«Колотили «коктейлі Молотова» та вантажили з пляжу пісок»: як хокеїст Всеволод Толстушко зустрів повномасштабну війну у Кременчуці

26.07.2022, 18:01 Переглядів: 2 816

 

Хокеїст розповів чи спілкувався з російськими гравцями та як відрегували люди з Франції і Нової Зеландії, де раніше він грав

Збірна України з хокею продовжує підтримувати форму. У Києві на літньому зборі проводять двосторонні матчі. Ось уже півтора місяця досвідчений оборонець підтримує форму, тренуючись у лавах збірної України на ковзанці ВДНГ у Києві. Всеволод Толстушко сподівається підійти до клубного сезону в оптимальних кондиціях. Правда, наразі хокеїст не розуміє, як можна грати в нашій державі хокей в умовах воєнного стану. Його хвилювання зображені в надписі на футболці: «Батько наш – Бандера, Україна – мати».

 

В інтерв’ю Федерації хокею України Толстушко розповів, як з ним розійшовся після початку війни клуб, що думає про колишніх партнерів за командою з росії, як нині заробляє на хліб і хто його надихає на спортивне довголіття.

– На нинішньому зборі важко найперше з фізичної точки зору, – бере слово Всеволод. – Все тому, що немає звичного для підготовчого чи змагального періоду ритму тренувань. Ми збираємося через день. Але, певен, кожен хокеїст, який присутній на цих зборах, дуже радий, що має нагоду тут працювати. Ми поступово втягуємося в роботу і сподіваємося на краще: що всі знайдуть собі команди, в нас буде чемпіонат і буде змога продовжити кар’єру.

– Зазвичай українські клуби раніше середини липня влітку й не збиралися.

– Воно наче й так. Але кожен з нас завжди залишався відповідальним і підтримував форму самостійно. То добре, що зараз лід для нас орендує Федерація хокею України. В попередні роки ми гуртувалися, шукали варіанти з тренуваннями на льоду самостійно, працювали в тренажерному залі, дехто відвідував заняття з кросфіту. До початку офіційних зборів у клубах ми готувалися за власний рахунок.

– Повернувшись на початку травня з чемпіонату світу і до 7 червня, коли розпочався нинішній збір національної команди, ви якось підтримували форму?

– Скажу чесно: ні. Мав дуже багато справ. Як-не-як, перед чемпіонатом світу ми провели затяжні збори за кордоном. Займатися повсякденними побутовими турботами не було змоги. Окрім того, в Україні – війна. Всі ми якось задіяні в тому процесі, навіть коли не тримаємо зброї в руках. Проте до хокею теж треба повертатися. Було б ідеально, якщо б Україна до осені перемогла орків і ми мали змогу грати і тренуватися в звичному режимі. Але, залишаючись реалістами, сподіваємося отримати дозвіл на виїзд за кордон, щоб можна було виступати за іноземні клуби, підтримувати форму в інтересах національної збірної і заробляти гроші, щоб донатити на українське військо.

– Зараз є можливість десь заробляти?

– Звик таксувати на своїй машині. Та через проблеми з паливно-мастильними матеріалами якийсь час не міг цього робити. На щастя, зараз ситуація трохи виправилася, тому знову підробляю таксистом. Гроші десь треба брати. І щоб за щось жити, і щоб допомагати воїнам. Чим більше ми будемо донатити на ЗСУ, тим швидше буде наша перемога.

 

– Клуб «Кременчук», за який ви провели попередніх п’ять сезонів, після початку війни згадував про своїх гравців?

– У мене чинний контракт з «Кременчуком»… Якщо в загальних рисах, то з нами вчинили не найкращим чином. Читав, що «Кременчук» збирається виступати в наступному чемпіонаті України. Але зі мною про це не говорив ніхто. Взагалі, мені важко збагнути, як у нинішніх умовах можна проводити чемпіонат, де взяти потрібну кількість команд і гравців для них. Більшість легіонерів у наших клубах були росіяни. Зрозуміло, що тепер їх ніхто сюди не покличе. Та й узагалі, нехай ідуть за курсом «русского воєнного корабля»… Невідомо також, де проводити матчі, як поводитися під час повітряної тривоги. Може, ці питання якось врегулюються законодавчо. Але поки не уявляю, як зробити, щоб можна було грати і не турбуватися про безпеку. Здається, зараз це нереально. Хоча якщо нашій Федерації якось вдасться вийти з цієї важкої ситуації і провести чемпіонат, то буде великий подвиг.

– З російськими легіонерами «Кременчука» після 24 лютого спілкувалися?

– Ні з ким. На щастя, я не чув, щоб хтось із них підтримував війну. Ще цього бракувало. Але для мене не існує людини, яка не здатна висловити свою позицію. Показово також, що за весь цей час ніхто з них не поцікавився, що в нас, як ми, чи живі ми взагалі.

– Раніше ви виступали за клуби з Франції і Нової Зеландії. Люди звідти з вами контактували?

– Того ж дня, тобто 24 лютого. Запитували, чи все в нас добре, чим можна допомогти. Також пропонували прихисток. Проте навіть не думав про те, щоб виїжджати з України. Зараз уже й не випустять, а тоді просто не уявляв, як можна взяти і втекти. Знаходячись у Кременчуку, шукав можливості чимось допомогти. Впродовж перших двох дні накупили гуманітарки на велику суму, потім колотили «коктейлі Молотова», вантажили з пляжу пісок для укріплень на блок-постах. З гравців «Кременчука» – не лише я. Але не буду говорити, хто іще. Нехай самі скажуть, як захочуть. Ми тоді взагалі не знали, як розгортатиметься ситуація, тому робили те, що могли.

Не приховую, трохи панікували. З часом трохи заспокоївся. Тим паче, що в Кременчуку тоді ще було спокійно, якщо не враховувати постійних сирен. А потім нас викликали на збір національної команди в Угорщину…

Звісно, ракетний удар по торговельному центру в Кременчуку, знаходячись у Києві, після якого загинуло понад два десятки людей, сприйняв дуже болісно. З моїх знайомих там нікого не було, але саме розуміння, що то місто, де жив, місце, де ще вчора бував, змушувало хвилюватися. Свині вони, ті рускі, терористи. Це не люди.

– У своїх 29, враховуючи нинішню ситуацію, мали думки про завершення кар’єри?

– Ні. Надто сильно я люблю хокей. Навіть коли розгубив кондиції, навіть коли немає команди, можливість повернутися існує завжди. Було б бажання. А воно в мене є. Це складна праця, але я її люблю. Подивіться на Андрія Міхнова. Він старший за мене на десять років, але на цьому зборі виглядає ліпше за мене і багатьох інших гравців. Тому сподіваюся грати не менше, ніж Міхнов. Хочу його перевершити за спортивним довголіттям. Тому ще років десять з льоду не зійду. Якщо здоров’я дозволить, звісно.

– Андрій теж може до того часу залишитися?

– (Сміється). Якщо це станеться, я очманію. Але буду за нього радий. Працюючи зараз в одному колективі, ми отримуємо чимало позитиву.

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск

№ 38 від 22 вересня 2022

Читати номер
Попередні випуски
Вверх