Неодноразово потрапляв під обстріли, отримував контузії та легкі поранення. У вересні 2024 року Сергія відправили на позиції, в бік яких активно рухався противник.
Але швидкої евакуації не відбулося. Противник продовжив вести вогонь й руйнувати укриття, в якому перебували наші бійці. Їх закидали КАБами, над головою кружляли дрони й весь час намагалися потрапити всередину будівлі.
Кілька годин Сергій тримав оборону, захищаючи себе й свого побратима. Каже, все було в диму, замість слини з рота текла смола. Щоб врятуватися, чоловік вибив маленьке віконце, витягнув через нього пораненого побратима й разом вони укрилися за стіною напівзруйнованого будинку.
Саме в той момент в будинок прилетів снаряд, яким важко поранило Сергія.
Чоловік згадує, що хвилин на 15 виключився з реальності, а коли прийшов до тями й зрозумів, що вони обидва живі, почав вилазити з-під шматків шлакоблока.
Три дні без води, їжі та ліків
Щоб не видати себе, прийшлося вимкнути рацію — останню надію на швидку допомогу.
Знеболювальні й воду на позицію перекинули дроном. Після маніпуляцій з травмованою ногою, Сергій перебинтував її ганчірками, які знайшов у будівлі, прив’язав дошку до ноги, й разом з пораненим побратимом почав рух.
За скільки часу подолали 300 метрів, не пам’ятає. Але на позиціях, до яких дісталися, поранені бійці провели ще три доби до повної евакуації у шпиталь.
Через кілька місяців лікування дізнався, що виведений поза штат
Лікування було тривалим. У Запорожжі зробили операцію на лівому оці, достали один осколок. Другий, що засів під самим яблуком, дістали у лікарні у Кропивницькийому.
У Вінниці у військовому госпіталі зробили ще одну операцію на очах. Ноги лікували у Німеччині.
Саме там, під час проходження ВЛК, дізнався, що виведений поза штат ще в січні 2025 року. Тож тепер грошове забезпечення важко пораненого ветерана складає лише 512 грн на місяць.
Після повернення у Кременчук, чоловік звернувся на «гарячу лінію» Міністерства оборони. Каже, вже отримав фідбек: з ним зв’язалися й пообіцяли допомогу в розв’язанні проблеми. Але поки він вимушений просити гроші у небайдужих кременчужан.
Байдужість ображає й лякає
Сергій звертався по допомогу в мерію. Каже дізнався, що може отримати матеріальну підтримку. Сума невелика, але в його становищі кожна гривня важлива.
До мера на прийом також не потрапив. Жінка, яка його приймала, чітко дала зрозуміти, що всі звернення марні й допомоги він не отримає.
Ця байдужість й небажання допомогти ображають найбільше, каже Сергій.
Він також ображається на правоохоронців, яких викликав у травні, коли його збив таксист й поїхав з місця події.
Ми звернулися за коментарем до пресофіцерки Кременчуцького райуправління поліції Анни Васенко. Вона підтвердила факт збиття, але зазначила, що у постраждалого не зафіксовано тілесних ушкоджень середньої тяжкості, тож справа не вносилася до ЄРДР. При цьому пані Анна порекомендувала запитати патрульну поліцію, яка виїжджала на місце події та яка повинна встановити водія автівки, що поїхав з місця ДТП.
Олена Власенко старший інспектор пресслужби патрульної поліції Кременчука розповіла, що цією справою продовжують займатися й наразі ведеться робота з встановлення всіх фактів події та особистості водія.
«Це знущання з ветеранів!»
Нині стан здоров’я Сергія важкий. Грошей на лікування немає. Пройти реабілітацію у кременчуцькому шпиталі не може через те, що потрібно взяти направлення з частини, відвезти його в полтавський військовий шпиталь, який може дати направлення на проходження лікування у Кременчуці.
Здавалося б, прості дії, але не для людини, яка пересувається кріслом колісним!
Чоловік зізнається, що в нього сильні болі. Іноді до сліз.
Він постійно потребує знеболювальних, але грошей не має. Тому щоденно сидить під АТБ з простягнутою рукою й сподівається на небайдужість кременчужан, які не можуть пройти повз чоловіка в військовій формі…
Ми допомогли Сергію зареєструватися в реабілітаційний центр «Суперхьюманс» — сподіваємось на швидку відповідь й запрошення на реабілітацію.
Підтримати ветерана можна, перерахувавши гроші на картку: 4149501010930999
Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
Місцевій владі не соромно? Чи дуповозки то важливійше?
\»До мера на прийом також не потрапив. Жінка, яка його приймала, чітко дала зрозуміти, що всі звернення марні й допомоги він не отримає.\»
Все, що потрібно знати про кременчуцьку владу.
От мені цікаво. Яке па_дло його вивело за штат без матеріального забезпечення? Наявно видно, що в нього є інвалідність, чому йому не оформили пенсію хоча б по інвалідності, він учасник бойових дій. Це порушення його і Конституційних прав. Чому в це не втручаються правоохоронні органи? Ну не може ж бути так, що воїн втративши своє здоров\’я захищаючи Україну опинився в такому становищі. У нас взагалі влада є чи немає? Чи тільки влада піклується, щоб їхні дупи їздили в сучасних комфортабельних авто?
Наша зброя — чесна інформація.
У війні росії проти України 🇺🇦 журналісти ведуть боротьбу на інформаційному фронті. ❤️ Підтримайте Кременчуцький Телеграф!