Як у Полтавській області ідентифікують загиблих військових

«Поки немає підтвердження про загибель, для нас всі зниклі безвісти — живі», — В.Носенко

Ідентифікація тіл загиблих військових — одна з найболючіших тем. Її обговорили під час зустрічі представників Уповноваженого з прав людини, Координаційного штабу, Нацполіції, ТЦК та інших держорганів з родинами зниклих безвісти та полонених, яка відбулася вчора, 2 квітня.

Представники Нацполіції та Координаційного штабу відверто пояснили, як саме відбувається процес ідентифікації та чому він може тривати роками.

За словами правоохоронців, до Полтавської області регулярно доставляють тіла українських військових як у межах репатріації, так і з поля бою. Після надходження кожне тіло обов’язково проходить судово-медичний огляд, відбір біологічних зразків (ДНК), фіксацію всіх можливих ознак. Втім, ідентифікувати тіло не завжди виходить. Часто це складніше, ніж здається.

— Були випадки, що в одному мішку знаходилися рештки кількох тіл. Також трапляється, що частини одного загиблого можуть бути знайдені у різних областях.

Навіть якщо вдалося встановити, що певна частина тіла належить конкретній людині, цього недостатньо.

— Якщо це, наприклад, лише кінцівка, постанову про ідентифікацію не виносять. Офіційно людину можуть визнати загиблою лише тоді, коли знайдено основні частини тіла (тулуб, голова), та проведено повну експертизу.

Головний метод ідентифікації – це ДНК-експертиза. Для неї використовують зразки від двох найближчих родичів та зразки самого військового (якщо вони були відібрані за життя).

— Найкращий варіант — коли є ДНК обох батьків. Але на практиці це буває не завжди.

Якщо родичів немає, ідентифікацію проводять за особистими речами: використовують зубні щітки, бритви, одяг. Однак і тут виникають проблеми через те, що ДНК, наприклад, може належати кільком людям, або матеріалу буде недостатньо, чи речі будуть непридатними.

— Експертиза може тривати й пів року, і рік — і все одно не дати результату. На жаль, це правда. Нерідко перша експертиза не дає результату, тоді родичів просять надати інші речі й процес запускається знову. І так — кілька разів.

Якщо тіло довго не можуть ідентифікувати, його тимчасово ховають, але всі зразки ДНК зберігаються.

— Причина тимчасового поховання — перевантаження закладів судово-медичної експертизи. Є тіла, за якими понад два роки немає збігів ДНК. Якщо згодом з’являється збіг, тіло ексгумують, передають родині для перепоховання.

Під час зустрічі присутні підняли болісну тему — випадки, коли родини поховали «не своїх» військових.

Фахівці наголосили: «Це не помилка ДНК. Це людський фактор — слідчий не виконав необхідні процедури. Правильна процедура передбачає перевірку збігів, повторні дослідження, зіставлення зразків».

— Коли лабораторія знаходить збіг, інформацію отримують слідчі, перевіряють дані родичів, за потреби проводять додаткові експертизи. Лише після цього виноситься постанова про ідентифікацію.

Ще один метод пізнання — ідентифікація за татуюваннями. Тому рідних закликали описати тату і зберегти цей опис в «Особистому кабінеті».

— Ви всі знаєте своїх рідних. Хтось із них мав якісь унікальні татуювання. Коли Росія повертає нам тіла загиблих, всі вони оглядаються, татуювання детально описуються. Потім з ними працюють відповідні фахівці, які дуже кваліфіковано малюють ескізи цих тату. Ці ескізи розміщуються у певній інформаційній системі, яку можна передивитися. І можливо хтось впізнає якесь татуювання, — наголосив представник Координаційного штабу.

Цей сервіс розміщено на сайті Міністерства внутрішніх справ в розділі «Єдине вікно для громадян». Він так і називається «Впізнання за татуюванням».