Це історії десяти жінок, які через війну залишилися без підтримки та взяли на свої плечі й свої, і чоловічі справи та обов’язки. І це історії десяти чоловіків, яким стало сили залишити власний дім та сім’ю, аби виборювати нашу перемогу.
Наша восьма героїня — Ольга Гора.
Дружина військового Ольга Гора провела в очікуваннях пів року, після того, як дізналась, що її чоловік Володимир зник безвісти 17 квітня. У жовтні минулого року Ольгу сповістили про його загибель. Сьогодні жінка працює кухарем у Недогарківському ліцеї та виховує двох синів — 17-річнгого Максима та 6-річного Ігната і каже, що «діти — це її крила і завдяки їм можна пережити все».
Ольгу підтримують як її діти, так і рідні та односельці.
Володимиру було 39 років. Він разом з Ольгою і своїми синами жив у Недогарках і працював на підприємствах Кременчука та у Недогарківському ліцеї. З 2015 року чоловік брав участь в АТО у складі десантно-штурмових військ ЗСУ, але був демобілізований і аж до початку повномасштабної війни приділяв увесь свій час родині.
Ольга розповідає, що один одному вони були, у першу чергу, ліпшими друзями — жінка могла поговорити вільно з Володимиром на будь-які теми, знаючи, що він обов’язково підтримає.
Початок повномасштабної війни Росії проти України
24 лютого у родини Гори мало відбутись свято — вся сім’я готувалась до дня народження старшого сина Максима.
Таке рішення чоловіка Ольга підтримала, бо знала, що Володимира вже не переконати.
Ольга пам’ятає, як чоловік вийшов на двір і сказав їй, що вона «сильна і все витримає». Вона відповіла, що родина чекатиме повернення Володимира і вони його люблять.
«Не хвилюйтеся, просто там немає зв’язку»
Володимир був на зв’язку з Ольгою місяць з моменту, як вирішив знову стати на захист України. Вже 31 березня він сказав жінці, що відправляється у точку, де не зможе їй телефонувати.
Після цього Володимир вже не виходив на зв’язок — тоді жінка почала сильно хвилюватись. 28 квітня один із побратимів Володимира написав його дружині, що чоловік з групою хлопців пішов на завдання і не повернувся — зник безвісти або потрапив у полон.
Тоді Ольга почала з’ясовувати причини зникнення чоловіка і самостійно його розшукувати — «ніхто нічого не знає, ніхто нікого не бачив, загалом тиша повна кругом».
Пів року очікувань і дзвінок з моргу
Торік у серпні ЗСУ почали звільнення Харківської області. Поступово зі звільнених населених пунктів стали вивозити тіла загиблих українських військових.
10 жовтня Ользі повідомили про те, що тіло Володимира наразі знаходиться у морзі в Дніпрі. Тоді жінка не повірила цим словам.
Поховали Володимира 28 жовтня у Недогарках. Ольга каже, що після смерті чоловіка для неї почалося нове життя.
За своє військове життя Володимир неодноразово отримував нагороди, нещодавно, вже посмертно, вручили орден за мужність III ступеню. Жінка роз’яснила, що для Володимира нагороди ніколи не було у пріоритеті.
Розподілення обов’язків
Подружжя не розподіляло обов’язки між собою — вони все робили разом.
Жінка додає, що чоловік, так само як і вона прав, прибирав вдома та доглядав за дітьми. Володимир працював допізна, але у будь-якому випадку допомагав своїй дружині.
У часи, коли Володимир повертався додому з АТО, хатніми справами займався він разом з сином.
Поради жінкам, які мають або втратили чоловіків-військових у російсько-українській війні
Жінкам, чиї чоловіки воюють або загинули у російськуо-українській війні, Ольга радить триматися, у першу чергу, заради дітей і рухатися далі.
Тригери, що можуть морально нашкодити жінкам
Жалості до жінок, що втратили чоловіків у війні, серед суспільства не має бути, вважає Ольга.
Читайте також:
- Тетяна Андросова: «Щоб мене зрозуміти, у вас має бути така сама втрата»
- Боялася сказати батькам, що їхній син загинув. 21-річна Владислава з Кременчука втратила коханого на війні
- Дружина військового Марина Липова: «Донька не дала мені опустити руки»
- Вікторія Єпіфанова: «Найскладніше чекати дзвінка, коли його немає…»
- З синами, що залишились без татового плеча: історія Марії Хорольської, яка втратила чоловіка у війні
- Олена Савченко: «Хотіли пожити як люди, а клята війна зробила по-своєму»
- Вікторія Сорокіна: «Найбільше бажання – повернути чоловіка додому»
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю «Кременчуцького Телеграфа» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
