«Я проживала кожну сцену»: 14-річна Каріна Тимошенко з Кременчука зіграла у «Кіллхаусі» Любомира Левицького

Каріна навчається в 9-му класі, знімається в рекламі, кіно та серіалах, професійно займається бальними танцями. Живе на два міста, постійно катається то в Київ, то в Кременчук.

— Як проходили зйомки КіллХаус?

— Зйомки проходили дуже круто, була дуже класна команда, від цього багато що залежить. Було чимало нового, чого я не бачила раніше, каталась навіть на воєнній техніці та мотоциклі, бачила вибухи. Крутий режисер, якому не «все одно», він був постійно з нами, з усім допомагав і контролював процес. Це перший такий великий проєкт для мене і я дуже рада, що він був саме з Любомиром Левицьким.

— Як вийшло так, що ця роль стала саме твоєю?

— Раніше ми вже працювали разом з Любомиром Левицьким, я знімалась в його роботах. Оскільки він мене вже знав, то запросив знятись в тизері для «Кіллхаус». Після зйомок тизера, Любомир сказав, що хотів би бачити мене в цій ролі в самому фільмі. 

— Трохи про тизер: вибухи, військові, полон, страждання... Чи не було страшно? Як поставились батьки до такої ролі? 

— Якщо говорити про тизер, то страшно не було тому що мені одразу показали, що і як відбуватиметься, а вже потім поставили в кадр, тому все пройшло спокійно. Батьки нормально до цього поставились і були «за».

У фільмі теж не страшно було, я просто хотіла донести, що моя роль, про справжніх дітей, які знаходяться там, хтось залишився на окупованих територіях, когось викрали. Можливо мою героїню і врятують, але є діти, які насправді перебувають там, і вони потребують порятунку. Я сподіваюсь, що змогла донести це через фільм. 

— Що було найскладнішим у зйомках? 

— Насправді мені все дуже подобалось, тому навіть складні моменти для мене такими не здавались. Це був новий досвід, цікавий і захопливий. 

Серед того, що сподобалось у зйомках Каріна виокремила команду:

— Якими були твої перші враження після запрошення на роль і вже під час перших зйомок?

— Коли я прийшла, мене вже переповнювали емоції. Я була дуже рада, що знялась спочатку в тизері, коли вже були зйомки самого фільму в мене були відчуття, наче я знімалась у голлівудській стрічці.

— Як проходив твій робочий день? Чи тобі було комфортно?

— Мій знімальний день тривав вісім годин, завжди давали відпочити, був обід і вечеря. Мене постійно возили, навіть якщо там було пройти пару хвилин між майданчиками, то мене все одно відвозили на машині. Також забирали з дому і відвозили назад.
Є ще один момент, який мене вразив: я не їм мʼясо, а на обід-вечерю, було тільки воно. Але для мене спеціально шукали рибу, яку я їм, і привозили її. 

— Чи виникали в тебе якісь складнощі саме з роллю? Як ти себе налаштовувала? Що допомагало тобі зіграти ту чи іншу сцену?

— Складнощів як таких в грі не виникало. Я проживала кожну сцену, намагалась відчути це на собі, не просто «зіграти очима», а саме прожити всередині себе. Щоб краще зрозуміти героїню і зануритись у роль я дивилась дуже багато інтервʼю батьків, у яких викрали дітей, інтервʼю дітей, яких забрали з окупованої території, вже з полону. Коли я приїжджала на знімальний майданчик я вже відчувала себе своєю героїнею.

— Як проходила твоя підготовка до процесу? Чи було щось особливе?  

— Окрім перегляду інтервʼю та вивчення тексту, загалом, більше ніякої спеціальної підготовки не було. Найбільше допоміг режисер. Любомир мені все пояснював, казав як треба зіграти і прожити конкретний момент, тому загалом підготовки і не було.

— Як щодо батьків, як вони тебе підтримували, чи були поряд під час зйомок?

— Зі мною завжди була мама, зазвичай вона возить мене на зйомки. Вона дуже мене підтримувала, якщо я чогось не розуміла, то підходила до неї і мама мені все пояснювала. Тато був на роботі, але ми спілкувались телефоном і він теж мене підтримував.

— Чи не боїшся ти вигорання? 

— Та ні, я знімаюсь з трьох років, мені це дуже подобається, і надалі я планую зніматись в різних проєктах, але також хочу отримати якусь вищу освіту і, можливо, поєднувати акторство з іще якоюсь діяльністю. Взагалі хотілось би відкрити щось своє, штибу ресторана чи щось на кшталт. Не певна, чи отримуватиму вищу освіту з акторства, але сто відсотків проходитиму курси та майстер-класи, хочу покращувати свої навички.

— Як щодо гонорарів, можеш прокоментувати? 

— Ну, вони зазвичай бувають різними. Я знаю, що часто в дітей-акторів їх забирають батьки, але в мене не так. Їх отримують батьки, але потім віддають всі кошти мені. Я їх відкладала і змогла собі купити цуцика. Тепер в мене є той-пудель. 

— Як ти поєднувала життя дитини із життям акторки? Чи встигала навчатись, бачитись з друзями?

— Півтора роки я навчалась в онлайн-школі, бо було складнувато поєднувати і танці, і школу, і зйомки. В школі почали трохи сварити, що я багато чого пропускала, і тому мене перевели на онлайн-навчання. Там я могла виконувати домашнє завдання коли мені було зручно. Могла домашнє на тиждень зробити за один день, на вихідному. Але, на жаль, від танців, на час зйомок, довелось відмовитись. Трохи менше місяця минуло, як я повернулась до звичайного навчання, поки що мені це дуже подобається. 

— А батьки, як вони ставляться до таких моментів у навчанні? 

— Вони досить серйозні щодо цього. Особливо наполягають на тому, аби я гарно вивчала мови — англійську та українську. А ще, поки я не прочитаю 30 сторінок уголос на день, я не можу піти гуляти.

— В тебе є час на погуляти? 

— Ну так, наприклад на вихідних, якщо я звісно не на зйомках. Я знаю, що більшість дітей мого віку ходять до школи і після уроків просто сидять у телефонах, мені так не подобається. 

— Щодо однолітків, чи не змінилось ставлення до тебе у оточуючих?

— Загалом нічого не змінилось, у мене немає конфліктів чи чогось такого, хоча час від часу мені здається, що хтось ставиться до мене трохи інакше. Раніше я була дуже відкрита, але останнім часом я менше довіряю оточуючим, у мене є декілька подружок з якими я можу чимось поділитись і, звичайно, тато, мама, сестра і дідусь, їм я можу довірити все.

— Ти б хотіла щось ще додати?

— Наостанок хочу сказати, що треба завжди йти вперед, не можна здаватись, бо ми українці, ми незламні і… ми сильні. Не варто нікому заздрити, треба йти, дивлячись лише уперед. І не треба сидіти вдома в телефонах! 

Орієнтовно світ побачить стрічку на початку 2026 року, раніше анонс був призначений на 29 січня, але через відключення світла доводиться переносити вихід.