення дітей до військових зовсім інше, ніж у дорослих.

А ще військовий дуже шкодує, що під час поранення та евакуації втратив того дитячого янгола. Каже, зрізали бронежилет — і він десь загубився. А так би зберігав цього янгола й досі.

Шкодує захисник і за своїми побратимами, яких, на жаль, уже немає серед живих. Говорить, під час служби не було бажання робити ніяких фотографій, та й взагалі хотілося б усе те забути… 

«Цією медаллю нічого не повернеш»

Орден «За мужність» III ступеня Богдан отримав за штурм села Миколаївка Друга поблизу Бахмута. Каже: чув, що його подавали у списки на нагородження, але не дуже цим цікавився і навіть не думав, що її можуть вручити. 

Редакція «Кременчуцького Телеграфа» дякує Богданові за справжній патріотизм та проявлену мужність під час захисту України!