14 травня в Україні вперше відзначають День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Станом на 1 січня 2020 року звання Праведників народів світу мають 2 659 громадян України, серед них 36 людей – жителі Полтавщини. Про це повідомила благодійна організація «Полтавський єврейський фонд «Хесед Нефеш» 14 травня.
Імена цих людей та місця порятунку надрукували в довідникові «Праведники народів світу» від Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» у 2016 році.
Жителі Полтавщини, яких вшанували званням Праведників народів світу, серед них 7 мешканців Кременчуччини:
- Микита Семергей, військовополонений, с. Білоцерківка, Великобагачанський район;
- Оксана Семергей, с. Білоцерківка, Великобагачанський район;
- Василь Варакута, селянин, с. Потоки, Кременчуцький район;
- Анна Варакута, селянка, с. Потоки, Кременчуцький район;
- Марія Варакута, селянка, с. Потоки, Кременчуцький район;
- Ганна Іванюта, вчителька, с. Корсунівка, Лохвицький район;
- Олексій Іванюта, вчитель, с. Корсунівка, Лохвицький район;
- Андрій Галіч, агроном, с. Червоні Пологи, Лубенський район;
- Катерина Галіч, швачка, с. Червоні Пологи, Лубенський район;
- Анна Кириченко, Кременчук;
- Андрій Освянніков, Кременчук;
- Броніслава Освяннікова, Кременчук;
- Валентина Овсяннікова, Кременчук;
- Валентина Захарченко, Полтава;
- Микола Захарченко, Полтава;
- Тетяна Руснак, селянка, Полтава;
- Василь Тацюй, Полтава;
- Ольга Тацюй, Полтава;
- Олексій Федосєєв, Полтава;
- Уляна Федосєєва, Полтава;
- Наталія Філянська, робітниця, Полтава;
- Орина Веприцька, селянка, с. Ряське, Машівський район;
- Ілля Веприцький, сільський староста, с. Ряське, Машівський район;
- Анна Зазуля, с. Дібрівка, Миргородський район;
- Давид Зазуля, с. Дібрівка, Миргородський район;
- Анна Сторчак, с. Ромодан, Миргородський район;
- Євдокія Коверда, Пирятин, Миргородський район;
- Тетяна Пашковська, Пирятин, Миргородський район;
- Зінаїда Юрченко (Пашковська), Пирятин, Миргородський район;
- Галина Негрибецька, селянка, с. Гожули, Полтавський район;
- Петро Негрибецький, селянин, с. Гожули, Полтавський район;
- Поліна Каліверда (Панченко), с. Крива Руда, Семенівський район;
- Катерина Мовчан (Панченко), с. Крива Руда, Семенівський район;
- Галина Панченко, с. Крива Руда, Семенівський район;
- Марина Панченко, селянка, с. Крива Руда, Семенівський район;
- Варвара Непийпиво, с. Мирошники, Шишацького району.
Втеча з табору «Шталаг 346»
Кореспондент Олег Дубина на своєму сайті опублікував історію праведниці з Кременчука Анни Кириченко, яка врятувала життя Петру Коганзону.
Анна Кириченко жила з двома доньками в Кременчуці. Німецька армія захопила місто 8 вересня 1941 року, вкінці того ж місяця в місті створили табір для радянських військовополонених, який отримав назву «Шталаг 346».
Одним з ув’язнених був Петро Коганзон. Чоловік був євреєм, проте, потрапивши до полону, зміг зберегти своє справжнє походження в таємниці. Почавши працювати, Петро познайомився з Анною Кириченко, яка, з почуття жалю, стала приносити йому їжу, ліки та зимовий одяг.
У квітні 1942-го року Кириченко допомогла Коганзону втекти з табору і сховала його у себе вдома. Після певного часу вона поєднала його з підпільною групою, що діяла в Кременчуці. Підпільники забезпечили Коганзона документами на українське ім’я, завдяки чому він отримав можливість жити не ховаючись і брати участь у підпільній діяльності.
Однак, незважаючи на вигадане ім’я, Петро не відчував себе в безпеці і влітку 1942-го року він покинув Кременчук, відправився на схід з метою перетнути лінію фронту і приєднатися до частин Червоної Армії.
Анна Гнатівна Кириченко, Праведниця народів світу, із своєю родиною і врятованим Цайлем (Петром) Коганзоном
Разом з Коганзоном в дорогу відправилася Груня Штабницька. Жінка була єврейкою, а її чоловік – українцем, і до свого відходу з Кременчука вона ховалася у свекрухи. Разом вони пройшли пішки понад 100 кілометрів, поки не дісталися Полтави, поруч з якою тоді проходила лінія фронту.
У Полтаві, за порадою одного з підпільників, вони звернулися до Валентини Захарченко і та надала притулок Груні і Петру, незважаючи на те, що Валентина та її чоловік Микола знали, що обидва втікача – євреї, і розуміли, якій небезпеці вони себе піддають.
Пробувши кілька тижнів в Полтаві і усвідомивши, що лінію фронту їм перейти не вдасться, чоловік та жінка повернулися назад.
До самого звільнення Кременчука, яке настало 29 вересня 1943 року, вони продовжували жити у місті під вигаданими іменами.
Після війни Коганзон залишився у теплих відносинах зі своїми рятівниками і продовжив спілкування з ними, навіть, після свого переїзду до Сполучених Штатів в 1990-их роках. Доля Штабницької невідома.
Спала стоячи
Кременчуцький краєзнавчий музей на своїй сторінці у фейсбуці опублікувв кілька історій кременчужан.
