«Моя хата з краю, але з того краю, де ворог»: нацгвардієць розповів про те, що мотивує боронити рідну землю

Сьогодні, 26 березня, Україна відзначає День Національної гвардії — свято мужніх, стійких та вірних присязі воїнів

Тих, хто захищає мирне життя громадян, боронить українську землю на передовій і несе службу в найгарячіших точках.

Напередодні свята «Кременчуцький Телеграф» поспілкувався з військовослужбовцем військової частини 3059 Національної гвардії України Віталієм Гаркушою «Гарою».

Він один з тих, хто обрав для себе професію нацгвардійця й добровільно став до лав Збройних сил ще до початку повномасштабного вторгнення.

— Я з родини воєнних. Але рішення підписати контракт прийшло під час строкової служби, коли, у 2018 році росіяни у Керченській протоці напали та захопили три українські кораблі: два броньовані артилерійські катери (МБАК) «Бердянськ», «Нікополь» та один рейдовий буксир «Яни Капу». Також окупанти захопили у полон екіпажі — 24 моряків. Хлопці повернулися додому лише восени 2019 року. Я весь час слідкував за долею моряків. Ця історія вразила мене й спонукала до підписання контракту, — розповідає Віталій.

З 2020 року виконував бойові завдання в зоні проведення ООС, отримав нагороду учасника бойових дій.

На початку 2022 року, після ротації приїхав додому, але не затримався — почалося повномасштабне вторгнення.

— За пару днів до 24 лютого я відчув, що буде щось погане. Зібрав сумку й в перший день вже був в частині. Ми були готові до виконання своїх службових обов’язків на передовій лінії з перших днів вторгнення, бо там наша земля, там перебували наші побратими, й наша задача була допомагати стримувати наступ агресора.

За три роки війни завдань було багато й майже зі всіма нацгвардійці успішно справлялися. Коли одним із найважливіших напрямків став район біля міста Покровськ, підрозділ перекинули туди. В складі тих, хто потрапив в «гарячу точку», був і командир відділення Віталій Гаркуша.

— Бої за Вишневе продовжувались. 26-го жовтня 2024 року ми з побратимами заїхали на позиції. Тривалі обстріли, ворожі атаки, мінометні обстріли, постійна загроза з повітря, FPV дрони, скиди — все це стало звичним фоном. Майже два тижні перебували на позиціях, стримували наступ, а за кілька днів до виходу одного з хлопців поранило.

Віталій був поруч, тому саме він надавав першу допомогу, ставив турнікети, а згодом виводив пораненого бійця на евакуаційний пункт для подальшої евакуації та госпіталізації.

Сам він також майже на місяць потрапив у шпиталь, після чого продовжив службу в підрозділі Нацгвардії.

— Війна продовжується. Кожен може бути корисним. Для мене це внутрішня потреба — залишитися поруч із тими, хто бореться, — каже Віталій.

Він підкреслює, що з моменту повномасштабного вторгнення більшість чоловіків казали: «Моя хата з краю, але з того краю, де ворог», й без роздумів брали до рук зброю.

Зараз правильним рішенням вважає розвиток рекрутингу в Україні — це допоможе набрати до війська вмотивованих чоловіків.

Що стосується росіян, впевнений, що більшість з них воює за гроші:

— Вже пройшов той час, коли вони не усвідомлювали, куди потрапили, або були обдурені пропагандою. На четвертому році війни такі виправдання не проходять. Вони усвідомлюють, куди йдуть й навіщо йдуть.

Напередодні свята Віталій Гаркуша вітає всіх побратимів-нацгвардійців з Днем Національної гвардії та бажає скорішої Перемоги й всім повернутися додому живими й здоровими.

— Я коли був на позиціях, мені дружина з дитиною кожного вечора снилися. От тільки закрию очі, й бачу, що я вдома, що в мене все добре. Прокидаюся — реальність зовсім інша. Але саме думки про родину завжди підтримували.

До речі, зі своєю коханою Віталій одружився вже під час війни. Через місяць, 27 квітня, їх дитині виповниться два роки. Молодий батько мріє, щоб війна скоріше закінчилася й він більше часу проводив з найріднішими людьми.

— Але поки наша першочергова задача — перемогти в цій війні. А потім будемо будувати нову сильну розвинену країну для наших дітей!