У Кременчуці попрощалися із загиблим захисником Віталієм Буличовим

Віддав душу за своїх друзів, а тепер його оберігатиме бог: у Кременчуці попрощалися із полеглим військовим Віталієм Буличовим

Знайомі пригадують Віталія як порядного чоловіка, який завжди був щирим та чуйним до усіх

Сьогодні, 2 січня, на Свіштовському кладовищі, у меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України у Кременчуці в останню путь провели полеглого військовослужбовця, солдата Віталія Буличова.

Народився захисник 13 липня 1984 року у Кременчуці, навчався у загальноосвітній школі №27, а пізніше освіту здобував у Вищому професійному училищі №7. Працював заступником начальника варти на аеродромі Кременчука.

Попрощатися із загиблим захисником зібралися багато людей — рідні, друзі та одногрупники з училища, знайомі. Приїхали й побратими із військової частини.

Віталій Віталійович став 59-м загиблим випускником училища, розповідає директор ВПУ №7 Микола Несен.

— І не хотілося б рахувати, але, на жаль, рахуємо… Віталій навчався у стінах нашого закладу на налагоджувальника верстатів і маніпуляторів з програмним керуванням. Як був порядною людиною під час навчання, так нею і залишився — пішов захищати нас. І ми сьогодні чули: якщо душу віддав за друзів своїх, то Господь має його оберігати, — говорить Микола Григорович.

Керівник училища додає: Віталій завжди був добросовісним, завжди виконував усе те, про що говорив. А ще під час навчання займався спортом, зокрема футболом.

Поділилися спогадами про товариша й одногрупники Віталія.

— Він дуже порядною людиною був, веселим хлопцем, ніколи нікому не робив шкоди. Дуже шкода, що він загинув, що рідні тепер залишилися без нього, — ділиться з нами Сергій.

Товаришували із полеглим захисником не тільки під час навчання, а й після випуску збиралися разом, додає ще один одногрупник Віталія, Георгій.

— У нього можна будо будь-що попросити — завжди допомагав, ішов на зустріч. Ніколи не конфліктував ні з ким, мав такий спокійний, врівноважений характер. Був адекватною, чуйною людиною. На жаль, таких уже немає, — говорить чоловік.

А от для подружжя Тетяни й Антона Віталій став більше, ніж просто одногрупником.

— Ми познайомилися у 99-му році в училищі й з того часу Віталік майже увесь час був поруч із нами. Він був свідком на нашому весіллі у 2026 році, у 2008 році хрестив нашого сина. І саме на нашому весіллі він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, моєю подругою Олею. Вони теж згодом одружилися, народили доньку. А тепер от прощаємося з ним сьогодні… — розповідає Тетяна.

Попрощатися із Віталієм приїхали й двоє його побратимів. Вони не показують обличчя й не називають позивних, але спогадами про полеглого товариша поділилися.

— Ми з побратимом служили він самого початку разом, а потім місяців через 4-5 його перевели. Але підтримувати зв’язок постійно.

Після прощання військові передали родині загиблого прапор і шеврони. Запитуємо про цю традицію.

— Передали прапор батальйону, бригади, і шеврони. Це не його особисті шеврони, але вони б мали належати йому. Така у нас традиція, кожного воїна, кожного побратима ми пам’ятаємо завжди. І у нас раз на рік є такий день, коли ми згадуємо усіх наших полеглих побратимів, — додає військовослужбовець.

— До лав Збройних сил України Віталій Буличов долучився під час мобілізації 13 травня 2024 року, — розповідає військовослужбовиця Любов Телятник.

Військовослужбовиця розповіла і про обставини загибелі захисника. Під час виконання бойового завдання Віталій разом із побратимами потрапив під мінометний обстріл противника. Бійці мали терміново залишати позиції, і під час евакуації Віталій на машині потрапив в аварію.

— Помер 17 грудня під час перебування на лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги». Царство небесне нашому героєві! — додає Любов Телятник.

У полеглого оборонця лишилися мати, донька та дружина.