Пацан із Салтівки, чий будинок згорів
Гілка метро глибша за більшість морів
Ліхтарик у кишені, підземки переповнене нутро
Господь із тобою ночує на станції метро
Дівчинка з ліцею, що прибилася з Нових Домів
Ніхто не зумів тобі сказати – і я теж не зумів
Ніхто не пояснив, чому вигорає цей квартал
Але серце твоє дитяче міцніше за метал
Хтось з цих дітей Харківщини залишився у рідному місті спустившись з батьками у метро, а хтось взяв лише улюблену іграшку та тримаючи маму за руку шукав порятунку в іншому місті.
Один за одним автомобілі з написом «Діти» покидали Харків, а тих хто не міг самостійно виїхати – забирали волонтери. Кременчужани також долучилися до порятунку маленьких харків’ян. Волонтери, перевізники, водії Кременчука об’єдналися, щоб врятувати цивільне населення Харкова, яке один з перших потрапив під масований обстріл ракетами російських військ.
Сергій Криворот – волонтер з досвідом, підприємець зі сфери ремонту автомобілів. Останні 1,5-2 роки російсько-української війни їздив у Донецьку та Луганську область, щоб підтримати військових.
Разом із іншими кременчужанами їм вдалося організувати вивіз людей. У розмові з «Кременчуцьким Телеграфом» Сергій розповів, як у місті виник рух з порятунку людей, як чоловіки стримуючи сльози поверталися під обстріли, щоб врятувати дітей.

«З Харкова люди тікали й вискакували на зустрічну смугу»
– Коли почався повномасштабний наступ, то перші три дні були як у всіх – стан шоку. Моніторили новини, зі знайомими хлопцями з Луганщини та Донеччини зідзвонювалися. Йшло усвідомлення, що треба щось робити. Якраз набрали Рома та Діма Редченки – керівники фірми перевізника «Travel.ua», – розповів Сергій.
«Треба рятувати! А що сидіти поки по Харкову бомблять?»: обговорювали між собою чоловіки.
У перші дні поїхали експериментальні 7-8 маршруток. Дороги були жахливі, що в одну, так і в іншу сторону.
– З Харкова люди тікали й вискакували на зустрічну смугу. Нашим навіть довелося певну ділянку дороги об’їжджати на узбіччі, – зауважив чоловік.

Волонтери зробили перший пост у соцмережах й почалися дзвінки про порятунок, адже у Харкові та околицях багато родичів та знайомих.
– У перший день спробували у Пісочині. Мабуть половину маршруток змогли завантажити, а ще половина – 4 одиниці, залишилися пустими. Хлопці вирішили пробитися далі. Двома маршрутками пробилися трохи далі, в середину Пісочина, стали біля магазину АТБ, якраз центр, ще й провалися до залізничного вокзалу.

Перші 4 маршрутки виїхали одразу, ще 4 пізніше.
Маршруток ніхто пропускати не хотів, ніде не було позначень, що евакуація. Лише з дому ми роздрукували таблички «Евакуація». Нам і дорогу перекривали місцеві, які також евакуйовувалися і сварилися не пропускаючи.

Важкувато було, але думали, що робити далі. Я обдзвонив відділи освіти, бо за своєю специфікою з ними працюю. Почали шукати проблискові маячи. Десь старі знайшли, хтось з майстрів складав із підручних матеріалів.
На третій день був наш максимум – до 20 машин. Колоною їхали до Харкова. Приєднувалися навіть інші люди на невеликих мікроавтобусах, місць не багато, то дітей брали на руки.
{banner_google}
Хлопці-водії – це всі наші водії перевізники з Кременчука. Той дав маршрутку, той дав водія, той сам сідає за кермо та їде. Кожного дня хтось змінювався.
Хтось два-три дні підряд їздив, хтось через день – виїхав, а на наступний відпочивав, або щось машиною траплялося, треба було підшаманити.
Щодо палива, то перші дві поїздки хлопці здійснювали повністю за свої кошти. Далі волонтери допомагали. Я пост зі збором коштів виставляв, Гарік Саргсян також виставив, люди скидали кошти. Також знайшли спільну мову з «Термінал МК», вони давали основну частину палива. Людям виходили поїздки безкоштовно.

«Дивишся на свою дитину яка дивиться мультики, а там інша ситуація – діти під обстрілами»
– Сергію, особисто тебе, що зачепило найбільше?
– Воно не лише мені, а й усім хлопцям кинулося у вічі. Хлопці постійно до повномасштабної війни їздили до Києва, Харкова, Дніпра, я раз у місяць туди їздив. Харків я як Кременчук знаю. Ти розумієш, що місто, де ти постійно їздиш, а тут приїжджаєш, й все розбомблено. Вікна розбиті, дерева зрізані, будинки лежать, складуються… У нас на цій стороні у людей шок був кілька днів, два – три дні в залежності у кого як. А звідтіля людей забираєш, то вони й місяць по тому були в шоці. Забираєш їх на 6, 9 день… Вони постійно перебували під обстрілами. Шок у них щоденний.
Те що вони тут у Кременчуці розповідали, коли їх порозселяли, переночували ніч без вибухів, то на другий плюс/мінус приходили до тями.
Коли людей забирали з Харкова, то очі в них великі й круглі. У людей великий шок.
Дивилися як діти на руках батьків сидять плачуть, пів дороги у маршрутці плакали. Страшне.

Одного дня ми загрузили 15 маршруток, але людей 80 залишилося, щоб покинути Харківщину. Й почалося… «Ви забираєте лише своїх, поблату… Ви ж обіцяли всіх забрати…». Але фізично ми не змогли всіх забрати. Й коли від’їжджали, то чули прокльони у свою сторону. Зрозуміло, що люди були у шоці.
Їдуть водії після побаченого й телефонують: «Вибач, Серий, я останній раз… я більше не можу, хай інші».
Потім приїжджають до Кременчука, години дві-три, відходять вдома й знову виїжджають до Харкова.
Як Діма казав, приїхав додому, подивився на свою дитину, нормально сидить грається, мультики дивиться, а там інша ситуація – діти під обстрілами й ти повертаєшся.
До Харкова їхала гуманітарна, а назад поверталися з людьми
Туди маршрутки відправлялися з гуманітарною допомогою. Відправляли готову продукцію у пологовий будинок та військовим.
З часом кількість охочих покинути Харківщину зменшилася, залишалися в основному ті хто готовий був залишатися.
– То одного забрали, хто готовий був виїхати. Так по місту моталися й машину охочих виїхати назбирали. Плюс варто відзначити, що до порятунку людей долучилася Полтава. Полтавські перевізники багато забрали тих хто хотів виїхати, – розповів Сергій.
{banner_google}
З Харкова перекваліфікувалися на Львів
Перевізники перекваліфікувалися й пустили маршрутки на Львів. Хлопці скоординувалися, зробили два номери диспетчерів, які координували. Цього разу перевізники зіштовхнулися із доріканням з боку населення, що беруть плату за проїзд.
Якщо евакуація людей з Харкова відбувалася безкоштовно, то з Кременчука до Львова брали по 2 тисячі гривень, за переїзд великим комфортабельним автобусом. Люди дорікали чому у такий важкий час брали кошти за проїзд. Проїзд з Харкова був безкоштовний для вимушених переселенців, але ці кошти за людей платили як самі перевізники, підприємці та небайдужі кременчужани. Водії за свій рахунок їздили вивозити людей, а паливо оплачували небайдужі. То фінансово витягнути перевезення людей до Львова перевізники були не взмозі.
– Якщо з Харкова, де проходили бойові дії, перевозили до мирного Кременчука, то треба було швидко реагувати й вивозити людей. То тоді було безкоштовно. А далі вибачте, або обирайте Кременчук, Полтаву або Градизьк, де багато переселенців прийняли. А кому хотілося, то за певну плату виїжджали на захід.
У мене була інформація, що з Кривого Рогу до Львова відправляли людей по 5 000 гривень. А у нас було по мінімуму 2000 грн до Львова та 2300 грн до кордону з Польщею.
Автобуси великі – «їдять» багато соляри, ще й зарплату водіям треба було платити, щоб прогодували свої сім’ї.
Практично всі стали волонтерами
Сергій до повномасштабного вторгнення росії возив допомогу військовим у Донецьку та Луганську область. Й після продовжив допомагати цивільним та військовим. Сергій відзначив, що після 24 лютого практично всі стали волонтерами.
– Практично всі стали волонтерами, хто до цього й не займався раніше. Всі люди об’єдналися, – додав волонтер.
Сергій зауважив, що кожен намагався й намагається допомогти Україні в боротьбі з російськими військовими. Перевізники та водії за покликом серця з Кременчука їхали під обстріли, щоб допомогти й врятувати людей, яких вони ніколи не бачили й можливо ніколи в житті не побачать. Але розуміння того, що рятують найцінніше – дітей України, змушувало їх залишати своїх дітлахів вдома та знову й знову вирушати в дорогу.
