Сьогодні, 23 вересня, у Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії відбулася перша у новому навчальному році зустріч у межах проєкту «Діалоги мужності». Її героєм став випускник академії, сержант 1 окремого батальйону морської піхоти, учасник АТО та ветеран російсько-української війни Руслан Савченко.
Він повернувся в Україну у травні 2026 року після понад чотирьох років російського полону.
Цього разу він прийшов до академії не просто як військовослужбовець чи випускник. У залі його слухали люди, які знали його ще до війни, а поруч була мама, яка працює в академії.
«Всі люди народжені для життя»
Говорячи про свій шлях до війська, Руслан Савченко пояснив, що не вважає людей «народженими для війни».
Всі люди народжені для життя, — сказав він.
Але, за його словами, коли твою країну та твій дім потрібно захищати, людина має зробити свій вибір.
Я просто чітко розумію, що це моя країна і ваша також. Тому я маю за нею боротися. Це наш дім. Тут живуть мої діти, моя дружина, брат, мама, — розповів Руслан.
Руслан Савченко пішов служити у 2014 році та відтоді пов’язав своє життя з військом. Брав участь у бойових діях, а після початку повномасштабного вторгнення обороняв Маріуполь, де у квітні 2022 року потрапив у російський полон.
«Фізично вони забрали моє здоров’я. Але морально — ні»
Про полон Руслан говорив спокійно, але саме ця частина зустрічі була однією з найважчих.
Він розповів про психологічний тиск, спроби змусити полонених відмовитися від української мови та нав’язати російські наративи. Руслан наголосив, що продовжував говорити українською навіть у неволі.
За його словами, полонених били. Руслан розповів, що йому ламали пальці, а також згадував про психологічне знущання та спроби морально зламати людей.
Фізично вони забрали моє здоров’я. Але морально — ні, — сказав Руслан.
Військовий зазначив, що сили пережити полон йому давали думки про родину. Тричі на день молився за близьких і тримався за думку про повернення додому.
Під час розмови прозвучала ще одна фраза, яка передає його ставлення до свободи та власних переконань:
Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах.
Мама дізналася про повернення сина в академії
Для родини Савченків ця зустріч мала особливе значення. Мама Руслана, Ірина Олексіївна, працює в академії.
Вона розповіла, що під час одного із заходів в академії дізналася, що її син уже повернувся з полону та перебуває на українській землі.
Говорячи про виховання дітей, Ірина Олексіївна зазначила, що в родині не було якогось спеціального рецепта. Вони просто жили, підтримували одне одного, а діти бачили приклад у щоденних вчинках.
Твій авторитет у твоїх дітей чи твоїх учнів формується саме твоїми вчинками — сказала мама Руслана.
Вона також згадувала, що син змалку був сміливим, займався спортом, а після народження молодшого брата Данила став для нього не лише старшим братом, а й наставником.
«Мені дуже сильно повезло мати такого брата»
Окремо Руслан говорив про молодшого брата Данила Білого.
Данило також військовослужбовець та морський піхотинець. Він повернувся з російського полону у липні 2025 року — майже на рік раніше за Руслана. Про його повернення писав «Кременчуцький Телеграф».
Під час зустрічі для Руслана показали відеозвернення від брата, який, за словами присутніх, повернувся до українського війська.
Я дуже щасливий, що він вже вдома. Він дуже сміливий, чесний, вільний. Мені дуже сильно повезло мати такого брата. Він завжди приходив мені на допомогу… Я багато чому навчився у свого брата: працювати, займатися спортом, бути відповідальним, чесним. Я пишаюся тобою. Ти мій приклад, — сказав Данило.
Руслан також пригадав їхню першу зустріч після свого звільнення з полону. Брати побачилися в одному з госпіталів невдовзі після повернення Руслана на українську землю.
«Мені не можна опускати руки»
Понад чотири роки на повернення Руслана чекала його дружина Вікторія.
Вона розповіла, що весь цей час продовжувала боротися за повернення чоловіка.
Я дружина морського піхотинця. Мені не можна опускати руки. Я мала боротися за нього, щоб його повернули додому, — сказала Вікторія.
Руслан також говорив про свого сина Тимура. Він зазначив, що хоче бути для нього прикладом відповідальності, честі та слова.
«Ваш досвід, ваш авторитет і ваше лідерство — вони зараз дуже важливі»
Під час зустрічі йшлося також про українську історію, сучасних героїв, свободу, гідність, правду та відповідальність. Руслан наголошував, що молодь має знати історію України та пам’ятати людей, які захищають її сьогодні.
На завершення до Руслана звернулася директорка Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії Леся Крупіна.
Ваш досвід, ваш авторитет і ваше лідерство — вони зараз дуже важливі, дуже потрібні, — сказала вона, подякувавши Руслану Савченку за зустріч.
Руслан Савченко підписав для академії прапор. Вихованці навчального закладу також мали змогу поспілкуватися із захисником та поставити йому свої запитання.
Нагадаємо, у жовтні 2025 року в межах проєкту «Діалоги мужності» зі студентами Кременчуцької гуманітарно-технологічної академії зустрічався її випускник, капітан ЗСУ та повний кавалер ордена «За мужність» Тарас В’юн. Він розповідав студентам про службу, війну та власний досвід.
Раніше «Кременчуцький Телеграф» також писав про зустріч студентів академії з ветераном війни, підполковником Нацгвардії Євгеном Сербіним. Захід відбувся у вересні 2025 року під час Дня знань.
