Троє дітей лишилися без батька: Кременчук попрощався зі старшим солдатом Валерієм Косих

Колеги та друзі згадують Валерія як добру та чуйну людину, завжди з посмішкою на обличчі

Сьогодні, 15 квітня, у Міському палаці культури Кременчук попрощався зі старшим солдатом Валерієм Косих. Народився чоловік у 1968 році у Кременчуці. Навчався у Кременчуцькій гімназії №1, тривалий час працював на Кременчуцькому колісному заводі. До лав Збройних сил України Валерій приєднався через рік від початку повномасштабного вторгнення — 23 лютого 2023 року.

Попрощатися з Валерієм прийшли найрідніші — родичі, близькі друзі, колишні колеги.

Як добру і чуйну людину, надійного колегу і товариша Валерія згадує його колега з колісного заводу, Дмитро.

— З нього йшла доброта. Ніколи нікому поганого слова не сказав, з усіма завжди знаходив спільну мову, — розповідає чоловік.

Каже, про рішення товариша піти на війну дізнався від рідного брата загиблого. Зв’язок із Валерієм не підтримував, коли той був «на нулі», щоб не турбувати й не відволікати від служби. Більше знав про військове життя колеги від його брата.

— Ніхто не думав, що з ним може таке трапитися. Я, як дізнався про його загибель, не повірив відразу. Як така людина — добра, хороша — могла загинути? Де та сила, яка повинна оберігати таких людей? Вони повинні жити, робити добро! Він у мене завжди перед очима стоїть — його посмішка, його міміка. Поки я буду жити — я його пам’ятатиму, — додає Дмитро.

Спогадами про полеглого воїна поділився й Олексій. З Валерієм чоловік із першого класу навчався разом, далі разом пішли служити в армію, пізніше Валерій став хрещеним батьком сина Олексія.

Чоловік пригадує історію з їхнього дитинства:

— У сьомому класі я провалився під лід. Усі боялися підійти, а він дав мені руку і врятував життя. А так веселий він був, співав, грав на гітарі, — згадує Олексій зі сльозами на очах.

Служив Валерій стрільцем-санітаром піхотного відділення, говорить військовослужбовець із позивним Лиман.

— Загинув захисник 8 квітня під час виконання бойового завдання поблизу села Васюківка Бахмутського району на Донеччині. Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну, — додає Лиман.

У полеглого воїна лишилися мати, дружина, троє дітей та брат.

Панахиду за загиблим бійцем відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали захисника на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.