«Я обрала життя, тому робила те, що від мене вимагав окупант» — історія дівчини, яка постраждала від сексуального насильства під час війни

«Перетвори травму на посттравматичний зріст» — цю фразу я прочитала на листівці з трьома зображеними птахами, які летіли в небо. Її подарувала молода, тендітна дівчина Марія (ім’я змінено) під час заходу, який проводила громадська організація «Сема Україна», що об’єднує жінок, постраждалих від сексуального насильства під час війни.

Історію, яка одночасно демонструє тяжкість злочинів росіян й незламну силу духу української жінки, яка після пережитих жахіть знайшла в собі сили жити далі повноцінним життям.

В окупації

Про те, що буде війна, в родині Марії говорили задовго до 24 лютого 2022 року. Разом з хлопцем вони навіть продумували варіанти щодо евакуації.

Разом зі своїм хлопцем й мамою в перший день війни Марія виїхала з Києва до Макарова, де їх чекав батько й рідна тітка зі своїм чоловіком. Але не встигли розміститися, як до селища зайшли росіяни. Всі, хто знаходився поблизу Макарова, опинилися у кільці. 

Люди були відрізані від світу: з перших днів окупанти відключили електрику, повністю заглушили зв’язок. Ніяких новин, інформації про те, що відбувається в Україні, не було.

Дівчина каже, що серед російських військових майже не було чоловіків слов’янської зовнішності. В більшості це були буряти, які поводилися як варвари, сповнені агресії.

Нічого хорошого таке сусідство не обіцяло.

Незвані гості

На другому тижні окупанти почали ходити по будинках, перевіряти, хто де живе. 

Що пережила в ту мить родина, важко навіть уявити. Дівчина каже, що страх скував її тіло, вона навіть не могла ворухнутися. 

У всіх домочадців забрали телефони, й хоч всі вони були давно розряджені, все одно роздивлялися й крутили їх в руках. Таким було перше знайомство. 

У Марії з’явилась примарна надія, що вони не скривдять їх сім’ю, але на жаль вона помилялась.

«Вб’ємо вас однією кулею»

Відчуття часу давно було втрачено. Не маючи зв’язку, інформації, люди розрізняли лише день й ніч.

У них ще були деякі продукти у підвалі, вода у колодязі, але не було розуміння, на скільки днів чи тижнів затягнеться окупація та, чи потрібно економити запаси. 

Нескінчене пияцтво росіян, вседозволеність, а скоріш за все, й нелояльність українців, з кожним днем змінювали настрій «гостей»: вони ставали агресивнішими. 

На місцевих мешканців постійно тиснули — за словами Марії, психологічний тиск був таким сильним, що іноді здавалося. що нервова система дасть збій. Підтримуючи одне одного, люди намагалися не зійти з глузду.

В один з днів військові знов прийшли до будинку, де перебувала Марія з рідними. Цього разу вони забрали їх стареньку машину.

Наступного дня росіяни з’явилися у дворі з погрозами та звинувачуваннями.

Усім, хто перебував у будинку, наказали зібратися в одному приміщенні. Погрожуючи автоматами, почали допит. Звісно, люди намагалися зберегти спокій, але виходило погано. Марія каже, що на кожного тиснули, залякували:

Попри те, що батько Марії безкінечно повторював, що це він телефонував українським військовим, його слова не брали до уваги. 

Росіяни пішли, забравши з собою всі телефони.

«Я не була жертвою в ту мить»

Скільки діб минуло з 24 лютого й того дня, коли один з російських військових прийшов по Марію, дівчина не пам’ятає. Припускає, близько двох тижнів. Каже, все, що відбувалося, було майже в тумані й ніби не з нею.

Батько Марії намагався зупинити чоловіка, але намарно.

На машині батька, яка вже була розмальована «V-шками», росіянин повіз Марію в будинок по сусідству. На очі дівчині він натягнув шапку. 

Після наказу «Роздягайся», сумнівів в тому, що він робитиме далі, не залишилося.

За словами Марії, це тривало протягом двох годин.

Марія згадує, коли зайшла у двір й побачила рідних, зрозуміла, що вони пережили ще більше жахіття, ніж вона сама. Протягом цих двох годин тато з мамою постаріли на десяток років.

Не вибухи, не залякування, не погрози, а саме невідомість про долю дитини — найбільший жах для батьків.

Командир росіян возив Марію в той будинок ще кілька разів. У якусь мить дівчина відчула, що не може більше терпіти, й була готова до радикального розв'язання проблеми. Однак росіяни відійшли з Макарова й родина змогла повернутися до Києва.

Жити далі?!

Здавалося б, повернення додому принесе полегшення, але саме в той час у Марії початися перші зриви. Усвідомлюючи, що трапилося, та не розуміючи, як жити з цим далі, вона часто плакала, не могла контролювати свій стан. 

Одного разу зізналася у всьому мамі. Та з болем прийняла слова доньки, але теж зізналася, що підозрювала щось подібне.

Батько про ґвалтування не знає й досі. Дівчина боїться, що він звинувачуватиме себе, що не зберіг доньку, та його здоров’я не витримає такого жорстокого удару.

Хлопцю Марія теж з часом все розповіла. Йому було непросто, але молодята й зараз живуть разом й кохають одне одного.

Зараз впоратися з труднощами Марії допомагають інші постраждалі жінки, психологині, реабілітологи. 

«Сема Україна» — це організація жінок, які виборюють право на справедливість. Непростим шляхом свідчень злочинів борються за притягнення злочинців до відповідальності. Власним прикладом показують, як можна зробити пережитий досвід інструментом для досягнення мети.

Чи варто говорити про все це? Так! Дівчина підкреслює: не знецінюйте свій досвід.

Ця історія вразила мене. Не тільки жахіттям, які коїли окупанти. Вона вразила поєднанням тонкої душі й тендітності з внутрішнім стержнем цієї дівчини!Без сумніву українська жінка — це унікальний сплав краси, сили, незламності.Дивуюся силі духу й пишаюся знайомством з Марією. 

P.S. В усвідомленні багатьох людей при використанні слова «зброя» уявляються танки, ракети, гармати, автомати. Тобто те, що вбиває. Але однією з найпотужніших видів зброї проти людства є сексуальне насильство, яке супроводжує збройні конфлікти по всьому світу.

З початком війни Україна зіштовхнулася з безпрецедентним рівнем насильства різних форм та видів. 

За даними управління Верховного комісара ООН з прав людини, станом на 21 лютого 2023 року, кількість постраждалих серед цивільних осіб сягнула 21 293 осіб, зокрема 8 006 людей загинули. Щодня ці цифри стають все більшими. Тож точних даних щодо жертв та постраждалих не знає ніхто. 

Ще важче назвати кількість постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Адже часто постраждалі навіть не усвідомлюють, що з ними вчинили саме таке насильство.

Проєкт «#Не мовчіть!» спрямований підвищити обізнаність жінок в темі СНПК, навчити їх самостійно ідентифікувати види насилля.

Для розв'язання будь-якої проблеми її потрібно спочатку знати. І тому порушити мовчання навколо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, є ключовим для того, щоб знайти рішення.

Дуже важливо, щоб тих, хто вижив, сприймали не як жертв, а й консультувалися з ними, щоб знайти найкращі можливі дії для розв'язання проблеми.