Сьогодні, 4 лютого, у стінах Кременчуцького міського палацу культури в останню путь провели полеглого у бою за Україну військовослужбовця, старшого солдата Володимира Пустовіта. Народився чоловік 8 жовтня 1968 року у Кременчуці, навчався у гімназії № 21, освіту здобув у Вищому професійному училищі № 7. Служив у лавах патрульно-постової служби.
Провести в останню путь полеглого бійця прийшли його рідні та друзі, колишні колеги, побратими — усі, хто знали Володимира, прийшли віддати йому останню шану, подякувати за службу і востаннє попрощатися.
Володимир тривалий час служив у лавах патрульно-постової служби, тож віддати останню шану йому прийшли й колишні колеги.
— Якщо він загинув, нас захищаючи, то це вже все про нього говорить як про людину, — розповідає колега загиблого, теж Володимир. — Він наш захисник і справжній герой. Усе життя був неймовірно веселим, життєрадісним, з ним завжди було цікаво поговорити.
Служили чоловіки разом із 80-90-х років. Усі рідні та знайомі до останнього надіялися, що Володимир живий, можливо, перебуває у російському полоні. Але минулого року за результатами ДНК-експертизи вдалося знайти його тіло, розповідає товариш і побратим полеглого захисника, Сергій.
— Ми раніше з ним служили в батальйоні патрульно-постової служби, а вже після початку повномасштабного вторгнення зустрілися в кременчуцькому батальйоні територіальної оборони. Він був професійним зв’язківцем, дуже хороброю та професійною людиною, грамотним у своїй сфері. Його багато хто знав і поважав, — розповідає чоловік.
За словами Сергія, найбільшим бажанням Володимира було якнайшвидше завершення війни.
— Він був великим патріотом України, розмовляв виключно Українською мовою, і всім серцем ненавидів Російську Федерацію. А ще дуже любив нашу культуру, наші традиції, пісні і був дуже віруючою людиною, — пригадує чоловік.
Одним із захоплень Володимира за цивільного життя були сплави на байдарках. Про це розповідає його подруга, Тетяна — вони разом захоплювалися туризмом.
— Ми познайомилися ще до початку повномасштабного вторгнення. Відпочивали разом на байдарках, займалися туризмом. Вовчик веселий дуже був, завжди привітний, з гумором, гарний друг. Коли почалася війна, він став на оборону, а ми усіма силами допомагали йому, чим могли. А тоді від дружини дізналася, що він зник безвісти. Дуже чекали звістки, сподівалися, що він у полоні. Але, на жаль, дізналися про його загибель, — ділиться жінка.
За словами начальника відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького РТЦК та СП майора Анни Тарасової, Володимир розпочав службу за контрактом у січні 2022 року.
— Служив у військовому званні старший солдат на посаді оператора-механіка відділення управління штабу батальйону зв’язку. Загинув 30 жовтня 2024 року при виконанні бойового завдання по захисту України побизу села Любимівка на Курщині. Світла пам’ять захиснику! — додає майор Тарасова.
У Володимира лишилися дружина та син. Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали полеглого воїна на Свіштовському кладовищі у меморіальному секторі почесних поховань захисників та захисниць України.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким військовослужбовця.
