Подорож в гостинний Узбекистан: неповторний колорит, різнобарвні тюбетейки та повернення у 80-ті

Можливість відвідати Узбекистан і познайомитися з його культурою, традиціями, побачити, як живуть місцеві мешканці, я не могла упустити. Налаштувавшись на довгу дорогу: потягом до Києва, автобусом до Будапешта й літаком до Ташкента, вирушила у цікаву незабутню подорож

Сучасна столиця

Узбецькі пейзажі привернули увагу ще з літака. Спочатку в ілюмінаторі пропливали нескінчені кілометри пустелі Кизилкум і лисих гір і лише на підльоті до східної частини країни почала з’являтися рослинність.

Чим ближче до аеропорту, тим зеленіше ставала картинка внизу. На підльоті увагу привернула доволі сучасна забудова Ташкента, численні багатоповерхівки й дуже багато дерев.

Через руйнівний землетрус, який стався у 1966 році, столиця Узбекистану була наново відбудована. На допомогу приїздили люди з усіх боків, в тому числі українці.

  Сьогодні Ташкент — це великий сучасний мегаполіс, де є метро, красивенні фонтани, сучасні IT-центри, зелені парки й навіть Ташкентленд, дуже схожий на Диснейленд в мініатюрі.

Всередині цього парку є океанаріум з чисельними представниками водного світу.

Населення Узбекистану складає 38 млн, з яких три мільйони живе в Ташкенті.

Сторінки минулого

Сучасність тісно переплітається з давниною: тут багато екзотичних старовинних східних будівель, справжніх палаців, мавзолеїв, музеїв.

Серед архітектурних перлин столиці яскраво виділяються Ташкентський державний юридичний університет, готель «Узбекистан», вежа з годинником, архітектурний релігійний комплекс Хазраті Імам, музей прикладного мистецтва Узбекистану, Медресе Кукельдаш — одна з найстаріших пам’яток Ташкента та інші.

  Мені довелося побували в музеї Аміра Тимура (Тамерлана), який є важливою пам’яткою міста. Грандіозна будівля музею витримана у стилі східної архітектури: круглий у плані, він увінчаний величезним блакитним куполом. По всьому периметру будівлю прикрашають витончені колони, що ніби підтримують дах. Вікна музею виконані у вигляді арочних ніш.

У музеї Аміра Тимура зібрано понад три тисячі експонатів, які розповідають про багатовікову історію краю. Серед них картини, історичні документи, унікальні рукописи, зброя, стародавній одяг, різні монети.

Ще один справжній витвір мистецтва — величезна люстра на центральному куполі. Вона важить близько 2,5 тонн й світить 500 лампочками.

«У нас не крадуть»

В Ташкенті туристи люблять відвідувати базар Чорсу — найдавніший та найбільший ринок, відомий з часів Великого Шовкового шляху. Тут продається будь-що: фрукти, овочі, сухофрукти, прянощі, горіхи, національний узбецький одяг, численні сувеніри й навіть ювелірні вироби.

Тут треба торгуватися, бо це не тільки збереже ваші гроші, але й додасть вагомості. Людину, що торгується, поважають.

В Ташкенті на базар я не потрапила, проте відвідала вуличний ринок у невеликому містечку Чирчик.

Тут все перемішано. Кавуни, дині й місцевий хліб продають на кожному кроці.

 Плов готують в величезних чанах й пропонують спробувати перехожим.

Курут (солоні сушені сирні кульки) також дають посмакувати всім охочим.

Дим від шашлику, який смажать поруч з крамницями одягу, заходить в приміщення, але на це ніхто не звертає уваги.

Поруч з шашликом й пловом продаються самоткані килими, весільні сукні, національні халати, музичні інструменти й варена кукурудза.

Ціни — в сотнях тисяч та мільйонах. 100 доларів дорівнює 1 273 000 сум.

Качан кукурудзи коштує 10 000 сум.

Розрахунок — лише готівкою. До речі, не тільки на ринку, але й в магазинах. Лише в великих супермаркетах можна розрахуватися карткою Віза.

 Обміняти долари на місцеві гроші — СУМИ, можна або в банку, або в обмінниках.

До речі, узбецькі пункти обміну валюти відрізняються від наших, виконаних за всіма правилами безпеки. Там це — звичайна металева конструкція без вікон й дверей, де немає сейфу, а гроші лежать в звичайній картонній коробці.

На питання про безпеку, супроводжуючий узбек лише пожав плечима: «В нас не крадуть».

«Новий Узбекистан»

Поруч з Ташкентом добудовують Олімпійське містечко, де у 2025 році планувалося проведення Азіатських та Паразіатських ігор серед молоді. Але комплекс не встигли побудувати в зазначений термін, тому проведення ігор планується наступного разу, через чотири роки.

Олімпійське містечко займає територію в 100 гектарів, має кілька сучасних стадіонів, велодром, палац водних видів спорту, а також комплекси єдиноборств та командних ігор.

Недалеко від нього розташований парк «Янги Узбекистон»: величезна сучасна зелена прогулянкова зона. Назва парку перекладається як «Новий Узбекистан».

Територія дуже велика. Тут багато різних скульптурних композицій. У центрі парку є амфітеатр, перед ним встановлений 60-метровий монумент Незалежності з фігурою птаха щастя Хумо, вона зображена на гербі Узбекистану.

До речі, в один з вечорів монумент світився синьо-жовтими кольорами. Випадково чи на честь приїзду української делегації, представники якої були особистими гостями президента, сказати не можу, але це було вражаюче.

Мальовничий Узбекистан

За 65 км від Ташкента в Бостанлицькому районі селища Ходжикент розташована канатна дорога Чиноркент. Сучасна гондольна канатна дорога за десять хвилин піднімає всіх охочих на оглядовий майданчик на висоті 1680 метрів над рівнем моря.

 Влітку ця місцевість вражає своєю природною красою та дивовижним гірським ландшафтом.

Нагорі оглядовий майданчик з кількома об'єктами для зйомки та кафе.

Підйом для дорослих 100 тис. сум, пенсіонери 70 тис., діти 55 тис. з 4-х до 13 років.

Що вразило

Дуже сподобалась гостинність узбеків. Вони весь час чимось пригощали й дарували дрібні подарунки.

 Мені пощастило поспілкуватися з народним скульптором Узбекистану, в якого хотіла купити на пам’ять маленьку статуетку. Коли чоловік почув українську мову й перепитав, чи я з України, одразу подарував мені маленьку фігурку верблюда, що сподобалась, зі словами:

Сподобались глибоко вкорінені традиції, яскраві святкування, молитви, що линуть з мінаретів на світанку.

Сподобалася вулиця ім. Тараса Шевченка та пам’ятник українському поету, встановлений в центрі Ташкенту, а також «Заповіт», який представниця міністерства освіти прочитала нашій делегації спочатку на ламаній українській, а потім напам’ять узбецькою.

До речі, нашого Шевченка вони поважають й цінують. Саме в Ташкенті я дізналася, що по всьому світу кількість пам’ятників Шевченку дорівнює кількості пам’ятників Христу.

Сподобалися чисельні сонячні станції.

До душі прийшлися горні пейзажі — навіть «лисі» гори з випаленою сонцем травою мене не лишають байдужою. Сподобалися віслюки — їх багато не тільки у кишлаках, але й у невеликих містечках.

Не сподобався бруд на вулицях, населені пункти, що застрягли у 80-х, російська мова, якою узбеки спілкуються нарівні з узбецькою (хоча в школах вже не вивчають російську), книги з радянського минулого, які побачила в місцевій бібліотеці.

 Хоча місцеві зазначають, що Узбекистан почав розвиватися. І якщо кілька років тому був цілком закритою країною, наразі він гостинний для туристів й рухається в майбутнє.

Місцеві кажуть, що це заслуга сьогоднішнього президента, який мріє побудувати новий Узбекистан.