В українському медіапросторі з’явився тизер нової стрічки режисерки Жанни Озірної «Інтимна сцена». У кадрі — молодий чоловік із подвійною ампутацією ніг та його дівчина, які створюють посібник із сексу для військових із різними пораненнями.
Але якщо вам здається, що це фільм про секс, то вам здається. Секс тут — лише видима частина значно глибшої розмови: про близькість після травми, зміни у стосунках, довіру та речі, про які часом значно складніше говорити, ніж про власне тіло. Про те, що насправді ховається за назвою «Інтимна сцена», режисерка розповіла «Кременчуцькому Телеграфу».
Від «Медового місяця» до «Інтимної сцени»
Ідея фільму виникла у 2024 році у Венеції, під час прем’єри попередньої стрічки Жанни Озірної «Медовий місяць».
Там режисерка познайомилася з подружжям Катериною та Миколою Градновими-Савицькими. Микола, ветеран «Азову», дістав подвійну ампутацію ніг після поранення на Донеччині. На фестиваль вони приїхали як герої документальної стрічки.
Після повернення в Україну Озірна продовжила стежити за їхньою історією. Побачила світлини пари у фотопроєкті Марти Сирко «Скульптурні», а згодом слухала подкаст «Хочеш гратися», де вони відверто говорили про близькість, тілесність і життя після поранення.
Вони з театрального середовища, публічні й дуже відкриті. Записували подкасти, знімалися у фотосесіях оголеними, — пригадує Жанна. — Я люблю досліджувати стосунки у кіно. І тоді подумала: а як реально стосунки міняються після важкої травми?
Ідею підтримав Український культурний фонд. У межах гранту на девелопмент Озірна почала розробляти сценарій і зняла тизер. Зараз допрацьовує першу чернетку сценарію.
Спочатку запитати
«Це не щось нове в мистецтві — є подібні театральні постановки, проте мене як цивільну людину, яка не має власного досвіду поранень чи партнера-ветерана, відверто турбувало питання етики: чи маю я взагалі право торкатися такої теми?» — каже Жанна Озірна.
Вона розуміла, що заходить на територію, яка їй особисто не знайома. Тому перш ніж розробляти сценарій, пішла говорити з ветеранами.
Одним із перших був Микола Левкун — ветеран із подвійною ампутацією, який дістав поранення ще під час АТО. Він порадив їй звернутися до реабілітаційного центру Next Step в Ірпені. Звідти режисерка вийшла на ветерана Олександра Баталова, який консультує з питань інтимності та сексуальності після поранення. Баталов познайомив її з командою Veteran Hub, яка працювала над посібниками «Любись» для ветеранів і ветеранок.
Так виник своєрідний ланцюжок: одна розмова приводила до наступної.
Ці розмови визначили й підхід до майбутнього фільму. Жанна каже: таку історію неможливо написати лише з уяви — сценарій має спиратися на досвід людей, які самі це прожили.
Парадокс відвертості: про що мовчать після поранення
Працюючи над проєктом, Жанна Озірна зрозуміла: те, що з боку здається найінтимнішим, не завжди найважче обговорювати.
Ти, наприклад, думаєш, що людина може бути неготовою говорити про секс. Насправді всі можуть бути абсолютно до цього готові. Але не готові говорити про якісь інші речі, не пов’язані з тілом взагалі, — пояснює режисерка.
Одна справа — механічна історія: пози, реабілітація, практичні речі. Інша — стосунки: як це працює, чому люди розлучаються, чому сходяться.
Так само не завжди найскладнішим наслідком поранення є те, що видно ззовні. За словами Озірної, людина може втратити ногу й зберегти еректильну функцію. А може бути навпаки: зовнішніх ушкоджень немає, але поранення вплинуло на сексуальну функцію.
Про такі речі набагато складніше говорити, ніж про те, що в мене там нема коліна, я завалююся на бік, — каже вона.
Ще менш очевидними виявилися причини, через які після поранення розпадаються пари. Цивільна людина часто має готове пояснення: жінка не витримала або чоловік сам попросив її піти, щоб не бути тягарем. Але, за словами режисерки, за розривом можуть стояти зовсім інші причини.
Всі ці історії не такі очевидні, як нам усім цивільним здається. Це надто особисті штуки. Тому це і називається «Інтимна сцена», — каже мисткиня.
Без прихованих речей
Спочатку Жанна Озірна планувала зняти у тизері Миколу та Катерину Граднових-Савицьких. Але подружжя має щільний графік і багато публічних проєктів, тому домовитися про знімання не вдалося.
Тоді режисерка звернулася до свого давнього знайомого Володимира Савельєва, з яким товаришувала ще до його поранення. Він погодився консультувати її для сценарію, а згодом — знятися у тизері. Незадовго до знімання Володимир почав зустрічатися з Настею Жиженко, яка погодилася знятися разом із ним.
Для них це був перший досвід роботи на повноцінному кіномайданчику. Напередодні Володимиру й Насті показали простір та пояснили, як усе відбуватиметься, а наступного дня дали час освоїтися.
У кадрі ви бачите лише двох людей, але навколо — велика камера, звукорежисер, освітлювачі, багато людей. Якщо ти ніколи не був на знімальному майданчику, від кількості всього довкола спочатку просто губишся, — пояснює режисерка.
Увесь процес був відкритим: після дублів Володимир і Настя могли переглядати матеріал на великому моніторі.
На 3,5-хвилинний однокадровий тизер пішло близько 10 годин роботи.
У якийсь момент я відчула, що зйомку варто завершувати: Володимир і Настя вже емоційно вичерпалися, у наступних дублях починали повторюватися, — говорить вона. — Для мене важливо вчасно це помітити й не намагатися витягнути з людини ще одну реакцію. Я не приховую від героїв, як проходитиме робота, і не провокую їх заради ефекту несподіванки. Для мене важлива довіра: людина має розуміти, що відбувається, і тоді може розслабитися.
Надалі Озірна планує залучати до роботи людей, які самі пережили поранення. Вони не писатимуть сценарій замість режисерки, але зможуть коментувати його й допомагати перевіряти, наскільки описані ситуації відповідають тому, що відбувається в житті.
Чи справді не на часі?
За словами Жанни, тему сексуальності після поранень частина людей — зокрема й ветеранів — досі сприймає як таку, що не на часі.
Я не кажу, що це найважливіша тема серед усіх тем про війну. Просто це сфера мого інтересу. Я роблю те, що можу, що мені цікаво й важливо, — каже режисерка.
Дискутувати з тими, хто вважає такі теми недоречними, вона не прагне. Подібне, каже Озірна, вона чує і про культуру загалом.
Я весь час чую, що культура не на часі. Але є об’єктивна реальність: культура — це наш голос за кордоном.
Режисерка говорить про різницю між Україною, яку показують міжнародні медіа, і тією, яку знають її мешканці.
За кордоном Україну часто бачать через розбомблені міста й людей біля зруйнованих будинків. Але є й інша країна — моє покоління, люди 30+, айтівці, підприємці, ті, хто продовжує жити. Вони можуть мати ампутації, але далі працюють, створюють бізнеси, закохуються і займаються сексом. Для мене важливо показати нас такими, якими ми бачимо себе зсередини, а не лише такими, якими нас представляють іноземні репортажі, — резюмує режисерка.
За цією історією Озірна пропонує побачити більше, ніж секс після ампутації: найскладніша частина цієї розмови починається там, де закінчується питання про тіло.
Довідково
Жанна Озірна — українська режисерка та сценаристка родом із Горішніх Плавнів. Учасниця Berlinale Talents 2020, членкиня Української та Європейської кіноакадемій.
Її повнометражний дебют «Медовий місяць» мав світову прем’єру на Венеційському кінофестивалі у 2024 році та здобув низку міжнародних нагород. У 2026 році за цю стрічку Озірна отримала міжнародну премію Build Your Dream Award під час 79-го Каннського кінофестивалю.
Над «Інтимною сценою» разом із режисеркою працюють продюсерка Валерія Сочивець, оператор-постановник Роман Хімей та художниця-постановниця Маргарита Кулик.
