«Війна — справа молодих», — вважає ветеран АТО Богдан Тонкошкур, який попри інвалідність став на захист України

6.02.2024, 20:03 Переглядів: 2 045

 

Він добровільно пішов захищати Україну у перший день повномасштабної війни на 50 році життя, маючи 2 групу інвалідності

Сержанту запасу Богдану Тонкошкуру 1-го лютого в приміщенні Кременчуцької районної військової адміністрації (РВА) вручили почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».

Нагороду захисник України отримав за участь у боях за територіальну цілісність та незалежність України, проявлену мужність та героїзм, вірність українському народові.

 

Він добровольцем пішов захищати Україну вперше у квітні 2015 року. В зоні АТО під час мінометного обстрілу отримав контузію, наслідком якої стала інвалідність 2-ї групи. Проте, це не завадило Богдану Тонкошкуру у перший день повномасштабної війни, прийти до Кременчуцького районного територіального центра комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), щоб мобілізуватися та стати на захист України.

25 лютого 2022 року він вже був зарахований до Кременчуцького окремого батальйону територіальної оборони, а згодом перевівся до 45-го окремого стрілецького батальйону, у складі якого брав участь у боях з російськими загарбниками на Донецькому напрямку.

У жовтні 2022 року в боях під Новобахмутівкою сержант Тонкошкур отримав поранення — під час артилерійського обстрілу позицій отримав нову контузію та забиття суглобів, а уламок снаряда поранив ногу.

 

Навесні минулого року його звільнили з військової служби за станом здоров’я. Та він продовжує допомагати своїм побратимам тепер вже як волонтер.

«Кременчуцький ТелеграфЪ» запросив Богдана Тонкошкура на інтерв’ю, в якому він розповів про себе та побратимів, про те, за що його нагородили «Золотим Хрестом» та висловив свої думки щодо ініціатив, закладених урядом у законопроєкт про посилення мобілізації.

— Розкажіть про себе — звідки родом, де навчалися та працювали?

Я народився у Кременчуці, тут зростав, закінчив школу та залізничний технікум. Потім працював на різних фірмах — шукав кращу роботу. Знайшов і працюю на ній вже понад 20 років.

— Коли Ви вперше пішли захищати Україну, де воювали та чи мали до того досвід військової служби?

Свого часу я проходив строкову службу та здобув певний досвід. І коли настали лихі часи для України у 2015 році пішов боронити країну на Схід. Воював у складі 20-го окремого мотопіхотного батальйону 93-ї окремої механізованої бригади — захищав місто Мар'їнка Донецької області.

— У зоні АТО Ви отримали контузію та поранення. Як це сталося та коли?

Це сталося під час виконання бойового завдання — треба було провести лінію зв’язку. Коли почався обстріл ми були втрьох. Двоє встигли добігти до взводного опорного пункту, а я не встиг і прилетіли дві міни. Вони лягли ліворуч та праворуч від мене і добряче мене оглушили, хоча осколкових поранень я тоді не отримав. Потім зміг добратися до укриття, де хлопці надали мені першу медичну допомогу.

— Після лікування та звільнення Ви отримали інвалідність 2-ї групи. Проте, 24 лютого 2022 року добровільно прийшли до військкомату. Що спонукало вас це зробити, адже мобілізувати вас не могли?

Батьки мене виховали у патріотичному дусі. І наявність інвалідності не могла мене зупинити. Мене тоді ніщо не могло зупинити. Я мав бойовий досвід, знав противника в обличчя. Крім того, багато моїх побратимів тоді також були готові прийняти цей виклик. Порадившись з дружиною та рідними, які підтримали моє бажання стати на захист України, я відгукнувся, і з 25 лютого 2022 року вже був зарахований до батальйону територіальної оборони Кременчука.

— Як Вам вдалося пройти військо-лікарську комісію, адже у перші дні війни до військкоматів стояли черги й було з кого вибирати?

Так, тоді був шалений ажіотаж. І коли формували батальйон територіальної оборони було багато охочих вступити до нього. Тоді усі хотіли стати на захист України. А ті, хто відбирав добровольців до батальйону, просто не мали змоги зарахувати усіх охочих. Тому вони вирішили в першу чергу брати тих, хто має бойовий досвід. Я мав. А тому, подивившись мої документи, вони зрозуміли, що нема потреби зі мною довго розмовляти й зарахували мене до складу батальйону. А те, що я мав 2-гу групу інвалідності, я скрив.

— Скільки часу Ви провели на фронті, на яких напрямках та у складі яких сил воювали та за що вас нагородили «Золотим Хрестом»?

Коли я перевівся до 45 окремого стрілецького батальйону, який сформувався у Києві, то вони займали бойові позиції біля села Новобахмутівка на північ від Авдіївки. Там ми побудували фортифікаційні споруди та зайняли оборону. На тому рубежі я провів три місяці. За цей час там було все — і танкові атаки, і авіаційні атаки ворога, як літаками, так і геліокоптерами, атаки дронами, і, звісно, піхотні атаки. Під час однієї з таких атак ворожа піхота намагалася захопити наш ВОП (взводний опорний пункт — ред.). У той час за відсутності офіцера я виконував обов’язки командира цього ВОПу. Ми змогли не тільки відбити цю атаку, а й перейшли у контратаку та змогли зайняти лівий фланг їхніх позицій. Там позиції ворога інколи знаходилися у 50-100 метрів від наших. Саме тоді я прийняв рішення контратакувати, щоб заподіяти ворогу більшої шкоди, і це нам вдалося.

 

— На фронті Ви отримали друге поранення — як та де це сталося?

Це сталося на тих же позиціях під Новобахмутівкою. Ми з хлопцями пішли за продуктами, а ворожі дрони відстежили нас та почався обстріл з гранатомета і міномета. Серед нас були поранені, яких треба було терміново евакуювати з-під обстрілу. Але ворожий обстріл продовжувався, і під час евакуації пораненого поруч розірвалася міна і я отримав уламок в ногу, забиття суглоба та другу контузію, яка дуже складно лікується.

— Чому та коли вас звільнили з військової служби?

Після поранення я ще деякий час перебував на позиції, але стався криз і мене евакуювали у київський шпиталь. Там після лікування проходив ВЛК. Я говорив, що можу продовжити службу, але хірург заявив, що суглоб вже не вилікувати й мені запропонували заміну суглоба та «списання». Так мені довелося звільнитися. Звільнили зі ЗСУ мене 15 березня минулого року.

— Якого віку були бійці у вашому батальйоні, чи була молодь віком до 27 років та наскільки вони були мотивовані?

Хочу подякувати долі — я потрапив у такий батальйон та на такий ВОП, де патріотичність хлопців просто зашкалювала. Були серед нас воїни, які намагалися навіть самотужки йти на ворога, але ми їх стримували та домовлялися це робити разом. Наймолодшому на моєму ВОПі було 22 роки, а найстаршому — 56. Це був досвідчений і дуже мужній воїн. Коли ми пішли в атаку, він першим добіг та стрибнув в окоп ворога і звідти вів вогонь по росіянах…

— Чи підтримуєте Ви зв’язок зі своїми побратимами?

Так, буквально сьогодні я з ними списувався. Я знаю, чого вони потребують, де перебувають, які у них є потреби та як проходить служба.

— Чи потребують заміни ті, хто воює вже 2 роки? Як Ви ставитеся до пропозицій уряду знизити вік призову та обмежити права ухилянтів?

Війна — це справа молодих. Дуже важко у моєму віці (під час перебування на фронті було 50 років — ред.) воювати. На фронті тактика полягає у тому, що треба постійно переміщуватися, змінювати позиції, а це постійний рух. А рух з великим навантаженням — це дуже важко. Тому, я думаю, що це правильне рішення — знизити призовний вік. 25 років — це достатньо зріла людина, яка розуміє, що відбувається. І якщо йому не байдуже, то він стане на захист Батьківщини.

— У соцмережах багато чуток щодо незадовільного забезпечення бійців на фронті. Як це було у вашому підрозділі?

Для нашого 45-го стрілецького батальйону усе постачання проходило вчасно. Були і набої, і гранати, і міни, і РПГ… Озброєння було достатньо, як і їжі. І я знаю, що зараз у побратимів і зараз все так само.

— Чи були затримки у виплаті грошового забезпечення та скільки виплачували бійцям, які воювали на передньому краю?

Під час моєї служби затримок у виплаті не було, і отримували ми грошове забезпечення у повному обсязі, як і обіцяла влада.

— Дякуємо за Ваш патріотизм, сміливість і рішучість. Віримо в перемогу! Слава Україні!

Героям Слава! Дякую моєму українському народові за підтримку! Особливо тим хто безпосередньо займається допомогою, волонтерам. Це дуже важливо. І моя нагорода є прикладом того, як гуртом можна робити важливі справи.

 

Варто додати, що Богдан Тонкошкур раніше був нагороджений нагрудним знаком Полтавської обласної ради «За вірність народу України». 

Автор: Віктор Крук Відео: Артем Коваленко
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 8 лютого 2024)

Кременчуцький ТелеграфЪ

Читати номер

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх