Його чекали півтора року: Кременчук попрощався з Анатолієм Звірком, який загинув у боях за Авдіївку

7 липня Кременчук прощався з Анатолієм Звірко — мужнім воїном, інженером і єдиним сином, який загинув у боях за Авдіївку.

Анатолій Миколайович Звірко народився 26 квітня 1995 року. Жив звичайним, але наповненим змістом життям: навчався в гімназії № 6, потім — у коледжі при Кременчуцькому національному університеті, згодом — в університеті за спеціальностями «Інженерна механіка», «Прикладна механіка». Був освіченим, цілеспрямованим, спокійним. Тихим, але впевненим. Одним із тих людей, кого називають «золотою дитиною».

Працював інженером-технологом на ПАТ «КВБЗ». Мав багато ідей, любив свою справу, займався вдосконаленням ливарного виробництва, досліджував нові матеріали. Був не просто співробітником — був надією і прикладом для молодших колег.

Але влітку 2023 року все змінилося. Як і тисячі українців, Анатолій залишив свою професію і життя в мирному місті, аби стати на захист країни. 17 липня його мобілізували до лав ЗСУ. Служив у 110-й окремій механізованій бригаді, пройшов підготовку, а потім — передова. Авдіївка. Спершу — гранатометник, згодом — сержант із матеріального забезпечення.

18 січня 2024 року зв’язок із ним обірвався. Росіяни прорвались у місто через каналізаційні колектори, почалися запеклі бої. Родина, друзі, мати — вірили, чекали. Надія не згасала. Анатолій був єдиною дитиною в матері. Вона піднімала його одна, дала освіту, підтримувала в усіх починаннях. Її серце чекало. У день загибелі рано-вранці він надіслав їй смайлик, а потім — мовчання. Це було його останнє повідомлення.

Згодом, через процедуру ДНК-ідентифікації, підтвердили: Анатолій загинув, захищаючи Україну.
Побратими згадують його як щирого, надійного, спокійного і відданого. Один із них, Олександр, пам’ятає, як разом із Анатолієм призвалися до війська, проходили навчання, служили в Авдіївці.

Про Анатолія добре знають і в рідному дворі. Депутат Полтавської облради Олександр Алексюк згадує: