Антисанітарія, сморід, бруд: що криється за лаштунками місцевих автовокзалів і хто на цьому заробляє мільйони

Після початку повномасштабної війни автобусні перевезення в Україні перестали бути просто альтернативою залізниці. Для тисяч людей вони стали основним, а подекуди — єдиним способом дістатися з одного міста в інше. Через регулярні обстріли, а також завантаження залізничної інфраструктури пасажиропотік на автовокзалах зріс, тож можна припустити, що зросли і фінансові надходження підприємств, які ними опікуються.

Полтавщина не стала винятком. Автостанції та автовокзали області працюють у режимі постійного навантаження. Щоденні рейси, міжміські й приміські маршрути, оренда приміщень формують стабільні доходи підприємствам. Водночас реальний стан автовокзалів — застарілі зали очікування й брудні туалети, відсутність системних ремонтів і мінімальний сервіс — викликає у пасажирів дедалі більше обурення. Тож виникає питання: чому компанія з мільйонними прибутками не дбає про елементарний комфорт для пасажирів?

Реальність кременчуцького автовокзалу 

Розпочинати день із мандрівки завжди приємно: у кишені квиток, за плечима — рюкзак, і я поспішаю до центрального автовокзалу Кременчука, аби вирушити в інше місто. Оскільки автовокзал — у центрі, добиратися до нього зручно: можна і пішки, і від зупинки транспорту 3 хвилини. Сам автовокзал — двоповерхова будівля із розташованими ззаду платформами, огороженими парканом. Відразу за дверима — зал очікування, з правого боку — каси, по центру — місця для сидіння. З іншого боку — кіоски, де можна випити чаю чи кави, купити смаколики в дорогу. 

Проте в залі очікування засиджуватись не варто: гучномовець на автовокзалі працює так, що розібрати які рейси оголошують складно. Тому краще вийти надвір. Вихід до платформ пролягає через темний обшарпаний коридор. Добре, що проминути його можна швидко. 

За платформами «красується» туалет… Я зазвичай стараюся не користуватися громадськими вбиральнями, але часом без цього не обійтися. Обшарпаний зовні та всередині, відразливий запах, бруд — звідти хочеться якнайшвидше вийти. «Задоволення» відвідин цієї апокаліптичної зони вартує 7 гривень. Не платиш — туалетом не користуєшся. Оплатити за користування вбиральнею можна лиш готівкою. Куди і кому платиш — незрозуміло: не видають ані фіскальних чеків, ані хоча б якихось написаних від руки квитанцій.

 
До слова, за майже чотири роки великої війни укриття на території автовокзалу так і не з’явилося.  Найближче сховище розташоване на паралельній вулиці, за рогом, тож дістатися до нього у пасажирів займе до 5 хвилин. Але, за нашими спостереженнями, до сховища пасажири не ходять — усі лишаються чекати на свій транспорт, адже автобуси відправляються за графіком.

Спостереження редакції про автовокзал підтвердили і коментарі, які ми отримали від місцевих жителів.

Хто власник автовокзалу у Кременчуці?

Центральний автовокзал Кременчука знаходиться у центральній частині міста, на вулиці Театральній, 32/6. Площа земельної  ділянки, де автовокзал розташований, сягає 4 823 метрів квадратних. Про це ми дізналися у відповідь на запит, направлений до Кременчуцької міської ради. Цільове призначення цієї території — розміщення та експлуатація будівель і споруд, пов’язаних із транспортними послугами. 

У листопаді 2017 року кременчуцькі депутати ухвалили рішення передати цю земельну ділянку в оренду. А вже 20 жовтня 2018 року був укладений договір із Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Полтаваавтотранс» строком на 15 років. Автовокзал на цьому місці знаходиться щонайменше 55 років (найдавнішу згадку ми знайшли за 1971 рік), от тільки ТОВ «Полтаваавтотранс» не могла орендувати цю землю раніше — компанію зареєстрували у 2017 році. Витяг із Державного реєстру прав на нерухоме майно каже, що у жовтні 2014 року Кременчуцька міська рада уклала договір оренди цієї території із Товариством з додатковою відповідальністю (ТДВ) «Полтаваавтотранс» так само на 15 років. Проте у цьому ж витязі зазначено, що вже у квітні 2018 року договір оренди між міською радою та ТДВ «Полтаваавтотранс» був розірваний. Отже, можемо припустити, що і до 2014 року земельну ділянку, де знаходиться автовокзал, орендувала ТДВ «Полтаваавтотранс». 

Платить підприємство за оренду 4% від визначеної вартості земельної ділянки. Це близько 250 тисяч гривень на рік. Для міського бюджету — відносно невелика сума. Та й для орендаря теж, враховуючи річні доходи. Але про це трохи згодом.

Центральний автовокзал — це не «гола» земля, на ній розташована двоповерхова адміністративна будівля. Це, власне, каси, зала очікування, різноманітні торговельні кіоски і навіть перукарня. Також десь тут розташовується й адміністрація самого вокзалу. Тож далі виникає цілком логічне питання: кому належить будівля? У відповіді на запит міськрада зазначає: приміщення не перебуває у комунальній власності, а кому воно належить — не вказують.  У договорі оренди землі, який додається до відповіді, зазначено, що двоповерхова капітальна будівля перебуває у приватній власності орендаря, тобто ТОВ «Полтаваавтотранс».

Те ж саме підтверджує і Державний реєстр права власності на нерухоме майно: власником приміщення є Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Полтаваавтотранс». 

Зауважимо: у нашому матеріалі фігуруватимуть дві різні юридичні особи — ТДВ «Полтаваавтотранс» та ТОВ «Полтаваавтотранс». Чому так  — розповімо трохи згодом.

А що по області?

Дослідивши автовокзал Кременчука, нам стало цікаво, яка ситуація в інших населених пунктах регіону. Тож ми відправили інформаційні запити у Полтаву, Миргород, Глобино та Пирятин, аби дізнатися, хто ж там координує діяльність автовокзалів та автостанцій.

Ситуація майже скрізь аналогічна із Кременчуком: земельна ділянка перебуває у власності органу місцевого самоврядування, на території якого вона знаходиться, проте на підставі договору здається в оренду нашим знайомим — ТОВ «Полтаваавтотранс».

Що ж до власності приміщень, то тут ми відповідь отримали від Пирятинської та Миргородської міських рад. У них так само приміщення на території автовокзалів чи автостанцій перебувають у приватній власності ТОВ «Полтаваавтотранс». Полтавська міська рада відповіла, що будівлі на цих земельних ділянках не перебувають у комунальній власності. У Глобиному автостанція нині не працює, проте земля, де вона раніше перебувала, також знаходиться у власності громади. Що ж до власності будівлі нам повідомили про відсутність запитуваної інформації щодо власності приміщення у розпорядженні виконкому.

Отже, можна зробити висновок, що підприємство в області виглядає монополістом та координує діяльність автостанцій та автовокзалів у регіоні.

»Полтаваавтотранс»: історія та керівництво компанії

Історію підприємства «Полтаваавтотранс» нам вдалося відслідкувати завдяки матеріалу колег з інтернет-видання «Полтавщина». На початках незалежності України це було державне підприємство, проте згодом перетворилося у відкрите акціонерне товариство, тобто із державного стало колективним. Це означає, що підприємство перейшо у власність його ж працівникам, які за власні кошти придбали його акції. Проте згодом, як зазначають журналісти «Полтавщини», керівництво змусило працівників продати їм акції підприємства. Із ВАТ підприємство переєструвалося в ПП, а за даними порталу YouControl із 1997 року і донині функціонує як Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) «Полтаваавтотранс».

Офіс підприємства знаходиться у Полтаві за адресою вул. Великотирнівська, 7 — власне, це і є центральний автовокзал Полтави.

Із того ж YouControl ми дізналися, що «Полтаваавтотранс» має статутний капітал трохи більше ніж 75 тисяч гривень, але при цьому — мережу автостанцій і стабільні багатомільйонні обороти. Основний вид діяльності — допоміжне обслуговування наземного транспорту. Фактично це означає управління автовокзалами, роботу з перевізниками, продаж квитків, оренду приміщень та інші супутні сервіси.

Схоже, керівництво компанією переходить у спадок від батька до сина. Нині «Полтаваавтотрансом» керує Сергій Бутко, який у 2017 році змінив на посаді свого батька, Сергія Бутка-старшого. Він, у свою чергу, розпочав професійну кар’єру із заступника начальника автовокзалу у Полтаві, а у 1997 році став головою правління ВАТ «Полтаваавтотранс». Разом з тим і батько Сергія Бутка-старшого, Іван Бутко, так само транспортник: упродовж 20 років працював на посаді заступника начальника об’єднання «Полтаваавтотранс» і не залишав роботу із транспортом до 80-річного віку.

Серед бенефіціарів ТДВ «Полтаваавтотрансу» значаться особи, які мають зв’язки у транспортній сфері. Так Володимир Хворостьянов — директор державного підприємства «Полтаваавтотранссервіс», яке припинило свою діяльність у червні 2014 року. У журналістських матеріалах за 2012 та 2014 роки згадується, що Микола Дузенко був заступником директора ТДВ «Полтаваавтотранс». Ольга Бречко станом на лютий 2025 року значилася бухгалтером ТДВ «Полтаваавтотранс». А Марія Бутко — дружина Сергія Бутка-старшого та мати теперішнього керівника компанії. 

Але детальніше пропонуємо зупинитися на особистості Сергія Бутка-молодшого, який нині керує підприємством.

Бізнес, депутатство та компанія-близнюк: що відомо про керівника «Полтаваавтотрансу» Сергія Бутка

Сергій Бутко має профільну освіту, починав кар’єру диспетчером, працював інженером, начальником автостанції «Полтава-1», заступником директора, а у 2017 році очолив компанію замість батька.

Його діяльність пов’язана і з політикою. Упродовж 2015-2018 років Сергій Бутко працював помічником депутата від партії «Об’єднання «Самопоміч» Дмитра Сенчаковича, а протягом двох наступних років був депутатом Полтавської міськради від цієї ж партії.

Ось що сам Сергій Сергійович говорив про своє призначення:

Передбачалося, що Бутко стане членом депутатської комісії, яка опікується транспортом. Однак депутат висловив бажання увійти до складу депутатської комісії з питань регулювання земельних відносин, охорони довкілля, природокористування. Своє рішення він пояснив наступним чином:

У період депутатської каденції Бутка, взимку 2019 року, на автовокзалах та автостанціях області помітили агітаційні стенди тодішнього кандидата в президенти Андрія Садового від «Об’єднання Самопоміч» — політичної сили, яку Сергій Сергійович і сам представляв у міськраді. Він тоді пояснив, що не має до агіток ніякого відношення: місця, де вони були розміщені, він здавав в оренду відповідно до договорів.

За часів депутатської каденції Сергій Бутко подавав декларації про свої доходи. В останній опублікованій декларації значиться, що він володіє двома квартирами у Полтаві: у травні 2013 року він став власником квартири площею 44,5 кв.м вартістю 216,8 тисяч гривень, а менш ніж за рік, у березні 2014 року — ще однієї квартири площею 63,9 кв.м за 264,6 тисяч гривень.

У 2019 році Бутко придбав автомобіль Mercedes-Benz ML350 2012 року. Вартість автівки він декларує у розмірі 599,9 тисяч гривень. У цій же декларації про суттєві зміни в майновому стані Бутко за день до покупки автівки вказує надходження у розмірі 140 тисяч гривень — за відчуження рухомого майна. Вочевидь, він міг продати дві автівки — Subaru Forester 2006 року та Volkswagen Transporter 2007 — які вказував у декларації за попередній рік. У порівнянні декларацій за 2018 і 2019 роки у Бутка зменшилася сума готівкових заощаджень у валюті на 3000 доларів. За тодішнім курсом це близько 79,2 тисяч гривень, які, за нашими припущеннями, разом із частиною зарплати та грошима за продаж автомобілів могли піти на придбання нової автівки. 

Із останньої декларації також стало відомо, що крім керівництва ТДВ «Полтаваавтотранс», яке є його основним місцем роботи, Сергій Бутко працює за сумісництвом та отримує гроші у товаристві з обмеженою відповідальністю «Полтаваавтотранс», а також значиться директором у ТОВ «Біслер», проте у декларації вказує, що там зарплату не отримує.

Компанію «Біслер» Бутко відкрив ще задовго до сходження на посаду керівника «Полтаваавтотрансу», у 2012 році. Статутний капітал фірми значиться у розмірі 1200 гривень, а займається вона купівлею / продажем власного нерухомого майна, технічним обслуговуванням і ремонтом автотранспортних засобів, а також діяльністю посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками. За увесь час існування фірми вона лиш раз мала справу із бюджетними коштами: у 2017 році продала б/у автомобіль-асенізатор Комунальному автотранспортному підприємству 052180, що у Краматорську на Донеччині, за 150 тисяч гривень.

А що ж стосовно ТОВ «Полтаваавтотранс»?

Відомо, що її заснували у червні 2017 року, через кілька місяців після того, як ТДВ очолив Сергій Бутко. На порталі відкритих даних YouControl вказано, що ця компанія є правонаступником ТДВ «Полтаваавтотранс», тобто у разі ліквідації ТДВ усі права й договори перейдуть до ТОВ. 

До того ж компанія має тих самих засновників та керівника. Розмір статутного капіталу підприємства трохи більше півмільйона гривень. А от адреса реєстрації, звісно ж, та сама, що і в ТДВ. 

Можемо припустити, що ТОВ створили для паралельної із ТДВ діяльності, аби мати змогу розмежовувати фінанси: так можна укладати договори на різні фірми, розподіляти доходи та витрати між різними юридичними особами. До того ж ТОВ має простішу податкову звітність та легше співпрацює з ФОПами. У Законі України про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю зазначено, що у разі боргів або банкрутства ТДВ його учасники нестимуть додаткову фінансову відповідальність, розмір якої вказаний у статуті. Вочевидь, саме через це  ТОВ «Полтаваавтотранс» має більший статутний капітал, більше договорів (зокрема майнових, які ми прослідкували) і володіє приміщеннями автостанцій. Тобто в разі боргів чи банкрутства учасники ТОВ нестимуть менше фінансової відповідальності.

Доходи — в мільйонах

За 2025 рік ТДВ «Полтаваавтотранс» ще не подало фінансової звітності, проте можна проаналізувати та порівняти дані за два попередні роки, 2023 та 2024.

Фінансова звітність ТДВ «Полтаваавтотранс» за 2024 рік демонструє стабільну роботу підприємства з багатомільйонними оборотами, але разом з тим і зниження прибутку в порівнянні з попереднім роком. 

У 2024 році компанія заробила 35,3 мільйона гривень на своїх основних послугах — це майже на 2,5 мільйона більше, ніж роком раніше. Тобто доходи зросли приблизно на 7%, що може свідчити про активну роботу підприємства: пасажирів стало більше, а попит на послуги автостанцій залишається стабільним.

Окрім цього, компанія отримала ще понад 1 мільйон гривень «інших доходів», які не стосуються безпосередньо перевезень. Сюди відносяться кошти від оренди приміщень, разові операції та додаткові сервіси. Тобто гроші надходять не лише з квитків, а й з усього, що працює на території автовокзалів.

Загалом за 2024 рік підприємство задекларувало 36,3 мільйона гривень доходів — на 2,7 мільйона більше, ніж у 2023-му. Це означає, що бізнес не просто «тримається на плаву», а стабільно заробляє. І саме тому логічно виникає питання: чому при таких доходах пасажири й досі змушені мерзнути у залах очікувань, вчуватися в оголошення через поламані гучномовці та відвідувати обшарпані туалети?

Разом із зростанням доходів у 2024 році зросли й витрати підприємства. Загалом компанія витратила 34,9 мільйона гривень — це майже на 3 мільйони більше, ніж у 2023 році.

Водночас витрати на основну діяльність — тобто на роботу персоналу, електроенергію, опалення та базове утримання автостанцій — практично не змінилися. Собівартість послуг у 2024 році склала 26,35 мільйона гривень, що лише трохи більше, ніж роком раніше.

Натомість різко зросла інша стаття витрат — так звані інші операційні витрати (витрати на адміністративні послуги, управління, оренду, юридичні та консультаційні послуги, штрафи, а також витрати, які не мають прямого відношення до основної діяльності). За рік вони підскочили з 5,6 мільйона до 8,5 мільйона гривень, тобто на понад 52%. Саме тут «зникли» ті кошти, які могли б піти на ремонти чи покращення умов для пасажирів. При цьому у звітності не видно, щоб ці витрати були пов’язані з оновленням приміщень або модернізацією автовокзалів — і це ще одне запитання, яке залишається без відповіді. 

Можемо підсумувати, що попри зростання доходів, фінансовий результат до оподаткування у 2024 році склав 1,41 млн грн, що менше, ніж у 2023 році (1,76 млн грн). А після сплати 254,5 тис. грн податку на прибуток підприємство задекларувало чистий прибуток у розмірі 1,16 млн грн.

Для порівняння: у 2023 році чистий прибуток становив 1,44 млн грн. Тобто різниця становить майже 285 тис. грн, або близько 20%.

Отож, підприємство заробляє більше — це факт. Але при цьому зростають і його витрати, що тим самим знижує його прибутковість.

Куди саме витрачаються кошти  — питання лишається відкритим, проте, як ми бачимо, точно не на ремонт вбиральні на автовокзалі у Кременчуці.

Аналізуючи фінанси «Полтаваавтотрансу» додамо, що компанія практично не працює з державними закупівлями. За останні роки зафіксований лише один невеликий тендер на суму 7800 гривень — надання послуг з виготовлення транспортного маршруту для виконавчого комітету Машівської селищної ради.

Отже, основні гроші надходять не з бюджету, а з експлуатації автостанцій. Сюди можуть відноситися плата перевізників, відсотки з продажу квитків, оренда торгових і офісних приміщень, додаткові послуги для пасажирів. І не забуваймо про окрему статтю — готівкові платежі, які складно відстежити.

Ми вже розповіли, що на автовокзалі Кременчука оплата за користування вбиральнею здійснюється виключно готівкою — без використання терміналів чи касових систем.

Чи ведеться офіційний облік цих грошей? Чи потрапляють вони до фінансової звітності підприємства? Хто контролює рух готівки? 

Аби отримати відповіді на ці та інші питання, ми сформували та направили запит до керівництва ТДВ «Полтаваавтотранс». Відповіді компанія не надала, зсилаючись на те, що запит некоректно сформульований. У свою чергу чергу Телеграф направив повторний запит. На момент публікації матеріалу відповідь до редакції так і не надійшла, протеяк тільки ми її отримаємо — відразу опублікуємо.

Замість висновків

Фінансова звітність ТДВ «Полтаваавтотранс» свідчить: підприємство працює з багатомільйонними оборотами й демонструє стабільне зростання доходів. Водночас стан кременчуцького автовокзалу — одного із об’єктів в управлінні компанії, яким користуються сотні пасажирів — не відповідає ані масштабам діяльності, ані рівню фінансових надходжень. 

Система, за якої земля під автовокзалами належить громадам, а будівлі перебувають у приватній власності, фактично знімає з місцевої влади можливості реального впливу на утримання автовокзалів. 

Автовокзали — це не просто приватний бізнес, це елементи критичної інфраструктури. За умов зростання пасажиропотоку та доходів жителі регіону мають право очікувати належного і прозорого обслуговування та комфортних умов. А от чи готове підприємство взяти на себе цю відповідальність — питання лишається відкритим.

Здійснено за підтримки програми «Сильніші разом: Медіа та Демократія», що реалізується Всесвітньою асоціацією видавців новин (WAN-IFRA) у партнерстві з Асоціацією «Незалежні регіональні видавці України» (АНРВУ) та Норвезькою асоціацією медіабізнесу (MBL) за підтримки Норвегії. Погляди авторів не обов’язково відображають офіційну позицію партнерів програми