Графік з Кременчука Абрам Рєзниченко проілюстрував десятки книг відомих письменників

2.03.2021, 14:31 Переглядів: 1 246 Коментарів: 3

 

Кременчуцький краєзнавчий музей продовжує знайомити кременчужан з видатними особистостями, які народились у нашому місті і залишили глибокий творчий слід в мистецькому житті Кременчука та всієї України

Кременчуцький краєзнавчий музей продовжує знайомити кременчужан з видатними особистостями, які народились у нашому місті і залишили глибокий творчий слід в мистецькому житті Кременчука та всієї України.


 
22 лютого 1916 року в провінційному, але затишному Кременчуці, місті з глибокими культурними традиціями, в якому на той час проживало понад 60 тис мешканців, народився Абрам Ісакович Рєзниченко – український художник-графік, член Спілки художників і член Спілки журналістів СРСР.


Його батько був ремісником, кращим у місті майстром, який шив добротні шапки. В родині було три дочки, але шапкар Ісак Рєзниченко мріяв про сина, який став би помічником і продовжувачем фаху та роду.


В сім’ї таки народився син, але продовжувачем батьківської справи він не став. Батьки записали хлопчика до Кременчуцької музичної профспілкової школи, яка була унікальним явищем у системі довоєнної естетичної освіти України: музична школа-десятирічка у місті, де не існувало ні консерваторії, ні оперного театру... Серед її викладачів були талановиті музиканти, що згодом стали професорами, доцентами провідних консерваторій країни, а серед випускників – чимало відомих діячів музичної культури.


Але не музика цікавила хлопчика. Ще в ранньому дитинстві він захопився малюванням. Це захоплення було настільки сильним, що, коли хлопцеві виповнилось дванадцять, батьки віддати сина до Харківської художньої школи.


Навчався майбутній художник недовго. Йому не сподобалася шкільна програма з її формалізмом, яка була перевантажена непотрібними темами. Хлопцеві хотілося швидше діяти, стати самостійним, тому невдовзі він залишив школу і влаштувався учнем токаря на паровозобудівний завод. Всі, хто знав підлітка, рішення його вважали непродуманим, поспішним, помилковим, але життя підтвердило, що вибір цей був правильним.


Перші дні виробничого життя теж задоволення не принесли. Через невисокий зріст хлопцеві доводилося стояти біля верстата на ящику, що викликало глузування робітників.


Та невдовзі насмішки припинилися. Виручили захоплення і талант. Хлопець на громадських засадах почав оформляти стінну газету «Мартенівка». Робив він це старанно і майстерно. Газета інколи виходила тричі на добу (для кожної зміни). Було важко, та хлопець не помічав утоми. Кожен наступний номер був кращий за попередній.


Юний талант помітили. У 1929 році А. Рєзниченка заохочують до роботи у заводській багатотиражці «Харківський паровозник». Роком злету для нашого земляка став 1933 рік. Саме тоді газета «Правда» вмістила його малюнок, а журнал «Прожектор» надрукував серію карикатур на заводські теми.


Та путівку у велике мистецтво, як згадував сам художник, йому дав П.П. Постишев, на той час перша особа в Україні. Під час відвідування заводу Павло Постишев помітив майстерно оформлену стінгазету з дошкульними карикатурами і поцікавився – хто автор малюнків. Йому вказали на хлопця, який стояв на ящику біля верстата. Постишев розпитав юного художника, хто він і звідки. Потім написав записку і, прощаючись, порадив хлопцеві зайти до редакції газети «Комуніст» (пізніше «Радянська Україна») та показати свої малюнки. Юний художник скористався порадою. Через 3 дні в газеті були вміщені портрети передовиків виробництва ХПЗ, виконані нашим земляком. Так А.І. Рєзниченко став співробітником цієї газети.


Незабаром його направляють на навчання до Ленінградської Академії мистецтв. Однак через якийсь час молодий художник залишив цей престижний навчальний заклад. В автобіографії він пізніше напише: «за станом здоров’я». Справжня ж причина, як через багато років зізнається рідним, полягала в тому, що зрозумів: канонізоване навчання з його законами класицизму мало що дасть.


Художник повернувся в Україну, працював, як і раніше, в редакції. Почав оволодівати жанром книжкової графіки. Перша книга з ілюстраціями нашого земляка виходить у 1937 році. Це був роман М. Островського «Як гартувалася сталь». У 1939 році Рєзниченка направляють у відрядження до Західної України. Там він теж займався графікою.


До війни він встиг проілюструвати ще кілька книжок. Це, зокрема, повість П. Панча «Олександр Пархоменко» та п’єса О. Корнійчука «Богдан Хмельницький».


Коли почалася Друга світова війна, Рєзниченко в липні 1941 р. став співробітником газети Південно-Західного фронту «Червона Армія», де працював разом з такими відомими письменниками як А. Малишко, О. Твардовський, О. Безименський та іншими. Був у колективі редакції ще один художник, якого наш земляк добре знав ще по роботі в газеті «Комуніст», – О. Козюренко, теж графік, з ним більше всього і спілкувався. Зброєю художників був олівець, їхні дошкульні карикатури допомагали громити ворога.


Наприкінці 1941 року трапилося лихо. А. Рєзниченко потрапив у сумнозвісне Пирятинське оточення і став в’язнем Хорольського концтабору Дулаг-160. Там доля звела його з іншим художником, Євгеном Кобитєвим, який пізніше розповів про ті трагічні дні у своїй документальній повісті «Хорольська яма». Ця книга була видана у Харкові в 1989 році.


А. Рєзниченку пощастило вирватися із тієї жахливої «зони мерців» завдяки своєму рятівнику – лохвицькому старості. Зарисовки, які потай робили у таборі Є. Кобитєв та А. Рєзниченко, а також відома картина Абрама Ісаковича «Хорольська яма» з відтворенням подій 1941 року були представлені на Нюрнбергському судовому процесі над головними військовими злочинцями.


 
За ескізом цієї картини у Хорольському районному краєзнавчому музеї київськими художниками В.В. Колочком і М.І. Островським виготовлена діорама «Хорольська яма». Експозицію влаштовано наскільки реалістично, з повним ефектом присутності, що в пам’яті закарбовуються моторошні епізоди того часу й залишаються незгладимі враження.


У рідному Кременчуці військовополоненого-втікача А.І. Рєзниченка, за спогадами старожилів, вдалося врятувати завдяки самовідданості та мужності лікаря В. Константиновича.


У післявоєнні роки художник теж займався книжковою графікою. У 1946 році він ілюстрував книгу Олександра Фадєєва «Молода гвардія». У період 1948-1973 р.р. художник проілюстрував десятки книг відомих радянських письменників: Олеся Гончара «Земля гуде» (1950 р.) та «Прапороносці» (1951 р.), Юрія Збанацького «Таємниця Соколиного бору» (1951 р.), Марка Твена «Принц і злидар» (1968 р.) та багато інших книг.


У 1951 році Абраму Ісаковичу Рєзниченку була присуджена Сталінська премія третього ступеня за ілюстрації до повістей Олеся Гончара «Земля гуде» і Юрія Збанацького «Таємниця Соколиного бору», але цю премію він отримав тільки в 1962 році.


Раптова і загадкова смерть художника 26 червня 1973 р. ще до кінця не досліджена.


На жаль, у фондах музею зберігаються всього 2 роботи майстра – точніше, лише начерки. Але його внесок у розвиток книжкової графіки є вагомим і безумовним.


Співробітники Кременчуцького краєзнавчого музею вважають, що кременчужани мають пам’ятати нашого талановитого земляка, Абрама Ісаковича Рєзниченка, а тому розповідають про його творчість під час екскурсій та тематичних занять про видатних людей Кременчуцького краю.


Можливо, хтось із вас пильніше зацікавиться творчістю А. Рєзниченка, особливо його книжковою графікою, і відкриє для себе нову грань образотворчого мистецтва.


Ілюстрації з фондів, архіву музею та з відкритих джерел. Якщо ви є власником якихось із фото і не бажаєте, щоб вони публікувалися – зв’яжіться з музеєм, і їх видалять.

Автор: Людмила Король, старший науковий співробітник

Коментарі: 3

268
2 марта 2021 15:15

первое фото очень показательное так в понимании *** выглядит бэндэровец.


1 4
103
3 марта 2021 09:25

Фото как фото. Ещё скажите что не было во время войны таких людей.


2 0
268
3 марта 2021 09:52

Цитата: vsio nadoelo

Фото как фото. Ещё скажите что не было во время войны таких людей.

ДА были и была Власовская армия только ее чет на рисунках не изображают.


1 5

Інформація

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.

Історія Кременчука



Вверх