7 праведників світу з Кременчуччини: хто рятував євреїв під час Голокосту

15.05.2021, 12:03 Переглядів: 1 681

 На фото Меморіальний комплекс історії Голокосту в Ізраїлі

14 травня в Україні вперше відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни. 


Станом на 1 січня 2020 року звання Праведників народів світу мають 2 659 громадян України, серед них 36 людей – жителі Полтавщини. Про це повідомила благодійна організація «Полтавський єврейський фонд «Хесед Нефеш» 14 травня.


 


Імена цих людей та місця порятунку надрукували в довідникові «Праведники народів світу» від Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» у 2016 році.


Жителі Полтавщини, яких вшанували званням Праведників народів світу, серед них 7 мешканців Кременчуччини:

  • Микита Семергей, військовополонений, с. Білоцерківка, Великобагачанський район;
  • Оксана Семергей, с. Білоцерківка, Великобагачанський район;
  • Василь Варакута, селянин, с. Потоки, Кременчуцький район;
  • Анна Варакута, селянка, с. Потоки, Кременчуцький район;
  • Марія Варакута, селянка, с. Потоки, Кременчуцький район;
  • Ганна Іванюта, вчителька, с. Корсунівка, Лохвицький район;
  • Олексій Іванюта, вчитель, с. Корсунівка, Лохвицький район;
  • Андрій Галіч, агроном, с. Червоні Пологи, Лубенський район;
  • Катерина Галіч, швачка, с. Червоні Пологи, Лубенський район;
  • Анна Кириченко, Кременчук;
  • Андрій Освянніков, Кременчук;
  • Броніслава Освяннікова, Кременчук;
  • Валентина Овсяннікова, Кременчук;
  • Валентина Захарченко, Полтава;
  • Микола Захарченко, Полтава;
  • Тетяна Руснак, селянка, Полтава;
  • Василь Тацюй, Полтава;
  • Ольга Тацюй, Полтава;
  • Олексій Федосєєв, Полтава;
  • Уляна Федосєєва, Полтава;
  • Наталія Філянська, робітниця, Полтава;
  • Орина Веприцька, селянка, с. Ряське, Машівський район;
  • Ілля Веприцький, сільський староста, с. Ряське, Машівський район;
  • Анна Зазуля, с. Дібрівка, Миргородський район;
  • Давид Зазуля, с. Дібрівка, Миргородський район;
  • Анна Сторчак, с. Ромодан, Миргородський район;
  • Євдокія Коверда, Пирятин, Миргородський район;
  • Тетяна Пашковська, Пирятин, Миргородський район;
  • Зінаїда Юрченко (Пашковська), Пирятин, Миргородський район;
  • Галина Негрибецька, селянка, с. Гожули, Полтавський район;
  • Петро Негрибецький, селянин, с. Гожули, Полтавський район;
  • Поліна Каліверда (Панченко), с. Крива Руда, Семенівський район;
  • Катерина Мовчан (Панченко), с. Крива Руда, Семенівський район;
  • Галина Панченко, с. Крива Руда, Семенівський район;
  • Марина Панченко, селянка, с. Крива Руда, Семенівський район;
  • Варвара Непийпиво, с. Мирошники, Шишацького району.

 

Втеча з табору «Шталаг 346»

 

Кореспондент Олег Дубина на своєму сайті опублікував історію праведниці з Кременчука Анни Кириченко, яка врятувала життя Петру Коганзону. 


Анна Кириченко жила з двома доньками в Кременчуці. Німецька армія захопила місто 8 вересня 1941 року, вкінці того ж місяця в місті створили табір для радянських військовополонених, який отримав назву «Шталаг 346».


Одним з ув'язнених був Петро Коганзон. Чоловік був євреєм, проте, потрапивши до полону,  зміг зберегти своє справжнє походження в таємниці. Почавши працювати, Петро познайомився з Анною Кириченко, яка, з почуття жалю, стала приносити йому їжу, ліки та зимовий одяг.


У квітні 1942-го року Кириченко допомогла Коганзону втекти з табору і сховала його у себе вдома. Після певного часу вона поєднала його з підпільною групою, що діяла в Кременчуці. Підпільники забезпечили Коганзона документами на українське ім'я, завдяки чому він отримав можливість жити не ховаючись і брати участь у підпільній діяльності.

 

Однак, незважаючи на вигадане ім'я, Петро не відчував себе в безпеці і влітку 1942-го року він покинув Кременчук, відправився на схід з метою перетнути лінію фронту і приєднатися до частин Червоної Армії.


Анна Гнатівна Кириченко, Праведниця народів світу, із своєю родиною і врятованим Цайлем (Петром) Коганзоном


Разом з Коганзоном в дорогу відправилася Груня Штабницька. Жінка була єврейкою, а її чоловік - українцем, і до свого відходу з Кременчука вона ховалася у свекрухи. Разом вони пройшли пішки понад 100 кілометрів, поки не дісталися Полтави, поруч з якою тоді проходила лінія фронту.


У Полтаві, за порадою одного з підпільників, вони звернулися до Валентини Захарченко і та надала притулок Груні і Петру, незважаючи на те, що Валентина та її чоловік Микола знали, що обидва втікача - євреї, і розуміли, якій небезпеці вони себе піддають.


Пробувши кілька тижнів в Полтаві і усвідомивши, що лінію фронту їм перейти не вдасться, чоловік та жінка повернулися назад.

До самого звільнення Кременчука, яке настало 29 вересня 1943 року, вони продовжували жити у місті під вигаданими іменами.


Після війни Коганзон залишився у теплих відносинах зі своїми рятівниками і продовжив спілкування з ними, навіть, після свого переїзду до Сполучених Штатів в 1990-их роках. Доля Штабницької невідома.


Спала стоячи 


Кременчуцький краєзнавчий музей на своїй сторінці у фейсбуці опублікувв кілька історій кременчужан. 


…Марія Семенівна Удовицька, яка мала троє своїх дітей – Надю, Віру, Гришу – прихистила єврейську дівчину-сироту Клаву, котра жила по сусідству, і поїхала з усіма в село Озера. Метричну виписку старшої дочки Надії віддали Клаві, а Надя взяла документи Віри. Про Віру ж, яка залишилася без документів, пояснили в управі, що Віра і Григорій близнята і їй буцімто просто забули виписати метрику. Відважну жінку раз по раз викликали до поліції, допитували, били; на її обличчі на все життя залишився шрам, а вона твердила, що Клава її дочка… Сім’я Удовицьких не вбачала в своїх діях нічого героїчного; на їхню думку, це був обов’язок кожної людини.


…В’язнів табору для радянських полонених ганяли на важкі роботи у місто. Одним із бранців був Цайль Коганзон. Він познайомився з Анною Кириченко, яка із співчуття стала приносити йому їжу, ліки та зимовий одяг. Згодом Коганзону допомогли втекти з табору, і родина Кириченків сховала його у себе вдома. Підпільники виготовили для втікача документи на ім’я Козубенка Петра Івановича, завдяки чому він міг жити легально і брати участь у підпільній діяльності. Після війни Коганзон-Козубенко залишив собі ім’я Петро, а Анну Гнатівну називав мамою.


…Молоду єврейку Поліну, дружину українця Василя Серебрякова, рятували декілька родин. Спочатку вона жила в селі Андріївка Сумської області у сім’ї Сенецьких, а коли поліцаї стали підозрювати її спасителів, - Поліну перевезли на хутір Холодники. Але там хтось написав анонімний донос. Поліну знову перевезли в Андріївку, а потім чоловік забрав її до Кременчука. Там у домі свекра для неї облаштували крихітну кімнатку, де вона могла тільки стояти і хіба що крокувати на місці; навіть спала стоячи. Тільки уявіть собі - протягом довгих місяців вона практично була замурована в стіні! Лише глибокою ніччю Поліну через потайний хід виводили, і вона могла походити, подихати свіжим повітрям і якусь годинку поспати лежачи, щоб хоч трохи відпочили розпухлі тремтячі ноги.
Автор: Альона Душенко Джерело фото: фото з інтернету, Кременчуцький краєзнавчий музей

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

Історія Кременчука

Схожі матеріали:



Вверх