Минулими вихідними кременчуцькі волонтери доправили допомогу бійцям Добровольчого корпусу Правий сектор. Оскільки військові є добровольцями й боронять українську землю, не будучи в складі ЗСУ, єдиною їхньою підтримкою є волонтери (озброєння, амуніція, техніка, зарплати – не фінансуються з держави).
Разом із волонтерами у промзоні Авдіївки побував фотокореспондент «Кременчуцького Телеграфа» Артем Коваленко. Яким є життя після оголошення чергового перемир’я, про що думають військові та що передають тим, хто зараз далеко від лінії військових дій.
Легендарний мурал з вчителькою української мови
«Механік» вже три роки у Правому секторі, а загалом на війні з 2014 року.
Боєць з позивним «Механік»
«Кефір» на війні другий рік, до цього був в іншому добровольчому батальйоні.
{banner_google}
Концерт від гурту «Сокира Перуна» для бійців, які боронять незалежність
«Ставр» із Франківщини розповів, що на його малій батьківщині також є люди, які «устали от войны». А ось зі своєю родиною боями та переживаннями не ділиться – береже.
Боєць «Ставр»
«Бугай» – заступник командира роти з матеріального забезпечення. Зараз чоловік захищає суверенітет України й паралельно здобуває освіту архітектора. Троє дітлахів стали стимулом для військового, щоб піти боронити незалежність країни.
– Біда прийшла в наш дім. У 2014 році прийшов до військкомату – хотів потрапити у ЗСУ, але мене не взяли, бо у мене троє дітей. Я розумію, що не маю морального права відсиджуватися вдома й прикриватися дітьми. Сусід у мене був у ПС під час Революції Гідності, під час першої ротації був під Савур Могилою, Іловайськом. Разом із ним потрапив до лав Правого сектору.
Ми зараз не служимо, а боронимо свою країну. Служба це трохи інше. Серед нас є, звісно, професійні військові, але мало хто себе пов’язує в подальшому зі Збройними Силами. У 2016 році, коли прийшов до ЗСУ, я бачив зміни й думав, що, нарешті, нашу армію зможе відпустити «совок» і вона зможе реформуватися й відродитися, як Фенікс із попелу, але, на жаль, «совок нас міцно тримає». Всі розуміють, що поки не змінять законодавство, то все інше – фількіна грамота. НАТОвські стандарти треба змінювати через законодавство, якщо військові діятимуть за стандартами НАТО – вони порушуватимуть законодавство. Ось у такій пастці наші військові.
{banner_google}
«Бугай» зауважив, що армія має бути професійною, необхідно змінити законодавство й звернути більше уваги на освіту військових.
– У світі є купа моделей. Ми можемо, наприклад, взяти за основу ізраїльську, швейцарську систему, яка допоможе перейти на сучасні стандарти. Людина з будь-якої причини може піти в армію. Головне, щоб у людини було розуміння, що вона може віддати своє життя за країну – це її обов’язок, її професія. Зараз так звані «заробітчани» думають, що їм зобов’язана країна, але він зобов’язаний, а не йому.
Нам свобода далася без відчуття отримання. Якби ми вибороли свободу у 1918 році, це було б одне, у нас була б нація.
– У Вас тут є смуга перешкод. Чи є періодичність здачі вправ?
– Тут є командири рот. Ніхто з бійців не знає й ні до чого не готується. У будь-який день шикують хлопців, й починається…
Якщо людина не встигає, то з ним займаються окремо. Ми повинні бути впевненими, що кожен з бійців підставить плече у важкий момент й винесе з поля бою.
