30 років прожив як 90: історія Максима Кагала – загиблого у боях за Маріуполь чемпіона світу

Сталь – слово, яке болісно коле під ребрами кожного українця. Захисників Маріуполя не брали кулі, їхньої волі не зламав голод. Вони виконали усі поставленні завдання і отримали нове – зберегти життя. Ціна стійкості й так надто висока – на «Азовсталі» полягли кращі з кращих. Про це повідомляє видання 24 канал.

Понад 200 тіл уже передали Україні, ще стільки ж – досі під руїнами заводу-фортеці. Триває ідентифікація загиблих. Наразі невідомо, чи є серед них військовий, на честь якого цей текст, – герой України, чемпіон світу з кікбоксингу Максим Кагал. Рідні сподіваються зустріти Максима якнайшвидше, щоб поховати як годиться. А поки хочуть, аби про світло його душі знали.

Максим Кагал – чемпіон світу з кікбоксингу, мав блискучу кар’єру і потенціал у спорті, але обрав шлях воїна. Захищав Батьківщину у складі полку оборонців Маріуполя. 25 березня загинув від авіаудару росіян.

У бою за Маріуполь загинув чемпіон світу з Кременчука Максим Кагал

Попри численні нагороди був звичайним хлопцем: розповідь подруги про Максима Кагала

Про що мріяв і чим жив Максим – розповіла 24 каналу його подруга Ольга. Ми говорили у повній тиші, іноді зупинялись, аби осягнути втрату і біль.

– Максим мій найближчий друг, він був мені як брат. Це дуже гідна людина. Чемпіон світу з кікбоксингу, кандидат в майстри спорту. Свого часу був першим, хто з полку отримав нагороду «берет з відзнакою» – це солідна нагорода Національної гвардії України, – розповідає Ольга.

Максим Кагал виборов нагороду Нацгвардії "берет з відзнакою" — Максим Кагал виборов нагороду Нацгвардії «берет з відзнакою»

Любов до Батьківщини була сильнішою за спортивні амбіції

5 липня Максиму мав би виповнитись 31 рік, він з міста Кременчука. За словами подруги, попри численні нагороди, був звичайним хлопцем, який любив життя і спорт. Згодом любов до Батьківщини стала сильнішою за любов до спорту. Чи то потреба у захисті України відчувалась надто гостро. Тож спортивну кар’єру Максим змінив на військову.

– Максим долучився до полку захисників Маріуполя у липні 2015 року. Згодом у полку закінчив сержантські курси і став старшим сержантом. Це була та людина, за якою йшли, до якої дослухались. Був гідним командиром свого підрозділу, – каже Ольга.

Спортивні амбіції Максим тепер втілював інакше – був представником від полку на всіх можливих змаганнях, які проводили ЗСУ та Нацгвардія: бокс, кросфіт, біг, змагання з перешкодами.

– Це була людина-сонце. Про таких людей хочеться говорити, – додає подруга.

Максим Кагал з 15 років професійно займався спортом

Позивний «Пістон»: у військового не було простих перемог

У Максима був позивний «Пістон». Ольга каже, що усі в полку знали, якщо «Пістон» бере участь у змаганнях, він їх виграє. Хлопець був гордістю для усіх.

Напередодні повномасштабного вторгнення, 8 лютого, Ольга приїжджала в Маріуполь і бачилася з Максимом. Тоді вони й говорили про його славу непереможного.

– Я сказала йому: «Ти знаєш, що деякі хлопці не хочуть брати участь у змаганнях, як дізнаються, що будеш ти. Бо це очевидно, що виграє «Пістон».

Я перемагаю не тому, що я такий народився, а тому, що докладаю максимум зусиль. До кожного змагання – велике воно чи маленьке – я докладаю максимум своїх зусиль і готуюсь до цього, – відповів Максим.

Так і в бою «Пістон» докладав максимум зусиль, аби втримати наступ росіян, аби врятувати побратимів, аби захистити цивільних.

Крім участі у змаганнях, поміж службою, Максим на базі полку вчив хлопців кікбоксингу, кросфіту. Ольга пригадує, що у групах набиралось по 30 бійців.

– Не завжди хороший спортсмен – це хороший тренер. Однак у Максима і тут був успіх. Йому вдавалось класно тренувати, – додає дівчина.

Кременчугские кикбоксёры привезли комплект наград с чемпионата мира

30 років прожив ніби за 90 – боєць не змарнував ні хвилини життя

Дозвілля Максим теж проводив активно – походи в гори, подорожі, усі можливі активності і зустрічі з друзями.

– Він така людина, що за 30 років у мене немає таких знайомих – ці 30 років він прожив життя, ніби за 90 років. У нього чи не кожні вихідні – змагання, інші вихідні – підготовка до змагань. Коли в нього були відпустки, він завжди ходив в гори з хлопцями-побратимами – взимку чи влітку – вони завжди проходили двотисячники, – розповіла Ольга.

Пригадує, якщо Максиму видавалась нагода приїхати в Київ, вони встигали «і на байдарках покататися, і на велосипеді місто об’їхати, і в музей сходити”.

Максим Кагал любив активне дозвілля, а найбільше – походи в гори.

– Це дуже крута людина була… 25 березня 2022 року він загинув від авіаудару поблизу «Азовсталі». Зараз його тіло перебуває там», – каже Ольга.

За особисту мужність і героїзм старшому лейтенантові Максиму Кагалу надано звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота зірка». Посмертно.

Кременчужанин Максим Кагал отримав звання Героя України посмертно

Багато тіл досі під уламками, ми чекаємо, коли їх всіх розкопають і зможуть привезти. Це більше залежить він іншої сторони, від Росії. Це дуже велика втрата. Для України, військових і для цивільних важливо попрощатися з кожним українським воїном, провести його в останній шлях, – наголосила Ольга.

Воїн до останнього боронив Маріуполь

Загинув Максим Кагал, коли в місті точилися важкі бої. Ольга припускає, що росіяни особливо жорстоко наступали, бо отримали відповідний наказ.

– Бомби проривали триповерхові бункери, вони були надпотужні. Наскільки нам відомо, вони навіть розконсервовували бомби, які використовували востаннє під час бойових дій в Афганістані. Попри те, що там (у бункерах «Азовсталі») дійсно дуже товсті стіни, їх все одно пробивало, – розповіла дівчина.

Про це Ольга знає з розповідей чоловіка – він теж захисник Маріуполя, разом з Максимом був на «Азовсталі». Отримав поранення і був евакуйований разом з іншими захисниками на підконтрольну Росії територію. Востаннє чоловік Ольги виходив на зв’язок 5 травня. Втрата Максима для них обох важка.

Максим загинув, як і хотів, зі зброєю в руках

Максим Кагал загинув у бою. Його не взяли кулі, але під час штурму позицій наших військових на околиці Маріуполя поряд з воїном впала авіабомба. Вона й обірвала його життя.

– Він загинув так, як і хотів – зі зброєю в руках. Це для нього дуже гідна смерть. А для нас це болюча втрата. Дуже велика втрата, тому що таких людей – один на мільйон, не побоюсь цього сказати. Ми завжди думали – от хто-хто, а він точно виживе, тому що він такий спортивний, він завжди пробігав всі змагання першим. Я завжди жартувала, що на машині їду довше, ніж він біжить. Але, на жаль, бомба не залишила йому шансів, – розповіла Ольга.

Волю і найбільшу мрію бійця втілять друзі

На честь Максима друзі хочуть відкрити спортивний хаб у рідному місті бійця, у Кременчуці. Кажуть, для нього було важливим, щоб усі діти, незалежно від фінансового забезпечення їх батьків, мали можливість займатись спортом і розвиватись.

Виконання волі бійця, втілення у життя його мрії допомагає пережити втрату. Однак повірити у неї Ольги все ще складно і боляче.

– Мені досі дуже важко усвідомити, що я його не побачу, що він не приїде, що ми не будемо проводити час, як і раніше. Ми з ним збиралися їхати дивитися на китів – не встигли. Раніше у нас була мрія – побачити Північне сяйво, і ми її втілили ще з трьома бійцями у 2020 році, – ділиться дівчина.

Максим разом з побратимами здійснив мрію і побачив Північне сяйво

Пригадуючи мрії бійців полку захисників Маріуполя, Ольга не могла не прокоментувати російську пропаганду, яка намагається спотворити їх обличчя, називаючи «нацистами і головорізами».

– Я просто згадую, як ці хлопці в снігу борсалися, сніжками кидали один в одного, наскільки вони щирі люди. Мені здається, що якщо один раз ти мав контакт з бійцем полку, спілкувався – ти ніколи не думатимеш про них погано. Навіть зараз є відео, як вони тварин прихистили на «Азовсталі», годували їх, самі не маючи, що їсти. Це дійсно дуже гідні люди, – визнає Ольга.

У Кременчуці відбудеться турнір з crossfit «No fight, no glory» пам’яті Героя України Максима Кагал

Полк захисників Маріуполя – це люди, які мали все для щасливого життя, але пішли на війну

Слухаючи розповідь Ольги про Максима, я запитала, чи знає вона, чому маючи такі перспективи у спорті та активне життя, він вирішив стати військовий. У відповідь дівчина спокійно посміхнулась і зауважила, що таку долю обрав не лише Максим. Більшість хлопців з гарнізону Маріуполя мають успішні бізнеси, кар’єру, сім’ї. Але в 2014 році вони перейшли в захист, не чекаючи, поки війна прийде до них у місто.

– Максим був з тих людей, які розуміли, якщо не йти на Схід і не чинити опір ворогу, то війна прийде на всю територію України. Максим пішов на війну, як і його побратими, бо захист Батьківщини, обов’язок перед Батьківщиною для них набагато важливіший, ніж особисте життя, – наголосила дівчина.

Та додає, що вони розуміли, що рано чи пізно повномасштабна війна почнеться. До цього полк готувався протягом 8 років. Ольга пригадує, що командир Денис Прокопенко завжди зустрічав будь-кого охочого, хто хотів подивитися на побут, на полігон, на навчання бійців і всі завжди були приємно здивовані їх рівнем підготовки.

– Хлопці постійно тренувалися, вони і десантуру проходили, і піхотні занурювання. Усі ці 8 років вони розуміли, що ворог дуже близько, і рано чи пізно повномасштабна війна буде, – каже Ольга.

Максим вважав захист Батьківщини своїм обов'язком — Максим вважав захист Батьківщини своїм обов’язком

Гідному супернику – гідний супротивник: Росія веде не війну, а геноцид

Однак дівчина зауважує, що, на жаль, те що відбувається зараз, важко назвати війною. Дії Росії – це геноцид.

– У Маріуполі не вціліло жодної будівлі – вони просто гатили бомбами, скидати по мирних важкі бомби – це не тактика військових. Я вважаю, гідному супернику потрібен гідний суперник, – додає Ольга.

Дівчина наголошує, що хлопці до останнього дня на «Азовсталі» тримали оборону і вели бої. Майже не маючи боєкомплектів, підривали ворога та ворожу техніку.

– Хлопці не сиділи просто в бункерах – вони вели бої, наскільки це було можливо, – додає Ольга.

Саме така цілковита віддача і є принципом ведення війни українськими військовими. Саме таким і був Максим Кагал – захисником Батьківщині, волі та честі, вів війну за правилами гідного військового. Проти нього ж вийшли ті, хто їх не знає, від гідності у яких немає нічого. Противник, який не знає ні правил, ні принципів – лише жагу вбивства та загарбання.

Ми на своїй землі і, попри темряву душі ворога, світло душ наших захисників – небачена сила. Зрештою, ми зупинимо смерть, оплачемо страшні втрати. І навіки пам’ятатимемо ціну вільного подиху та цвіт нації, який забрали у нас росіяни.