27 червня 2022 року — дата, яка назавжди закарбувалася в серці кожного кременчуківця. Того дня росіяни вдарили балістичними ракетами по торгівельному центру «Амстор» — місцю, де волею випадку міг опинитися кожен.
І хоч минуло вже чотири роки, картини палахкотючої будівлі досі стоять у багатьох перед очима.
Сьогодні ми говоримо з тими, хто не мав часу думати про страх чи власну безпеку. Вони першими кинулися гасити пожежу, витягувати людей з-під завалів та надавати допомогу пораненим. Поліціянти, медики, рятувальники: до роковин удару по «Амстору» згадуємо цей день очима тих, хто працював в епіцентрі подій.
Працювали безперервно п’ять днів
Одними з перших на місце ракетного удару прибули рятувальники — ті, хто щоразу ризикуючи життям кидаються у вир вогню та небезпеки, аби допомогти іншим. Спогадами того дня з нами поділився Іван Мелеховець, начальник відділення з питань закупівель 2-го державного пожежно-рятувального загону Кременчуцького райуправління цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у Полтавській області. На той час чоловік працював на посаді заступника начальника 14-ї державної пожежно-рятувальної частини 2-го ДПРЗ.
Ми перебували в укритті, коли трапився прильот — почули сильний вибух. Це була п’ятниця, кінець робочого дня. Після вибуху ми одразу почали збиратися, у диспетчера уточнювали місце події. Отримавши сигнал на виїзд, не чекаючи інших вказівок, одразу виїхали на місце. Будівля «Амстору» вже була вся охоплена вогнем, — пригадує Іван Ігорьович.
На місці надзвичайники відразу кинулися рятувати людей — адже можна лиш уявити, скільки кременчуківців та гостей міста знаходилися на той час у приміщенні торгівельного центру чи поблизу. За словами Івана, на його практиці — це найбільша пожежа за участі такої кількості цивільного населення.
Рятувальник додає: усі хлопці в їхніх підрозділах підготовлені й можуть працювати у будь-яких умовах. Але з такими масштабами дійсно зіткнулися ледь не вперше.
Для нас на той час це було щось нове. Війна тривала вже пів року, але не всі знали і були навчені, як діяти в таких умовах. І ця пожежа стала непересічною подією для кожного рятувальника, — ділиться Іван.
До ліквідації наслідків ракетного удару були залучені не тільки рятувальники з Кременчука та Полтавщини, а й з інших областей. Іван Мелеховець каже: працювали на місці безперервно п’ять днів. Він тоді керував евакуацією людей з охопленої полум’ям будівлі, але також слідкував і за діями підлеглих, аби ті дотримувалися вимог безпеки праці та охорони здоров’я. Але й тут не обійшлося без постраждалих.
На той момент у нас троє рятувальників отримали травми. Один розірвав зв’язки на спині, коли намагався підняти плиту, якою привалило жінку. Госпіталізували тоді начальника караулу — його привалило перекриттям. І ще один офіцер отримав отруєння чадним газом — йому надали допомогу на місці.
Попри загартованість та витримку рятувальників, така подія не лишилась у їхніх життях безслідною. Іван пригадує: з ними тоді працювали штатні психологи, проводили тренінги, аби визначити психоемоційний стан пожежників.
Ця подія лишила певний слід та закарбувалася в серцях рятувальників і моєму зокрема. Тому що рятувальнику, як і будь-якій людині, потрібно бути впевненим, що його рідні й близькі перебувають під час подібної загрози у безпеці. Але на своєму досвіді скажу, що тут базові навички вимикаються і далі виходить професіоналізм — ті дії, які ми виконуємо кожного дня при порятунку людей, при гасінні пожеж, в тих чи інших умовах.
«Це було якесь пекло»
Пліч-о-пліч із рятувальниками на місці працювали й поліціянти — криміналісти, оперативники, спецпризначенці. Усі були залучені до ліквідації наслідків та допомоги постраждалим. Спогадами того дня ділиться Анна Васенко, пресофіцерка Кременчуцького райуправління поліції — вона так само була на місці події та документувала воєнний злочин росіян.
Коли почалася тривога і пролунав вибух, я була у сквері Бабаєва. Відразу почалася паніка — стали плакати діти, панікувати дорослі. Усі намагалися зрозуміти, де поруч укриття. Такої сили вибух для Кременчука на той час трапився вперше, — розповідає пресофіцерка.
Але поліція так само не мала часу, щоб оговтатися і думати, що робити далі — усі відразу відправилися на місце прильоту, адже потрібна була допомога. Анна Васенко додає: працювали тоді не тільки правоохоронці, а й місцева молодь — звичайні хлопці, які не могли лишатися осторонь.
Одразу всі сили поліції Кременчука були направлені на місце події. Мої хлопці-спецпризначенці разом із пересічними кременчуківцями допомагали евакуйовувати потерпілих в карети «швидких».
Поліціянтка додає: саме купу машин швидкої допомоги вони побачили першими на місці події. А далі все закрутилося: хтось намагався кинутися у вир вогню, аби знайти свою рідну людину, рятувальники та правоохоронці розбирали конструкції, бо під завалами ще могли бути постраждалі. І вже після ліквідації пожежі правоохоронці проводили так звану «зачистку» території, аби зібрати біологічний матеріал та за останками мати змогу встановити особи загиблих — такі роботи проводились упродовж тижня.
Із 16.00 того дня і до ранку наступного це було якесь пекло. Усі просто не могли зрозуміти, як таке могло трапитися у нашому місті. Замість звичайного супермаркету, де лише кілька годин тому вирувало життя, лишилося просто попелище, — пригадує Васенко.
За її словами, упродовж доби на місці безперервно працювали патрульні, рятувальники, спецпризначенці, поліціянти — залучені були усі. Слідчі документували заяви людей, аби встановити особи зниклих безвісти та знати, кого розшукувати. Наступного дня правоохоронці здавали й кров, аби допомогти постраждалим ще й таким чином.
Було дуже страшно, коли повторно пролунав сигнал тривоги й існувала загроза повторного удару. Але страшно було не за себе — нам потрібно було прибрати з місця людей, аби у разі чергового обстрілу запобігти жертвам, — ділиться Анна Васенко. — Ці кадри назавжди залишаться в житті кожного правоохоронця, кожного кременчуківця, хто тоді був там на місці.
Поліціянтка переконана: попри небезпеку та загрозу життю і тоді, й зараз усі, хто працюють на місцях обстрілів, виконують важливу роботу. Адже мова йде не тільки про ліквідацію наслідків та допомогу постраждалим. Важливо також документувати ці злочини й показувати їх світові. Аби всі бачили, яку небезпеку несе за собою приліт балістики чи шахеда — коли руйнуються будівлі або ще гірше, гинуть люди.
«Страшно, не страшно — ми виконували роботу»
Почувши вибух, у працівників «швидкої» так само не було часу на страх чи роздуми. Вони знали: там потребують їхньої допомоги, і кожна хвилина може вартувати чийогось життя. Тоді однією з перших до «Амстору» поїхала Аліна Каратаєва, парамедикиня виїзної бригади Кременчуцької станції екстреної медичної допомоги.
Після вибуху ми ще не до кінця встигли зрозуміти, що відбулося. Але нам уже на планшети почали приходити виклики про вибухові травми. Тож всі збиралися і їхали туди. Ми знали, що там багато постраждалих може бути, — ділиться Аліна.
Перше, що жінка побачила на місці — велике задимлення і вогонь, що охопив усю будівлю «Амстору». На місці вже були й інші колеги-медики, усі намагалися допомогти постраждалим. А ще — крики, пригадує жінка. Багато хто кликав на допомогу.
На місці працювала сортувальна бригада, яка розподіляла людей за важкістю травм і скеровувала медиків, аби ті надавали допомогу постраждалим. Мене направили до двох людей — це були чоловік та жінка. Ми їх забрали у карету «швидкої» й госпіталізували. І потім знов повернулися на місце — можливо, ще комусь потрібна була допомога.
Жінка переконана: у той момент не було часу, щоб думати про щось чи аналізувати, що сталося. Потрібно було діяти швидко. Адже від цього залежали життя інших.
Звісно, було страшно. Але страшно, не страшно — ми виконували свою роботу. На все інше не доводилося звертати уваги. Не було коли боятися чи вдаватися в роздуми. Здавалося, до такого не був готовий ніхто. Але, як показала практика, ми виявилися готовими до будь-чого.
На думку Аліни, ця трагедія назавжди лишиться в серцях усіх тих, хто працював тоді на місці, та й кожного містянина. Адже така рана не минає безслідно…
«Амстор»: як це було
27 червня 2022 року близько 15.51 у Кременчуці пролунали перші вибухи. О 16.24 на місці вже працювали перші рятувальники, поліціянти та медики. Майже за годину, о 16.40, тодішній начальник Полтавської облвійськадміністрації підтвердив ракетний удар по цивільному об’єкту в Кременчуці.
О 16.57 про ракетний удар підтвердив і міський голова Кременчука Віталій Малецький. Він повідомив, що є загиблі.
Близько 17.35 Лунін офіційно повідомив про місце удару — «ракетний удар по ТРЦ у Кременчуці». Тоді ж було відомо про щонайменше 20 постраждалих та 2 загиблих.
На місці працювали 130 рятувальників, 23 одиниці техніки ДСНС та пожежний потяг Укрзалізниці. Додатково на допомогу прибули 90 надзвичайників та 20 машин спецтехніки із Києва, Черкаського та Кіровоградського підрозділів ДСНС. Вогонь охопив понад 10 тисяч кв.м.
Вже на кінець дня стало відомо, що по «Амстору» росіяни вдарили ракетами Х-22, випущених із дальніх бомбардувальників Ту-22 М3. Літаки злетіли з аеродрому Шайковка, а пуски здійснювались з Курської області.
На ранок наступного дня підтвердилася загибель 18 людей. 59 осіб постраждали, ще 36 вважалися зниклими безвісти.
Загальна ж кількість жертв зросла до 22 людей. Понад сотня дістала поранення.
Минуло чотири роки, але для Кременчука 27 червня назавжди залишиться днем великої втрати. Днем, коли звичайний літній вечір за лічені хвилини перетворився на трагедію, що забрала людські життя, покалічила десятки доль і назавжди змінила місто. Пам’ять про загиблих і про тих, хто того дня, ризикуючи собою, рятував інших, назавжди залишиться із Кременчуком та його жителями.
Усі матеріали «Кременчуцького Телеграфа» стосовно теракту в «Амсторі» є тут. Також на нашому ютуб-каналі є плейлист, присвячений трагедії.
«Кременчуцький Телеграф» дякує за допомогу у підготовці матеріалу
Кременчуцькому райуправлінню цивільного захисту та превентивної діяльності Головного управління ДСНС України у Полтавській області, Кременчуцькому райуправлінню Головного управління Нацполіції у Полтавській області та Кременчуцькій міській станції екстреної медичної допомоги.
