Олег Кулініч — про те, чому «Довіра» не зайшла до рад у Кременчуці, чи є в нього політичні амбіції щодо міста, як він оцінює нове керівництво Полтавської ОВА, чому не вірить у вибори під час війни та якою бачить ситуацію з посівною кампанією в області. Окремо — про робочу поїздку до Осло, де «Кременчуцькому Телеграфу» вдалося поспілкуватися з ним, досвід парламенту Норвегії та уроки, які, на його думку, варто запозичити Україні.
Про Кременчук, «Довіру» і політичні амбіції
— На місцевих виборах 2020 року «Довіра» виграла вибори до Полтавської обласної ради й загалом отримала потужне представництво на рівні територіальних громад області. Але від Кременчука немає жодного представника «Довіри» — ні в міській раді, ні в обласній. Чому так сталося?
— Якщо чесно, просто не допрацювали. Не дотисли. Тут не треба шукати якихось прихованих схем чи складних пояснень. Банально не вистачило системної роботи саме по Кременчуку. Нікому було цим займатися так, як треба було займатися. Те саме, до речі, частково стосувалося й деяких інших великих міст. У Кременчуці ми тоді не допрацювали організаційно, кадрово, можливо, не до кінця зрозуміли місцеву специфіку. Це чесна відповідь.
— Це точно не було наслідком якихось політичних домовленостей? Бо в Кременчуці в радах домінують інші політичні сили — передусім «За майбутнє» і «Слуга народу».
— Ні, точно ні. Жодних територіальних чи кулуарних домовленостей не було. Я спілкуюся з представниками різних політичних сил, у мене нормальні робочі стосунки з депутатами з різних фракцій у Верховній Раді, але це не означає, що хтось десь поділив міста чи території. У випадку з Кременчуком пояснення простіше: не допрацювали. Не було достатньо сильної організації, не було тієї якості підготовки, яка дозволила б зайти в міську політику серйозно.
— Тобто Кременчук для вас політично цікавий?
— Безумовно. Кременчук нам цікавий. Це промислова столиця регіону, місто, яким треба займатися серйозно. Я обговорював це і з Олександром Біленьким. Кременчук — занадто важливий для Полтавщини, щоб залишати його без політичної уваги. Тому після завершення війни ми будемо активніше брати участь у політичному житті міста, більш чітко формулювати там свою позицію і шукати форми присутності.
— Це означає, що на наступних виборах «Довіра» може серйозніше зайти в Кременчук?
— Так, але тут не можна діяти формально. Треба розуміти, хто там є активний, хто готовий працювати, хто реально хоче змінювати ситуацію в місті. Минуло вже п’ять з половиною років після попередніх виборів, ситуація змінилася, люди змінилися, політичний ландшафт теж. Тому зараз говорити про конкретні прізвища зарано. Але шукати будемо. Це можуть бути представники бізнесу, громадські активісти, управлінці, люди, які мають авторитет і хочуть працювати на результат. Будемо визначатися.
— А чи розглядатимете варіант не лише з кандидатами в депутати, а й із кандидатом у мери Кременчука?
— Це залежить від того, хто з’явиться, які будуть шанси й наскільки людина буде відповідати самому місту. Бо Кременчук — це не Полтава. Там інша ментальність, інша логіка голосування, інші місцеві розклади. Це треба розуміти дуже глибоко. Не можна просто взяти людину «зі сторони» й сказати: ось наш кандидат. Треба знати, як люди мислять, як вони голосують, які в них запити, що для них є переконливим. І тільки тоді робити ставку.
— Тобто поки що немає заготовленого фаворита під Кременчук?
— Ні, зараз говорити про це рано. Потрібно дивитися на людей, на середовище, на готовність працювати. Кандидат має бути не просто впізнаваним, а таким, у кого будуть реальні шанси. У таких містах усе впирається і в особистість, і в команду, і в місцеву специфіку. Тому поки що — без прізвищ. Але інтерес до Кременчука точно є.
Про кадрову політику в Полтавській ОВА і роль «Довіри»
— У політичних колах і в медіа нинішнього очільника Полтавської ОВА Віталія Дяківнича називають людиною з Вашої політичної орбіти, а інколи навіть стверджують, що саме Ви сприяли його призначенню. Це правда?
— Ні, це не так. Я кажу це відверто. У нас часто все, що пов’язане з Миргородом чи Миргородським районом, автоматично прив’язують до мене. Але це не означає, що я стою за кожним призначенням. Ми були знайомі, він працював у Диканьці, але це все, що нас пов’язує. Чутки, які розганяли деякі українські ЗМІ, не відповідають дійсності. Інша річ, що в нього був непоганий послужний список, добра репутація. І, на мою думку, важливий плюс цього призначення в тому, що він місцевий — виходець із Полтавщини. Це має значення.
— Тобто «Довіра» не впливає на формування кадрової політики в області?
— Ні, не впливає. Впливає здоровий глузд і професіоналізм. І я б дуже хотів, щоб саме ці два критерії були основними при формуванні команди в області. Не політична приналежність, не якісь ярлики, не спроби все звести до того, хто «чий». Якщо людина сильна — вона має працювати. Якщо людина слабка — жоден партійний прапор її не витягне.
— Але ж у публічному просторі часто звучить теза, що певні люди в команді ОВА — «від Довіри».
— Я якраз проти такого підходу. Не можна дивитися на людину лише через політичну етикетку. Я прямо казав: не повинно бути логіки «це від “Довіри”, значить, його треба ставити». Треба брати три-чотири кандидатури, розмовляти з людьми, дивитися на компетенції, оцінювати досвід, здатність працювати. Ось це правильний підхід. Те, що хтось колись ішов від «Довіри», ще не означає, що я особисто за нього відповідаю чи що він автоматично має отримувати посаду. Так само я не відповідаю за всіх голів громад, які свого часу йшли від «Довіри». Була така виборча система, вони отримали підтримку людей, але кожен далі відповідає за себе сам.
— Якою, на Вашу думку, має бути команда в Полтавській ОВА?
— Сильною по двох ключових напрямках — фінансовому і технічному. По фінансах потрібні люди жорсткі, системні, які вміють працювати з аудитом, контролем, бюджетною дисципліною, тендерами. Бо там, відверто кажучи, є що «розгрібати». По технічному напрямку — особливо по енергетиці — теж потрібні дуже сильні кадри. Якщо говорити чесно, область запущена. Майже шість років енергетикою фактично ніхто системно не займався, а під час війни цю проблему лише добили. Ми не можемо нічого генерувати в тих обсягах, у яких треба. І це дуже серйозний виклик.
— Ви вважаєте, що головний іспит для нового керівництва області — це енергетика?
— Один із головних — точно. Зараз перед областю стоять дуже конкретні задачі: план стійкості, підготовка до наступної зими, когенерація, альтернативні джерела, використання газових генераторів, захист від можливих ударів по енергетичній інфраструктурі. І часу дуже мало. Якщо говорити умовно, то вже за кілька місяців буде осінь, а далі зима. Будувати якусь велику вітрову станцію — це не історія найближчих місяців, на це немає часу. Потрібні реалістичні, швидкі рішення. І тут дуже багато залежить від команди. Якщо команда буде професійна, багато що можна встигнути. Якщо ні — буде важко.
— Уже бачите ознаки того, що команда формується?
— Так, формування команди йде. Частину керівників департаментів уже замінили, і, на мою думку, багатьох давно треба було міняти. Були люди, які просто сиділи на посадах і фактично нічого не робили. Зараз іде добір заступників, і якщо вдасться підсилити фінансовий та технічний блоки, то це вже буде серйозний крок вперед. Але оцінювати остаточно ще рано. Треба дати час.
— А Вашу особисту оцінку нинішньому очільнику ОВА вже можна почути?
— Ні, ще зарано. Він працює не так довго. Треба дочекатися хоча б перших проміжних підсумків, умовно — сто днів роботи, формування команди, перших реальних результатів. Десь за пів року вже можна буде говорити предметно. Поки що я б не поспішав ні з компліментами, ні з критикою. Оцінювати потрібно не за чутками, а за тим, чи вдалося зрушити проблемні напрями — передусім енергетику, управління, стійкість області.
Про ситуацію з ГЗК: «Для області це біда»
— Яка Ваша думка щодо ситуації, яка склалася навколо ГЗК?
— Очевидно, що для області це погано. Передусім тому, що йдеться про великі бюджетні надходження. Якщо підприємство працює нестабільно або фактично втрачає обсяги роботи, це одразу б’є і по Горішніх Плавнях, і по області загалом. Це вже відображається на наповненні бюджету. І тут мова не про якісь дрібні втрати — це серйозна проблема для регіону.
— Чи бачите політичне розв’язання цієї проблеми?
— Тут треба бути обережним в оцінках. Якщо є санкції й рішення на рівні держави, то коментувати це без повної інформації неправильно. Я не в матеріалі настільки глибоко, щоб робити категоричні висновки по суті санкційної історії. Тому тут мають розбиратися правоохоронні органи й ті структури, які ухвалювали або супроводжують ці рішення.
— Тобто головний наслідок зараз — економічний?
— Так, і він дуже відчутний. Бо ГЗК — це підприємство, яке формує бюджет. Якщо така структура просідає, це не може минути без наслідків. Уже зараз це видно по багатьох речах, пов’язаних із бюджетом і наповненням місцевих фінансів. Саме тому, наскільки я розумію, вже були розмови з керівництвом області про те, що треба проводити наради і думати, чим заміщувати ці втрати.
— Наскільки серйозними можуть бути наслідки для людей і для самого підприємства?
— Ризики великі. Підприємство вже перейшло на інший режим роботи — люди фактично працюють обмежено. І якщо ситуація погіршиться, є загроза, що воно може втратити критичність. А далі виникає ще одна проблема: якщо люди підуть, якщо частину спеціалістів буде втрачено, то ким потім заміщати ці кадри, якщо підприємство доведеться знову повноцінно запускати? Це вже не лише економічна, а й кадрова проблема для всієї області.
— Тобто історія з ГЗК для Полтавщини — це не локальний конфлікт, а системний удар по регіону?
— Саме так. Це проблема не одного міста і не одного підприємства. Це історія про бюджет, зайнятість, промисловий потенціал і кадрову стійкість регіону. Тому тут не можна зводити все до одного політичного коментаря — це питання, яке має прямий вплив на область загалом.
Про аграрний сезон і посівну кампанію на Полтавщині
— Як оцінюєте ситуацію з посівною кампанією в Полтавській області після важкої зими?
— Якщо дивитися на стартові природні умови, то ситуація скоріше непогана. Зараз вологи достатньо, і це великий плюс. Якщо аграрії швидко впораються з посівом, вчасно дадуть сходи, технічно не проваляться — тоді шанси на нормальний сезон є. Весна рання, тож посівна буде короткою і дуже інтенсивною. Тут головне — оперативність: наявність техніки, ресурсів, організація процесу, щоб швидко зайти в поле і швидко все зробити.
— Але є й ризики?
— Звичайно. Передусім росте собівартість. Уже підросли ціни на паливно-мастильні матеріали, будуть рости ціни на добрива. Це все автоматично тисне на аграрія. Якщо собівартість росте, то це впливає і на фінансову стійкість підприємств, і на майбутню цінову політику. Частина господарств це витримає, частина — працюватиме на межі. Великі компанії й потужні фермери ще мають запас міцності, але загалом легким цей сезон точно не буде.
— Чи вистачає господарствам ресурсів для нормального старту?
— По-різному. У когось є, у когось уже складніше. Не можна сказати, що в усіх ситуація однакова. Але для більшості великих компаній і частини фермерів ресурси є. Інше питання — якою буде ціна цього ресурсу і якою буде економіка сезону на виході. Бо аграрний сектор сьогодні дуже сильно залежить не тільки від врожаю, а й від логістики, зовнішніх ринків і загальної воєнної ситуації.
— Наскільки критичною для Полтавщини залишається тема портів?
— Ключовою. Якщо не дай Боже буде серйозно пошкоджена портова інфраструктура на півдні — Одеса, Чорноморськ, Велика Одеса загалом — це стане ударом по всьому аграрному сектору. Поки працюють порти, аграрна модель ще тримається. Як тільки ця логістика зупиниться, все стане значно складніше. Бо Європа нас із додатковими обсягами не чекає. Там свої мита, свої обмеження, свої інтереси. Тому для українського аграрного сектору порти — це питання виживання. Поки портова інфраструктура працює, аграрний сектор ще має шанс нормально функціонувати. Без цього буде дуже важко.
— Тобто Ваш прогноз по посівній стримано-оптимістичний?
— Саме так. По волозі ситуація наразі непогана. Весна рання. Якщо аграрії будуть оперативними, якщо не буде нових сильних ударів по критичній інфраструктурі, якщо логістика збережеться — тоді сезон може бути робочим. Але цей оптимізм дуже обережний, бо занадто багато факторів не залежать від самих аграріїв.
Про область, промисловість і кадрову кризу
— Якщо говорити ширше про стан області, які проблеми вважаєте найбільш болючими?
— Енергетика, кадрова криза, проблеми великих підприємств і загальна управлінська інерція, яка накопичувалася роками. Якщо великі промислові підприємства працюють нестабільно або зупиняються, це одразу б’є по бюджетах — і місцевих, і обласному. Це проблема і для Кременчука, і для всієї області. Окрема велика тема — дефіцит кадрів. Якщо підприємства втрачають спеціалістів, а потім треба відновлювати виробництво, замінити цих людей дуже важко. Це вже системний виклик.
Про Осло, парламент Норвегії та мету візиту
— Яка була головна мета вашої поїздки до Осло і візиту до парламенту Норвегії?
— Поїздка була в межах роботи групи дружби. Її очолює Галина Михайлюк, і щороку депутати з різних фракцій відвідують парламент Норвегії, спілкуються з колегами, знайомляться з їхнім досвідом, обговорюють підтримку України. Для нас це важливо ще й тому, що Норвегія дуже серйозно допомагає Україні. Це одна з тих країн, які реально вкладаються в підтримку нашої держави — фінансово, політично, інституційно.
— Що найбільше вразило в роботі норвезького парламенту?
— Організація. Дуже чітка, спокійна, відкрита. Ми зустрічалися зі спікером, потім було спілкування з журналістами, окрема розмова з лідерами всіх парламентських фракцій, спільний обід і довга змістовна дискусія. Мені дуже сподобалося, як у них побудований діалог між політиками. Це не формальність, а справжня дискусія. Відчувається парламентська культура, відчувається повага до інституції, до процедури, до змісту.
— Про що найбільше питали норвезькі політики?
— Передусім про війну і про умови миру. Їх цікавило, як Україна бачить завершення війни, якими можуть бути умови мирного врегулювання. Ми пояснювали просту річ: мир і капітуляція — це різні речі. Україна не може погодитися на сценарій, за яким сьогодні віддаються території, а завтра вже ставляться питання мови, церкви чи інших фундаментальних речей. Для нас це пастка. Саме це ми й намагалися донести. Розмова була відверта. Вони хотіли зрозуміти не лише офіційну позицію держави, а й те, як на це дивиться український парламент і українські політики.
— Чи побачили Ви щось, що варто було б перенести в роботу українського парламенту?
— Так. Наприклад, у них є дуже цікава практика — щотижнева година запитань до уряду. У парламенті дві трибуни, викликають профільного міністра, і той відповідає на питання не просто «з місця», а у форматі живого діалогу. Ми якраз бачили, як виступав міністр фінансів. Це виглядає як справжня дискусія про важливі рішення, а не просто як формальна присутність міністра в залі. Можливо, після повернення ми спробуємо ініціювати щось подібне і в українському парламенті.
— Якою ще була програма візиту?
— Досить насиченою. Парламент, урядові програми, а також візит на одне з оборонних підприємств. Окремо цікавий для нас їхній досвід в енергетиці. У Норвегії є чому повчитися в плані організації енергетичної політики, альтернативних джерел, технологічного підходу. Для України зараз це особливо актуально.
Про вибори під час війни
— У парламенті зараз справді серйозно обговорюють можливість виборів?
— Про вибори говорять давно, вже не перший рік. Але якщо говорити відверто, я не вірю, що в цьому році вони відбудуться. Я б сказав так: цього року виборів не буде. І справа не в чиємусь бажанні чи небажанні. Річ у тім, що ніхто поки не дав відповіді на базове питання: а як саме їх провести в умовах війни?
— А якщо проведення виборів стане частиною політичних вимог у межах можливих переговорів?
— Навіть тоді це не зніме практичних проблем. Для виборів потрібно щонайменше припинення вогню. Потрібно розуміти, чи піде на це Росія, а Ви бачите, як вона себе поводить. Далі — треба організувати агітацію, забезпечити можливість проголосувати людям, зокрема військовим. Треба виписати спеціальний закон. І не просто написати, а ще провести його через парламент. Тобто вибори під час війни — це не політичне гасло. Це складна безпекова, юридична й організаційна конструкція. І поки що я не бачу, як це можна реалізувати швидко.
— Тобто, на Вашу думку, тема виборів поки що радше політична, ніж практична?
— Саме так. Можна скільки завгодно про них говорити, але поки немає відповіді на питання «як?», це залишатиметься розмовою. Президент, до речі, теж правильно каже: якщо всі «за» вибори, то покажіть механізм, як їх провести в умовах повномасштабної війни. Бо без цього це просто дискусія.
