Сьогодні, 11 липня на бульварі Українського Відродження у Кременчуці відкрили Алею Надії — простір, присвячений українським військовополоненим, безвісти зниклим захисникам та полеглим воїнам, чиї тіла досі не вдалося повернути додому.
На відкриття прийшли десятки родин, які роками чекають звісток про своїх близьких. Захід розпочався із хвилини мовчання.
Символічно прапор надії та Державний прапор України підняв звільнений з російського полону український захисник Данило Білий, який провів у неволі майже три з половиною роки.
Алея Надії — це меморіальний простір зі стендами, на яких розміщені світлини військовополонених, безвісти зниклих захисників та полеглих воїнів, яких поки не вдалося повернути додому. Кожна фотографія нагадує про людину, на повернення якої продовжують чекати рідні або яку ще не змогли гідно поховати.
Одними з ініціаторів створення Алеї Надії стали Ігор та Маргарита. За їхніми словами, до реалізації цієї ідеї йшли понад рік.
Майже рік тому ми вперше звернулися до міського голови Кременчука Віталія Малецького з пропозицією облаштувати Алею Надії. Спочатку нашу ідею сприйняли прохолодно, але завдяки підтримці спільноти ми домоглися її створення. Це дуже важливе місце не лише для тих, хто чекає своїх рідних, а й для всіх кременчуківців, які мають знати, що існує такий біль очікування. Але разом із цим болем живе й надія, — розповіла родина.
Їхній син Максим добровольцем став на захист України. За словами Ігоря та Маргарити, він загинув у бою з російським спецназом, однак через бойові дії його тіло, як і тіла побратимів, досі не вдалося евакуювати.
Тому світлина нашого сина також знаходиться тут, на Алеї Надії. Бажаємо всім, щоб кожна родина дочекалася своїх рідних живими, — констатувала родина.
Кураторка громадської організації «Голос тиші» Юлія Якущенко зазначила, що створення Алеї має особливе значення для родин.
Ми рік йшли до створення цієї Алеї Надії, і сьогодні нарешті бачимо фотографії наших рідних. Для нас це місце, куди можна прийти. Це місце віри, пам’яті та ще одна можливість нагадати суспільству, що наші хлопці є і їх потрібно повертати додому, — сказала вона.
На Алеї Надії також розміщена світлина чоловіка Юлії, на повернення якого вдома чекають вона та їхня маленька донька.
Серед присутніх була й родина військовослужбовця 82-ї окремої десантно-штурмової бригади Антона, який зник безвісти після бою на Курському напрямку 26 березня 2025 року.
Це дуже важливо. Люди повинні бачити, пам’ятати і підтримувати такі родини, як ми. Бо сьогодні тут стоїмо ми, а завтра на нашому місці можуть опинитися інші, — поділилися рідні військового.
Дружина безвісти зниклого захисника Ксенія, яка два місяці тому переїхала до Кременчука з Охтирки, зізнається: відкриття Алеї стало для неї особливим днем.
Люди мають знати й пам’ятати наших героїв, які боролися за Україну, навіть якщо сьогодні вони мають статус безвісти зниклих. У нас є трирічна донечка, і вона знає, ким є її тато, — розповіла жінка.
Нагадаємо, із пропозицією створити Алею Надії родини військовополонених і безвісти зниклих звернулися до міської влади ще у 2025 році. Відтоді вони неодноразово порушували це питання, проводили зустрічі з представниками міської влади та наполягали на створенні у Кременчуці постійного простору, який нагадував би про тих, хто перебуває у російському полоні, чи вважається безвісти зниклим.
Історії родин, для яких очікування триває щодня, — у відео з відкриття Алеї Надії.
