Про прості програми для українців, мовний бар’єр та ведмедів на вулицях — кременчужани розповіли про своє життя в Словаччині

10.07.2024, 18:01 Переглядів: 1 639 Коментарів: 1

«Тут майже все чудово, але це не Україна — додому все одно хочеться»

Словаччина довгий час є притулком для багатьох українців, які шукають кращого життя або безпеки від війни на батьківщині. З кожним роком все більше наших громадян обирають саме цю країну як новий дім. Річ у тому, що Словаччина має спрощену програму з оформлення документів для українців, велику українську діаспору й схожий менталітет.

Кременчужанка Наталія зі своїми двома доньками поїхала в Словаччину в перші дні повномасштабного вторгнення. На той час там вже рік жив й працював її чоловік.

Жінка розповіла «Кременчуцькому Телеграфу» про особливості життя в сусідній країні та всі примари міграції.

Про «тимчасовий захист»

Про переїзд родина замислювалася задовго до початку війни. Чоловік Наталії хотів спробували пожити й попрацювати в країнах Європи, тому розглядав різні варіанти міграції. Словаччина виявилася самою лояльною до українців, тому Дмитро поїхав туди, оформивши дозвіл на проживання з метою підприємницької діяльності.

Наталія з доньками, 18 й 7 років, потрапила в Словаччину через рік — вже після того, як в Україні почалася війна. По приїзду відразу зайнялися оформленням «тимчасового захисту», який дає певні пільги й підтримку українцям.

Жінка каже, що ніяких труднощів з оформленням не було. Все доволі швидко й просто. Єдине — довелося в черзі дві години постояти, але після цього отримали папери, які дають право проживати, навчатися й працювати в Словаччині. На ці документи також розповсюджуються медичне страхування.

 

— Спочатку все одно було важко. По-перше, вчотирьох ми опинилися в однокімнатній квартирі. В Україні у нас свій приватний будинок, у кожного — свої кімнати, тому жити всім на 70 квадратних метрах виявилося непросто. По-друге, ми зовсім не знали мови — на вивчення потрібен час. По-третє, відразу встало питання роботи. Особливих грошових запасів в нас не було, тому з першого дня ми зайнялися питанням працевлаштування, — розповідає Наталія.

Роботу знайшли доволі швидко. Звісно, вона була не за спеціальністю й не зовсім престижною, але приносила гроші, і це, за словами жінки, на той момент було доволі важливо.

— В Словаччину в перші дні війни їхало багато українців, тому ми були раді тому, що знайшли роботу. Платили небагато, але дохід був, — каже Наталія.

Щоб заробляти більше потрібно знати мову, тому жінка пішла на курси — безкоштовні по програмі для українців. За два місяці вивчити мову не встигла, але розуміти й читати на словацькому навчилася.

Хоча вона зізнається, що й досі має певні мовні труднощі. Саме це, за її словами, для неї найскладніша проблема на сьогодні.

Старша донька, хоч і закінчила успішно курси, але в Словаччині не затрималася — доволі швидко повернулася в Україну, бо з перших днів хотіла додому.

А ось молодша ніяких проблем з мовою не мала. Вона відразу почала спілкуватися з однолітками й за пару місяців майже вільно розмовляла словацькою.

До речі, коли прийшов час йти до школи, вчителька навіть не помітила різниці в спілкуванні з місцевими дітьми. Дівчинка розмовляла без акценту, читала вірші й співала словацькі пісні.

Про школу

Навчальний рік в Словаччині — з 1 вересня до 1 липня. За цей період є осінні, різдвяні, зимові та весняні канікули. Приводити до школи дітей можна з шостої ранку — є, так званий, шкільний клуб, де в очікуванні початку занять з дітьми займається черговий вчитель.

До вчителів діти звертаються за ім’ям. Навчання триває з 8.00 до 13.00, потім перерва на обід й післяобідні зайняття в шкільному клубі до 16.00.

 

 

В класах — від 24 до 26 дітей. Форми немає, дозволяють ходити в чому зручно, навіть в кімнатних тапках. Найвища оцінка — одиниця, найнижча — п’ятірка.

— В навчальній школі повністю відсутні домашні завдання. Вчителі кажуть, що у дітей повинно бути щасливе дитинство, тому їм майже нічого не задають. Багато часу діти проводять на вулиці, у будь-яку пору року. Їм багато всього дозволяють: по калюжах бігати, в снігу валятися, по деревах лазити. Ті, хто хоче, можуть на різні гуртки ходити. Є танці, гімнастика, англійська, творчість та багато всього цікавого для розвитку дитини. Навчання й перебування в клубі — безкоштовні. Ми платимо лише за обід. Годують смачно. Донька додому постійно фрукти приносить — бо не встигає все з’їсти, — розповідає Наталія.

В школі часто проводять свята з урахуванням інтересів кожної дитини.

Про медицину

«Тимчасовий захист» для українців передбачає медичне страхування. Воно покриває лікування у терапевта, з яким заключний договір, а також у фахівців за напрямками, крім стоматолога. Але для того, щоб записатися на таке безкоштовне обстеження й лікування, треба почекати довгий час в черзі. Це стосується не тільки дорослих, а й дітей. Для них теж передбачені черги на безкоштовне медичне обслуговування.

— В моєї подруги сину треба було аденоїди видалити, так їм направлення дали з датою через пів року! Звісно, можна звернутися в приватну клініку, але звичайний прийом коштує від 60 євро. Знаю також, що в Братиславі відкрили українську клініку, де працюють наші медики, там багато спеціалістів за напрямками. Лікування для наших громадян також безкоштовне. Але така клініка є лише в Братиславі. За стоматологічною допомогою ми вже зверталися. Одна пломба обійшлася в 200 євро. Тому зуби лікуємо, коли приїжджаємо в гості в Україну.

Про працевлаштування й зарплатню

Наталія каже, що в Братиславі зараз багато українців. Живуть й працюють, відкривають власний бізнес.

— Дуже багато масажних, б’юті-салонів відкрили українські дівчата. Тут за програмою можна не тільки мову вивчити, але й професію нову опанувати. Була можливість перевчитися на масажиста, бухгалтера, економіста, швачку, косметолога — всі курси для українців безкоштовні.

Також жінки працюють в супермаркетах, чоловіки — на будівництві.

— Якщо ти добре знаєш мову й підтвердив диплом, то можеш вже не простим робітником бути, а й бригадиром або майстром працювати — це інший престиж та інші гроші. Хоча й без знання мови можна влаштуватися на фірми, які надають послуги українцям та громадянам Грузії, Казахстану та інших пострадянських країн. Мені пропонували роботу бухгалтеркою (за спеціальністю), але я не погодилася, тому що мені графік не підійшов — дитину треба було раніше зі школи забирати.

До речі середня зарплата в Словаччині для наших громадян з «тимчасовим захистом» від 4,5 до 7 євро за годину.

Про продукти й громадський транспорт

Не зважаючи на те, що багато продуктів в Словаччині смачні, Наталія сумує за українською кухнею.

— В них дуже смачні молочні продукти, а ковбасу навпаки їсти неможливо — в ній забагато паприки. За ковбасою ми в Австрію їздимо. Є українські магазини. Якось в «Сільпо» побачила кільку пряного посолу й купила її за 14 євро! При тому, що лосось тут 15 євро коштує. Самі словаки дуже люблять шкварки. В них є шкваркова натєрка на хліб мазати, шкваркові намазки, просто шкварки готові.

Ціни не сильно відрізняються від наших: помідори по євро за кг, картопля 70 центів, хліб можна купити за 4 євро, м’ясо від 4 до 15 євро.

Громадський транспорт працює в єдиній системі: тобто на маршруті може бути автобус, трамвай — білет купляється один. Його вартість залежить від часу поїздки.

— Мені, щоб доньку в школу відвезти, треба пів години, ось я купляю півгодинний квиток за євро і їду, хоч на одному транспорті, хоч з пересадками. Можна купляти проїзний на місяць. Для дітей й пенсіонерів є пільги. Транспорт ходить без затримок, хвилина у хвилину. Якщо за розкладом в 12.53, він так і приїде.

У всіх автобусах, трамваях, потягах є кондиціонери, інтернет й зарядки для телефонів.

Про житло

Житло українцям словаки здають не охоче. Вони розуміють, що багато хто приїхав «пересидіти» війну й як тільки в Україні стане спокійно, люди повернуться додому. А словаки хочуть надійних наймачів на кілька років.

— Так всюди по Європі, не тільки в Словаччині. Коштують квартири недешево, від 800 євро в місяць. Це оренда (в квартирі є все необхідне для комфортного життя) й комунальні послуги. Але з комуналкою тут все цікаво. Для нас став сюрпризом перерахунок платежів наприкінці року. Тобто протягом року за всі послуги ми платимо з розрахунку 50 євро на людину, а наприкінці року проводиться перерахунок й людина або отримує «переплату» або навпаки треба доплачувати. Українці не вміють економити, тому доплачують. В цьому році ми доплатили 400 євро, а наші друзі майже 1500!

Але навіть з житлом українцям допомагає словацький уряд. Багато людей жили безкоштовно за пільговою програмою — витрати на оренду квартир й навіть кімнату в готелі компенсувала країна. Ця програма діяла для всіх українців до 1 липня. Її продовжили для певної категорії та тих, хто приїжджаю зараз.

Про погоду, подорожі й ведмедів

Клімат в Братиславі складний. Там дуже сильні вітри й температурні коливання. В один день температура може з +35 градусів різко впасти до +10.

Якщо в Альпах випадає сніг, то холодний вітер може й мороз надути. Тож вибираючись на прогулянку, навіть влітку треба завжди мати з собою комплект теплого одягу.

— Але тут дуже красива природа: багато зелені, гори поруч, є курорти для відпочинку. До речі Братислава дуже зручно розташована. До Чехії — 50 км, до Австрії — 5 км, до Угорщини — 7 км. Ми вже багато країн об’їздили.

Цікавий факт — по Братиславі вільно гуляють кабани й ведмеді. Їх заборонено стріляти — вони охороняються законом. Коли небезпечна тварина заходить у місто, поліціянти їздять й попереджають про небезпеку.

 

    

— «Обережно, в місті ведмедиця з ведмежатами на такій-то вулиці», — кажуть в гучномовець. Але не завжди це допомагає — люди не прислуховуються. Був випадок, коли на 12-річну дівчинку з України ведмідь накинувся, тому треба самим дбати про себе й не підходити до тварини.

Про словаків

За словами Наталії, с добрі, ввічливі й чуйні люди. В перші дні війни вони дуже допомагали українцям. За власною ініціативою їхали на кордон, безкоштовно своїми машинами відвозили людей в різні міста, допомагали з житлом.

Дехто з українців вважав, що це працюють волонтери, але насправді, це були звичайні небайдужі люди.

— Словаки завжди зі всіма вітаються. Гуляєш по лісу, зустрічаєш незнайому людина, вона обов’язково скаже «Добрий день». Як тільки теплішає, всі виходять на вулиці, гуляють, спілкуються. Нас багато про війну розпитують, співчувають. Але є й такі, хто підтримує Росію й Путіна.

Про мрії

Як всі українці, наші земляки мріють про закінчення війни й повернення додому. Ніщо не може його замінити.

— Тут майже все чудово, але це не Україна — додому все одно хочеться, — зізналася кременчужанка.
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі: 1

37
11 липня 2024 08:04

Люди, ви там ментально за кордоном постраждали, чи ще в Україні головою вдарились? Цитата: - "В Україні у нас свій приватний будинок, у кожного — свої кімнати, тому жити всім на 70 квадратних метрах виявилося непросто". В мене 2-х кімнатна квартира загальною площею 48,1 кв.м. і 2 сини, а їм 70 кв.м. -"непросто", просто сюрр якийсь)))


6 0

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 25 від 20 червня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх