«У бабусі з Ірпеня на очах вбили племінника»: співак з Кременчука Том Сода допомагає відбудовувати зруйновані будинки

22.08.2022, 22:33 Переглядів: 3 155

 Кременчуцький співак мріє відпочити в Криму та наразі відбудовує країну

У зв’язку з повномасштабною війною, у багатьох регіонах України виникла різка потреба в ліквідації наслідків руйнувань та відбудові втрачених домівок українців. Співак з Кременчука Артем Карпенко більш відомий як Tom Soda долучився до благодійного фонду «За мирне небо». Він фільмує наслідки російських обстрілів та історії людей, які пережили російську окупацію та обстріли. «Кременчуцький ТелеграфЪ» поспілкувався із земляком щодо культурного та волонтерського фронту.

- Артеме, як ти зустрів 24 лютого? Що відчув, коли дізнався про повномасштабний наступ російських військ?

Дивний у нас був день, тому що ми працювали над соціальним проєктом, психологічним я б сказав. Якраз в ці дні, і також я випускав пісню в ці дні, і також у мене були зйомки реклами в ці дні. І все це буквально сходилось в цій даті – 24 лютого. Там у нас і випуск мав відбуватися на ютуб каналі. І ефір в мене мав відбутися. Я допізна працював до 2-ї години ночі. Мене розбудила клієнтка написавши, що типу все - війна, хлопці виїжджайте з країни і так далі. Я пішов увімкнув телевізор і був дуже захоплений промовою диктатора, який погрожував нашій країні. І власне так це і відбулося. Я не можу сказати що в мене був якийсь переляк. Але був шок, тому що ніхто цього не очікував, я думаю як кожен із вас. Але прийшло 100% розуміння одразу, що все. Того що було раніше, те що було заплановано до цієї хвилини його вже більше не буде - життя зміниться. Ось так одразу сталось як по щелчку пальців, що ти одразу як в якомусь фільмі жахів, ніби в страшному сні. І ось він наживо.

 

- У тебе псевдонім Том Сода, чому обрав саме таке ім'я? Може воно щось означає для тебе?

Це таке досить популярне питання. Там така коротка історія про те як я переїхав до Києва, знайшов однодумців, і разом ми сиділи на кухні. І вигадували назву для нашого продакшену, які ми тоді заснували, перебирали предмети які нас оточують і чомусь зупинилися на «Сода». Тому, що вона досить дивна. І вирішили назвати продакшен Сода мьюзік. А вже потім для того, щоб його просувати нам потрібні були якісь приклади як ми працюємо. Що і як це буде виглядати. Людина, твій клієнт в майбутньому він має розуміти, що він отримає в майбутньому результаті. І тому ми вирішили обрати мене «подопитним кроликом» таким трошки. І я вирішив це просувати через своє ім’я, трошки його видозмінив і так вийшов Том Сода в люди.

Ми записали тоді кавер на пісню Макса Барських «Небо», тому що це була одна із небагатьох тоді актуальних і сучасних українських пісень. Тому що зараз це має вже більш вищий рівень ніж тоді. А тоді українські пісні вони звучали інакше. І «Небо» серед них всіх вирізнялось. Мені дуже сподобалась ця пісня і ми вирішили записати на неї кавер. І так з’явився Том Сода і кавер Том Сода «Небо».

- Наразі ти працюєш на волонтерському та культурному фронті. Чи важко поєднувати допомогу людям та мистецтво?

Чесно скажу важко тому, що весь час іде не на культурний фронт. , Тому що я розумію, що це також важливо, але все ж таки мені здається, що зараз більш ефективна моя робота в іншому напрямку - ми знімаємо відео і публікуємо їх з людьми постраждалими від російської агресії. Показуємо їх світові. І на це зараз я витрачаю більше часу, ніж на культурний фронт.

Навіть взагалі я не витрачаю часу на культурний фронт тому, що все те, що я публікую зараз, воно було зроблено задовго до того як почалася війна навіть. Зраз я це все публікую тому, щоб воно не лежало. Тому що воно лежить це все в столі. А хочеться цим всім ділитися, адже ми зробили дуже велику кількість роботи, чому воно має лежати. Тим паче на мою думку, це зараз дуже актуально те, що ми зробили тоді. Тому важко поєднувати допомогу людям та мистецтво. Взагалі краще це не поєднувати.

Ну можна, хтось вміє, а в мене так виходить. Але я думаю, що я все-таки повернуся трішки пізніше, то можливо зробимо якийсь концерт благодійний. Але знову ж таки мене зараз запрошують на благодійні концерт, а я відмовляю тому, що дуже багато часу потрібно на підготовку, а я не можу вийти і заспівати під мінус.

Якщо виступаю з живим звуком, з живими музикантами, з моєю командою. І на це треба час. Якщо ти виступаєш, потрібно підготуватися тому, щоб слухач отримав задоволення. А прийти не підготовленим, то краще тоді взагалі не приходити, час потрібен на підготовку і зараз його не має. Тому і не поєдную.

Волонтерський фронт

- Як дізнався про благодійний фонд «За мирне небо»?

Дуже просто я дізнався про цей фронт. Він сам мене знайшов. Ми до війни під час карантину з командою почали працювати з підприємцями для того, щоб просувати підприємство українське. Оскільки ми вміємо просувати бренди музикальні і в нас є в цьому експертиза. Ми почали працювати з багатьма підприємцями і одними з таких підприємців є засновники фонду «За мирне небо». Це хлопці, один з яких був нашим клієнтом до війни з будівельної індустрії.

Ми мали започатковувати проєкт будівництва разом. Ми розробили бренд, концепцію, логотип, писали стратегію для цього проєкту і почалася війна і все зупинилось. Хлопці не розгубилися. Так вони втратили як і всі роботу, спочатку вони пішли у тероборону, а потім так само як і ми зрозуміли, що є набагато більший потенціал. Ми можемо набагато більше бути корисними ніж в теробороні та ЗСУ. Там є більш професійні військові і ти в них просто плутаєшся під ногами тому, що ти не розумієш цих процесів і хлопці вирішили заснувати фонд, який буде допомагати ліквідовувати наслідки обстрілів для людей які зараз знаходяться буквально на вулиці. Вони зараз живуть без дахів, без вікон. І заснували цей фонд і повернулися до нас.

Ми якраз в цей час також співпрацювали з волонтерськими організаціями, допомагали також їм публічно висвітлювати інформацію, ділитися з людьми надбаннями і закликати людей також доєднуватися до волонтерських рухів. І так і почалася ця співпраця. Ми одразу ж розробили план дій, що ми маємо робити зі своєї сторони, що хлопці мають робити зі своєї сторони. Вони намітили курс і ми зараз рухаємось. Ми відповідаємо за публічне висвітлення подій та заклик людей поєднуватися до благодійного фронту. А хлопці вже організовують всі процеси.

- Чим займається фонд?

Фонд займається відбудовою. Основна його мета не тільки допомогти ліквідувати наслідки постраждалих регіонів від російських обстрілів, а відбудувати вже потім після перемоги цілі міста. Це дуже амбіційний проєкт і ми бачимо в цьому перспективу також. Тому, що я вважаю, що ми можемо побудувати набагато краще і суспільство і інфраструктуру. Адже вже є молоді мізки сучасні в нашій країні, є дуже багато класний сучасних спеціалістів. І основною метою зараз є допомога постраждалим і в майбутньому це відбудова України.

- Що входить у твої обов'язки?

- Ми відповідаємо за публічне висвітлення. Більше за комунікацію з зовнішнім світом. Дуже багато процесів є в внутрішніх. А ми відповідаємо за висвітлення подій, які відбуваються з фондом, ділимось звітністю скажімо так тому, що треба звітувати, багато хто жертвує дякуємо українцям які по 20-50 грн, донатять на рахунки фонду, завдяки цій допомозі ми можемо допомагати людям.

Займаємось публічним висвітленням звітності, формуванням цієї звітності, фільмуванням також цієї звітності. Українцям потрібні докази і не лише українцям і також міжнародним партнерам, організаціям які долучаються і беруть участь у допомозі України. Всі ці процеси треба налагоджувати і звітувати перед суспільством. Тому цим ми і займаємось і вважаю що робимо це якісно.

- У яких родинах довелося працювати?

У різних родинах довелось працювати. Вони різні, але в них спільне горе, це їх об’єднує, нас всіх зараз це об’єднує. Когось більше, когось менше. Але у цих людей воно особливо більше відчувається, тому що вони як оголені дроти. Тут ви зараз з ними посміхаєтесь і через секунду ви в сльозах обіймаєтесь, тому що вони пережили дуже тяжкі події.

Для прикладу є ось родина Лариси з міста Ірпінь, бабуся вже можу казати так. У неї у дворі вбило племінника на очах з сусідом прилетів снаряд їм під ноги і там все розбомбило все подвір’я. Їм довелось його поховати прямо в подвір’ї.

І там в кожному дворі є якась така смерть яку люди пережили. І продовжують жити далі, допомагаємо їм з цим. От в таких родинах довелось працювати, вони всі там такі. Не можливо порівнювати горе когось більше когось менше. Я вважаю що воно в нас спільне. Хтось просто його подавлює, хтось закриває на нього очі, тому що так легше жити далі. Я думаю що ці юди також на щось закривають очі. Взагалі там це питання дуже відносне.

- Які історії вразили найбільше?

Ви знаєте кожна історія, не має там найбільших чи найменших. Ми провели досить багато часу там і коли ти повертаєшся просто потрібно ну десь добу потрібно відсипатись. Ти все це через себе пропускаєш, тому що все воно об’єднується в одну велику спільну історію. Ти їздиш цими вулицями розбомбленими, бачиш цих людей, які там вже починають повертатися до життя, там розбомблений якийсь бар і в ньому сидять вже чоловіки випивають пиво в цих руїнах. Це дуже виглядає дивно.

Або ти спілкуєшся з чоловіком в нього повністю зруйнований дім. І він кажу ну так вважай допомогли все одно він мені не подобався. Ну так люди жартують, але вразило найбільше ставлення людей до того, що відбувається.

Думаєш, що це ну просто не можливо пережити і потім люди починають розуміти, що вони вже це переросли і вони більше ніж це горе. Вражає сила людей, що вони продовжують знаходити в себе сили жити далі. І надихають цим дуже, не дивлячись на ті жахи які вони пережили. Хоча ми поряд знаходились весь цей час і ми чули і також і бачили деякі речі. Але все ж таки це дуже надихає.

 

- Чи важко пропускати історії людей через себе? Де і як знаходиш ресурс, щоб працювати далі?

Дійсно важко. У нас команда велика працює, там є ще люди, які безпосередньо постійно там. Якщо ми не постійно комунікуємо з цими людьми, то люди, які постійно з ними спілкуються. Я не знаю взагалі де вони беруть сили, тому що я поїхав, наприклад на день цілий відзняти багато адрес. І вже наступного дня мені треба багато спати. Ось так і відновлюю сили. Багато сплю потім десь годин 15-16 точно, якщо повітряна тривога не розбудить, інколи і не будить, то відсипаюсь і потім вже беру сили з того, що я побачив вчора, що люди пройшли і вони тебе настільки спонукають рухатись і вони настільки тебе надихають на якісь великі потужні речі.

І взагалі я так дивлюся назад на той період за який ми співпрацюємо. Ми стільки всього зробили я за рік стільки всього не робив, скільки зробив за ці три місяці роботи. Ми працюємо майже без вихідних і до тебе приходить розуміння, а звідки в тебе ці сили як взагалі ми це все провернули, стільки роботи. І все воно вже готове, все зроблене. А раніше це здавалося чимось таким великим і недосяжним такі об’єми, а зараз це вже в конвеєрі. Намагаюсь відпочивати, дивлюсь кіно. Точніше намагаюсь дивитись, дивлюсь серіали, щоб трошки від реальності відірватись. Оскільки постійно в цьому знаходитись неможливо, потрібно виключатись і дивитися якісь речі сторонні, щоб хоч якось картинка змінювалась. Наприклад, ходив на благодійний концерт і так ніби то трошечки повернувся до нормального життя, як попелюшка до 12 години. А потім все назад до роботи.

Культурний фронт

- Чи дійсно пісню «Не покохати» ти мав презентувати 24 лютого?

- Взагалі ми її презентували 14 лютого, вона була написана для закоханих, але я захворів на короновірус і вся наша промо компанія змістилася на час поки я хворів. І ось я якраз одужав, ми почали відновлювати ефіри, домовлятися для презентації цієї пісні для живих виступів. І у нас мав бути саме такий ефір 24 числа, ми мали виступати з командою на телеканалі і мали б опублікувати відео на ютюб каналі по іншому проєкту і збиратися на ефір. Ну і зрозуміло що все. Я пишу піарниці презентація всьо, тому що вже зовсім інші питання починають з’являтись в голові: як ви? де ви? куди ви поїхали? чи будете виїжджати з Києва? чи не будете виїжджати? такі речі що не до пісні взагалі.

- Чи правда, що трек готував 7 років та для Макса Барських? Й у кількох аранжуваннях?

- 7 років десь тому ми його написали в одній версії, запропонували її Максу, тому що я вважаю що ця пісня дуже б йому підійшла. Якраз на той час у нього була така лірика, на той час це ще було до тих хітів типу «Туман» і так далі. І щось у нас така розмова відбулась з його командою. Я вирішив, що я не хочу, залишу його собі, бо я не хочу доробляти, допрацьовувати пісня або така або вона не така.

І я залишив її собі, тому що ми разом її писали з Настею Левицькою. Кажу їй: «Насть, давай вона буде моя». Ми погодились з цим ось так вона і стала моєю. Але я її не випустив, лежала вона так багато років. І потім вже на карантині я зрозумів, потрібно щось робити. Потрібно робити музику, бо в мене була пауза творча. Й почав над нею працювати, спочатку одне аранжування, англомовну версію спочатку випустив, написав і спродюсував сам це аранжування. Звели ми її, опублікували, пройшла вона відбір на Євробачення саме англійська версія, а потім мені не вистачало якості у тій роботі в якій ми зробили з англійською версією і я почав працювати над оригіналом.

Таким чином ми спочатку оригінал записали це російськомовна версія. А потім я подумав над тим, що все ж мені здається, що мелодія дуже гарна, зріла, що можна все ж таки спробувати адаптувати її під українського слухача, тому що треба робити україномовний контент.

Одразу написав автору, який пише українські пісні дуже класні, Андрух звати, хлопець живе в Штатах і також в Україні випускає пісні. І я вирішив якщо буде хтось адаптувати типу допомагати мені у цій справі це буде саме він. Я йому написав, запропонував. Він мені допоміг адаптувати. Я трошки доопрацював і це вже така версія.

Дуже довга історія у цієї пісні. Про багато версій, про багато аранжувань це правда. Поки що мені вдалось випустити лише одну версію, потім була «Черемшина», але зараз я думаю над тим оскільки пролетів реліз через війну мало хто почув цю пісню і про неї, тому я думаю відродити, відновити її і все ж таки випустити якийсь максі сингл, де будуть всі ці версії одна за одною йти, щоб люди могли обрати ту яка їм подобається. Це вже буде тільки український варіант цієї пісні. І там буде і ремікс, хочу зробити з одним з нашим земляком запропонувати йому. І лайф, вже лайф ми записали і є ще акустична версія і також буде студійна версія. Версій дуже багато.

 

- Ти перевипустив трек «Черемшина»? Чому? Чи дійсно вона присвячена мирному життю?

- Так я перевипустив трек «Черемшина». Ми перезаписали цей трек. Взагалі я робив його для своєї родин, тобто цей трек для внутрішнього користування. Адже це не народна пісня, як багато хто вважає. І для того, щоб виконувати не народні пісні потрібно мати на це право.
Я його записав минулого року якраз у ці дні на татовий день народження 19 серпня. І так співпало що 24 серпня День Незалежності і я опублікував в себе на сторінці просто особисто. І потім я вирішив відзняти швиденько музичне відео і все.

Так воно лежало собі і потім як настала війна я думав над тим, що багато хто почав випускати пісні про страждання, про муки, про війну. Вони були для мене такими негативними досить, вони не викликали в мене якесь відчуття надії. Яке ми маємо як артисти у людях зрощувати. І я тоді вирішив випустити цю «Черемшину», на мій погляд, вона була в той момент дуже доречна. І як я зрозумів дійсно це, так і сталося. Я її присвятив мирному майбутньому. І мирному минулому, тому що в нас воно було. Яке у нас майже 9 років як забрали. І для того, щоб люди пам’ятали ось це відчуття невимушеності, коли ти можеш просто навіть не думаючи прожити день, ніби його і не було так легко гуляючи під мирним небом. І ці почуття ми вклали в цей трек і випустили у світ.

- На твою думку, як впливає та надалі вливатиме війна на музику в Україні? Чи аналізував музичні тренди? Як вони змінилися останнім часом?

Для мене це стало таким каталізатором, знаєте коли народжується дитина, в неї розкриваються легені. І ось у нас ці легені були закриті. І зараз вони ніби розкрилися і ми чуємо цей крик. Для мене зараз так виглядає українська музика.

Ось так на неї вплинула війна, вона розкрила ці легені. І далі дитина заспокоюється і починає вчити слова, каже перше слово. Ось так далі і буде, на мій погляд все розвиватися. Далі буде вже перше слово нової української музики, а потім будуть цілі речення. А потім вже буде якась справжня пісня і музика. Тому зараз я вважаю, що це якийсь такий розрив. І все вивільнилось і мені це дуже подобається. Дуже багато талантів, я в тік току підписуюсь на кожного артиста, просто талановитих молодих людей, які вдома десь на гітарі награли дуже харизматично українську пісню. Мене це просто до мурашок. Реагую, підписуюсь. Дуже радію цьому.

- Чи плануєш подаватися на Євробачення й чому?

Я не планую подаватися на Євробачення. Але зараз спонукаю інших своїх знайомих артистів йти на цей конкурс, тому що в них є пісня. В мене зараз пісні не має і часу, вважаю, що в мене зараз на це не має. І корисний я зараз на іншому фронті. Найближчі пів року так точно. Ми вчора обговорювали це з колегами і я кажу що для мене Євробачення ти витрачаєш кошти, а краще тобі зняти за них дуже гарне якесь відео. І запустити його на телеканали, щоб воно не пройшло повз, коли в нього є такий гарний бюджет. Тому, що на Євробачення потрібен бюджет на це. А зараз який бюджет ви що.

- Раніше ти писав пісні для інших виконавців як України, росії та білорусі. Розкажи про це детальніше. Чи звучать ці треки в ефірі або музиканти їх поклали у шухляди до кращих часів?

По різному. Я скажу чесно ми недовго займалися цією діяльністюадже є автори, які роблять це на конвеєрі. У нас це була більше така бутікова історія. Ми дійсно продали багатьом, для мене це дійсно багато навіть якщо це до 10 артистів, але ти постійно з ними співпрацюєш то це багато. Для когось це мало.

Дійсно продали пісні деякі випустили, деякі лежать у столі, деякі вже ніколи не вийдуть, тому що вони всі писались тоді загалом російською мовою. І зараз настав той час коли нарешті можна не писати російською мовою, можна писати українською і це буде сприйматися як потрібно. , Тому що зараз є квоти нарешті і більше української музики лунає на радіо. І нарешті прокинулись наші артисти що можна писати українською. Я вважаю що потрібно лишити це в минулому. Це досвід, я цьому дуже радію, тому що він в мене був. Приїжджаючи до Києва мріяв співати на талант-шоу в продюсерському центрі Наталії Могилевської. А потім проходить час і ти вже автономно співпрацюєш. Тобто ти не артист цього лейблу. А ти з ним співпрацюєш як професіонал. І для мене це тоді було цією планкою. А зараз це не має жодного значення. Адже будь-хто може написати класний трек викласти його в тік ток і стати зіркою №1.

- Чи спілкувався з російськими та білоруськими виконавцями після 24 лютого? Що вони говорили? Чи розуміли, що їх війська вбивають наше населення? Чи намагався їх донести інформацію, що у нас в країні війна?

- У мене є засіб комунікації це інстаграм. Там середня аудиторія, багато хто до речі із росії. Тому, що до війни ми також транслювали контент там. Він був російськомовний і люди також його слухали. А після 24 лютого я ділився контентом сторіз. Особисто я нікому не писав. Я не вважаю це за потрібне. Всі вони бачать мої сторіз, публікації і я особисто звертався до них через сторіз тому, що їх багато і я не вважаю за потрібне викликати в них ще якісь відчуття, почуття і т.д.

Я більше спілкувався з родичами це хоч люди які тебе знають близько і можуть тобі повірити. А ці чужі люди ну я бачу, що вони від мене не відписалися і десь хтось якийсь лайк поставить на публікації. А я пишу всі публікації тільки українською, але є перекладач і вони їх перекладають. А я в публікаціях слів не підбираю і пишу так як є. І якщо вони досі на мене підписані значить вони з цим погоджуються, але мовчать. Ось така в них країна вони всі такі мовчазні. Я співчуваю їм. Та навіть ні я не співчуваю, як то кажуть за що боролись, на те і напоролись.

- Артеме, що плануєш першим зробити після перемоги?

- Я перечитував ці запитання і якщо попередні я не обдумував, то тут довелося подумати. Перше, що я зробив коли у нас в Києві відмінили комендантську годин. А у нас вони тривали по декілька днів і ти сидиш удома і декілька днів не можна виходити, тому що там працюють військові. І перше, що я зробив - пішов гуляти Києвом, я взяв велосипед і ми поїхали з друзями, тому що ми об’єдналися друзями і жили в одній квартирі, нас було 5 чоловік і ми так тримались один за одного, допомагали сусідам.

 

Перше, що ми зробили, ми поїхали кататись на веліках по Києву. А коли переможемо думаю, що перше, що я зроблю це поїду з родиною до Криму.

У мене тато з мамою познайомились в Криму. І ми поїдемо в тур по Криму. Поїдемо відпочивати в Алушту, в Алупку, по місцях молодості моїх батьків. Повезу їх туди відпочивати. Адже ті жахи, які вони пережили там в Кременчуці і зараз відходять від них потроху. Я вважаю, що наші люди заслуговують на найкращий відпочинок у Криму. Нехай кримчани нам його безкоштовно організують як реабілітацію після воєнних дій. Хоча у них зараз там також бавовна. Коротше поїдемо всі в Крим після перемоги.

Бажаю вам мирного неба і класного відпочинку в Криму після перемоги. Всіх обійняв, підписуйтесь на всі мої сторінки, ставте лайки. Дякую:)

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

ФРОНТОВІ ІСТОРІЇ КРЕМЕНЧУЖАН:

У цьому сюжеті «Кременчуцький ТелеграфЪ» зібрав інтерв'ю з кременчуцькими бійцями і волонтерами, які своїми очима бачили жахи подій на Сході. Це розповіді про війну, на якій гинули наші захисники, щоб не допустити просування агресора.

Низький уклін всім бійцям. Слава героям! Герої не вмирають!



Свіжий випуск

№ 38 від 22 вересня 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх