Пані Ірина (ім’я змінено) їхала до Білорусі, сподіваючись нарешті побачити сина, з яким її розділила повномасштабна війна. Проте замість довгоочікуваної зустрічі, її та чоловіка затримали силовики, кинули СІЗО, звинуватили у «шпигунстві» й «тероризмі».
Жінка розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» свою страшну історію, проте попросила не вказувати її справжнє ім’я. Вона все ще сподівається зустрітися із сином, який досі перебуває на окупованій території, й повернути його в Україну.
Війна розділила родину
У лютому 2022 року Ірина разом із чоловіком перебувала у Херсоні. Подружжя чекало в гості сина, який мав приїхати з Луганщини.
Однак за два дні до початку повномасштабного російського вторгнення син повідомив батькам, що виїхати не може — для чоловіків закрили можливість перетину кордону.
Хлопець залишився на окупованій території, а Ірина з чоловіком після захоплення Херсона теж змушені були рятуватися.
Спочатку вони опинилися в Бессарабії, згодом виїхали до Швейцарії, де прожили близько пів року. І весь цей час вони шукали можливості витягти сина, який перебував в окупації.
— Це було найважчим випробуванням. Син через вік та протермінований український паспорт був змушений залишитися на окупованій території. Його навіть змусили отримати російські документи, — розповідає Ірина.
З відкритих груп у Facebook жінка дізналася, що українці й мешканці окупованих територій можуть безпечно зустрітися у Білорусі. Цей варіант здавався можливістю нарешті побачити сина.
Згодом з’ясувалося, що відчуття безпеки було оманливим.
— Ми вирушили до Мінська. Зустріч була призначена на 12 червня… Але замість сина нас зустрів ОМОН. Поводилися жорстко, погрожували зброєю. Згодом чоловік розповів, що мене поставили до стіни: з одного боку біля голови був пістолет, а зі спини, прямо навпроти серця — інший. Я цього навіть не бачила у той момент від шоку…
Ірину та її чоловіка затримали. За словами жінки, подружжю без доказів висунули надзвичайно тяжкі звинувачення у «шпигунстві» та «тероризмі». Серед іншого їм приписували диверсії на залізниці та навіть викрадення мера Могильова.
За вигадані злочини подружжю «обіцяли» покарання у вигляді 24 років позбавлення волі.
— Найстрашнішим важелем тиску був шантаж сином. Мені брехали, що його теж заарештували, і якщо я не зізнаюся у «скоєних злочинах», дитина теж сидітиме у тюрмі. Згодом я дізналася, що його не чіпали й дали 24 години, щоб виїхати геть.
В неволі Світлана пробула понад п’ять місяців. Це були страшні дні, про які жінка не хоче згадувати.
Повернення на свободу
Світлану Миронову було звільнено 22 листопада 2025 року. У той день стало відомо, що «Лукашенко помилував» 31 громадянина України. Йшлося, що це сталося на прохання Трампа.
Про майбутнє звільнення Ірина нічого не знала. За тиждень до обміну її несподівано вивели із СІЗО та перевели до притулку, який їй представили як пов’язаний із «Червоним Хрестом», згадує жінка.
За словами Ірини, залишати це місце їй заборонили. Не дозволяли й повідомляти рідним подробиці того, що відбувається. Жінці сказали, що вона нібито має чекати подальших слідчих дій у справі чоловіка.
19 листопада за нею знову приїхали силовики. Ірину без пояснень повторно затримали та повернули до місця ув’язнення. А вже через три дні, 22 листопада, близько третьої години ночі її вивезли звідти.
Цього разу — на обмін і повернення до України.
«Ніби доросла людина, а почуваєшся абсолютно безпорадною»
Звільнення з полону не означає, що людина одразу повертається до свого колишнього життя. Після тривалої ізоляції та психологічного тиску Ірина зіткнулася з іншим випробуванням — необхідністю адаптуватися до свободи.
— Коли мене привезли до Києва, був стан повної дезорієнтації. Ти просто не знаєш, куди податися, що робити далі й за що хапатися. Ніби доросла людина, а почуваєшся абсолютно безпорадно, — згадує вона.
Перші тижні стали часом, коли складними здавалися навіть звичайні побутові рішення.
Це період глибокої дезорієнтації. На допомогу в таких випадках приходять громадські організації, які підтримують й фактично ведуть за руку, допомагаючи робити перші кроки на свободі.
Ірини та її чоловіку дуже допомогло залучення до спільноти постраждалих жінок ГО «Нумо, сестри!». Саме ця організація стала першою точкою опори.
— Нам підказували, куди звертатися, допомагали знайти відповіді на складні юридичні питання. Ми отримали професійну психологічну допомогу. Саме перебування серед жінок зі схожим досвідом дає змогу розділити свій біль, знайти розуміння та відчуття, що ти не сам на сам зі своїми переживаннями.
Для чоловіка Ірини це теж був важливий досвід, хоч і непростий. Після полону він сильно заїкається, і спілкування з незнайомими людьми дається йому важко. Але сам факт перебування в колі своїх дає відчуття опори.
Ірина має вищу юридичну освіту, здобуту свого часу в Луганську. Проте окупація рідного міста та втрата документів фактично позбавили її змоги швидко підтвердити фах. У подібних ситуаціях перекваліфікація стає для жінок можливістю відновити фінансову незалежність. Саме цим жінка наразі займається.
Попри виклики, які родина проходить зараз, Ірина разом з чоловіком шукають шляхи для повернення до власної справи.
— Ми навіть думали спробувати себе в малому бізнесі. Хочемо зробити теплички, вирощувати мікрозелень – почнемо все з нуля, як робили це колись до війни. Поки що все опирається в кошти та відсутність ділянки. Але в мене є величезне бажання вчитися далі, працювати та бути корисною. І якщо від мене потрібна буде допомога іншим дівчатам, які повертаються з полону, я з радістю долучатимусь.
Раніше ми писали, що «Нумо, сестри!» запустили мистецький проєкт про українок у російському полоні
Також у нас є ряд інтерв’ю з цивільними жінками, які постраждали в окупації:
- «Я обрала життя, тому робила те, що від мене вимагав окупант» — історія дівчини, яка постраждала від сексуального насильства під час війни
- Звільнена з полону 30-річна жінка провела дев’ять днів в металевому контейнері
- «Прокладок не було. Користувалися ганчірками, які знайшли у камері»: колишня бранка Кремля розповіла про жахіття російського полону
- «У мене був страх, що я зараз помру, а комусь залишаться мої діти»: колишня бранка Кремля Юлія Дворниченко
