Кременчужани-остарбайтери на поштових конвертах: філателісти провели спецпогашення

19.01.2023, 09:29 Переглядів: 1 883

 

Історії кременчужан, яких нацисти примусово вивозили на роботи до Німеччини, розповіли їхні родичі

До 80-річчя* з часу початку примусового вивезення населення України в Німеччину Кременчуцьке товариство філателістів випустило конверти із зображеними на них кременчужанами-остарбатерами. 18 січня, у День пам'яті, ці конверти погасили спеціальним поштовим штемпелем з перевідною датою.

 

За інформацією Українського інституту національної пам'яті, 18 січня 1942 року з Харкова до Кьольна вирушив перший ешелон із 1 117 українськими остарбайтерами, 21 січня — другий, до Бранденбурга. З Києва 22 січня 1942, коли до Німеччини було відправлено 1,5 тис. осіб. 24 лютого перший потяг від’їхав зі Сталіно (Донецьк).

Проте перших українців, жителів окупованого угорськими військами (союзниками Адольфа Гітлера) Закарпаття, відправили на примусові роботи до Австрії ще влітку 1939 року, до початку Другої світової війни. З початком останньої, від вересня 1939 року, в гітлерівську Німеччину потрапили галичани — військовополонені польської армії.

Як повідомили у Національному музеї історії України, до німецько-радянської війни в 1941 році гітлерівці не мали намірів використовувати робочу силу з окупованих радянських територій, а їхні плани колонізації, навпаки, передбачали масове винищення населення.

Події 1941 року (зрив блискавичного захоплення СРСР, мобілізації у вермахт тощо) змусили почати використовувати трудові ресурси окупованих територій в економіці гітлерівської Німеччини.

Агітаційна кампанія, розпочата і в українських містах та селищах взимку 1942 року, передбачала залучення кваліфікованої робочої сили та мала здебільшого добровільний характер. Проте її результати не влаштовували організаторів.

Навесні 1942 року здійснювалися масові облави на населення, переважно молодь, які поєднувалися із пропагандистськими обіцянками набути кваліфікацію, покращити умови життя тощо.

Східні робітники з-поміж інших іноземних робітників у гітлерівській Німеччині перебували в найдискримінованішому становищі (умови праці, проживання, харчування, пересування, дозвілля, винагороди, листування з рідними тощо).

— За інформацією Кременчуцького краєзнавчого музею, за роки Другої світової війни з Кременчука та району нацисти насильно вивезли на примусові роботи понад 10 тис. осіб, — розповів Володимир Скляр, голова Кременчуцького товариства філателістів.
Остарбайтери були зобов'язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом «OST» (нім. «Схід»), яка повідомляла німцям, що ці люди — робітники зі Сходу, та понижувала їх у правах
Остарбайтери були зобов'язані носити нашивку темно-блакитного й білого кольорів з написом «OST» (нім. «Схід»), яка повідомляла німцям, що ці люди — робітники зі Сходу, та понижувала їх у правах

Погашення конвертів проводилося у поштовому відділенні «Укрпошти» на Сердюка. Присутні на погашенні родичі зображених на конвертах кременчужан, яких нацисти примусово вивозили на роботи до Німеччини, розповіли їхні історії.

 

20-річного Миколу Скляра насильно вивезли до Німеччини 29 вересня 1942 р. Він працював на заводі «Машиндріт». Був у таборах 23 і 31 у м. Ватенштет. Два рази намагався втекти. 12 квітня 1945 р. визволений американськими військами. До СРСР повернувся 22 серпня 1945 р., де його заслали працювати на металургійному комбінаті у Нижньому Тагілі без права повернення в Україну. Після смерті Сталіна він таки зміг повернутися на Батьківщину. Помер у 1994 р.

— Батько вчився у залізничному технікумі. На початку війни він з родиною переїхав до родичів у село, де його й забрали на примусові роботи до Німеччини. Коли вже стало можна без остраху говорити про остарбайтерське минуле, то батько розповідав, як він два рази намагався втекти, як їх ловили, як били до втрати свідомості, як друзі допомагали, щоб він не помер. Розповідав, як сестра, яка була на той час в Австрії на кордоні з Німеччиною, присилала йому посилки, щоб він не помер. Батько працював на заводі Герінга. Коли їх звільнили, друг його запрошував поїхати до Англії чи Америки, але він відмовився, адже вдома залишилася мама. Батька звільнили американські війська, він тоді вперше побачив негра, той дав йому постріляти зі зброї у повітря. Два місяці йшли пішки з Німеччини до кордону з СРСР. Звідки його посадили у вагон і відвезли у концтабір, як репатрійованого зрадника, — розповів Володимир Скляр, син Миколи Скляра.

 

19-річну Тетяну Штефан (сестру Миколи Скляра) насильно забрали до Німеччини у 1943 р. де вона перебувала до 1945 р. Померла у 2014 р.

— Мою маму забрали до Німеччини у 1943 р. До війни вони жили у Кременчуці, а потім переїхали до села. Її й раніше забирали: один раз дядько знайомий витяг за руку, вона ховалася і в сіні, і у соняшниках, і на горищах, а потім повернулася додому, а там облава, і її забрали. У Ланзберзі була спочатку в хазяїв улітку, а взимку забирали на завод. Годували погано, брюквою, різаним шпинатом, пів хлібинки на два дні. Після звільнення маму перевезли до Польщі, вона там доїла корів. Коли з'явилася можливість, повернулася до СРСР. Дехто там залишився, а мама приїхала додому. Тут залишилася її мати, а батько загинув на фронті, — розповіла Надія Кравченко, дочка Тетяни Штефан (Скляр).

— Колись брали інтерв'ю у тітки, то вона розповіла, що коли вони гнали корів до України, над ними дуже знущалися як над ворогами народу, — додав Володимир, племінник Тетяни Штефан (Скляр).

 

25-річного Бориса Влазнєва насильно вивезли до Німеччини 17 липня 1943 р. Він працював у Креусталі на залізниці до вересня 1945 р. Помер 2002 р.

— Вивозили людей до чужої, ворожої країни. Молодь, майже дітей. Вони були налякані. Батько розповідав, що вони розбирали дощечки у вагонах-теплушках, тікали. Їх ловили, били, повертали назад. Батько був примусовим робітником. Що і як він дуже не розповідав у радянські часи. Став комуністом і мовчав про своє остарбайтерське минуле. Я знала, що він там був десь. Вже за часів вже вільної України, батько розповідав як вони жили у таборі для робітників, як їх звільняли союзні війська, як в їх табір приїздив Шарль де Голь. Після звільнення він був у наших військах на території Польщі, у 1945 р. Повернувся у розбомблений, знищений Кременчук.

Мені здається, що тоді було страшно, але не так, як зараз. Прості німці, які не нацисти, краще ставилися до остарбайтерів, лояльніше. А те, що роблять рашисти зараз — набагато страшніше. Так мені здається, — розповіла Ірина Дзюба, дочка Бориса Влазнєва.


*80-річчя з часу початку примусового вивезення населення України в Німеччину відзначали 18 січня 2022 р. На той момент ще не всі документи були у наявності, тож протягом 80-того року було надруковано конверти, а погашення відбулося у День пам'яті 81-го року.

Раніше ми писали, що у Кременчуці триває філателістична виставка до 300-річчя з дня народження Сковороди.

Автор: Володимир Дмитренко Фото: Володимир Дмитренко
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 11 від 14 березня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх