А в тебе є телефонний друг? Якщо ні – приєднуйся до волонтерського проєкту!

20.04.2021, 07:07 Переглядів: 1 564

 

Не обов’язково бути поруч щоб допомагати

Під час пандемії багато хто з  українців почувається самотнім і водночас відчуває потребу поговорити з кимось, поділитися думками, обговорити події, що відбуваються в країні та світі.


Проєкт «Мій телефонний друг» створили в червні 2020 року саме для дружньої підтримки та інформування людей, які опинилися на самоті. Ініціаторами виступила Українська Волонтерська Служба та Дитячий фонд ООН (UNICEF) в Україні.


Волонтером може стати будь-хто. Варто лише подати заявку онлайн, і після проходження невеличкого онлайн-курсу та підписання договору організатори нададуть контакти телефонного друга. За умовами проєкту, телефонні друзі знаходяться у різних регіонах України (та навіть світу), аби забезпечити соціальну дистанцію та сприяти побудові міжрегіонального діалогу.


Щоб детальніше дізнатися про таку ініціативу, «ТелеграфЪ» поспілкувався з Єлизаветою Бончужною, координаторкою проєкту «Мій телефонний друг».

 

Розкажіть, будь ласка, скільки волонтерів задіяно у проєкті і чи багато людей, що потребують допомоги, вам телефонують?

 

Проєкт «Мій телефонний друг» є всеукраїнським. Наші волонтери долучаються до нас з різних куточків України, не важливо велике місто чи маленьке селище. Понад 8 тисяч волонтерів зареєструвались для того, щоб стати телефонним другом для самотньої людини. А понад шість тисяч людей за останній рік звертались за допомогою, серед яких кожен шостий знайшов собі телефонного друга.

 

Розкажіть, чи беруть в проєкті участь волонтери з Кременчука. Якщо так, то за можливості хотілося б дізнатись про їхні враження від співпраці, що спонукало долучитися до проєкту, якісь цікаві історії.

 

Так, в проєкті є волонтери саме з Кременчука. Дехто почав своє спілкування зовсім нещодавно, дехто має співрозмовника вже декілька місяців.

 

Волонтерка Анастасія спілкується з пані Марією з Львівської області, дівчина дуже тепло та з певним шармом розповідає про їх розмови.

 

Настя ділиться враженнями:

Ми говоримо про театр, про вистави та загалом культуру. Пані Марія багато радить та розповідає свій життєвий досвід - мене це надихає .

 

А волонтерка Вероніка розповідає: 

Ми з моєю  Людмилою Прокоф’євною обговорюємо все на світі. Вона розповідає буденні речі та користь від них, наприклад довго дискутували про важливість субсидії. Також любимо погомоніти про погоду або обговорити якусь книгу.

 

Наведіть, будь ласка, приклади реальної допомоги людям. Які історії, що траплялись за час роботи проєкту, найбільше вразили особисто Вас?

 

Почну з тієї, що дуже вразила мене особисто.

 

Одна зі зворушливих історій сталася в прекрасної пари проєкту   Жмеринка — Полтава. Так, я дуже люблю називати пари саме за географією, адже це показує наскільки широко ми охоплюємо терени батьківщини. Наша волонтерка Марія з невеличкого міста Жмеринка спілкується зі своєю телефонною подругою, 61-річною Ольгою Іванівною  з Полтави. У панянок склалося тепле спілкування та прекрасні відносини. І нещодавно пані Ольга подарувала телефонній подрузі вишитий рушник. Але це не просто рушник, це одна із сімейних реліквій. Колись Ольга Іванівна отримала два таких вишитих полотна у спадок від своєї бабусі. Один рушник вона віддала свої доньці, а інший — Марії, бо вона для неї за цей час стала немов онука. Та найцікавіше у цій історії те, що цей рушник був свідком весілля, гостем якого став сам Нестор Махно!»

 

Якщо говорити про реальну допомогу, то вважливо розповісти про Анастасію з Кропивницького. У нас є пара Кропивницький — Маріуполь, якою я захоплююсь, от дуже сильно. Волонтерка Анастасія бувши на відстані допомогла своїй незрячій подрузі пані Галині отримати державні послуги. А саме створила телефонну конференцію з представниками місцевого соцдепартаменту та віднині Галину Миколаївну навідує соцпрацівник, адже жінка самотня та незряча. Окрім того, Настя замовляє воду та їжу для своєї телефонної подруги. Такий випадок яскравий приклад, як можна допомогти простим словом не будучи поряд.

 

Також ще є історія про волонтерку Валерію з Тернополя. Історія Лери - це історія змін, адже проєкт змінив її бачення та думку про літніх людей. Раніше у неї виникало почуття жалості, а зараз вона пишається  їх силою духа.  Історія телефонної дружби Лери та Анастасії Іванівни — ще один приклад, як можна допомагати на відстані.

 

Валерія розповідає:

Пані Анастасія не зряча і потребує хоча б мінімального догляду. Я звернулась до волонтерів у її місті з проханням допомогти. За декілька днів вони привезли їй усі необхідні продукти й речі перед Новим роком і пообіцяли декілька разів у місяць навідувати Анастасію Іванівну і надавати гуманітарну допомогу. Це було за декілька днів до Нового року. У ту мить, коли волонтери  надіслали її фото зі зустрічі, на якому вона щаслива, я повірила у новорічні дива.  Коли потім слухала слова подяки моєї 72 річної подруги, я не могла стримати сліз. Я витратила на пошук волонтерів і на спілкування з ними лише пів години, а який з цього вийшов прекрасний результат. Я думаю, не потрібно багато сил і затрат на добрі вчинки, головне - мати бажання.

 

Якщо хтось з читачів бажає стати учасником проєкту «Мій телефонний друг», варто лише перейти за посиланням!

 

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:



Вверх