«Пішов би знову, але в іншу частину»: історія «Скіфа», який добровольцем пішов на війну і залишився наодинці зі своїми проблемами

У лютому 2022 року сотні тисяч українців пішли до військкоматів з бажанням стати на захист країни. Серед них був і Дмитро Бродовський з Кременчука, позивний «Скіф».

Попри серйозні проблеми зі здоров’ям, він став до лав ЗСУ. Проте згодом дізнався, що вижити на фронті — пів справи. Не менш складно — вижити після.

Сьогодні Дмитро Бродовський стоїть на роздоріжжі. 43-річний чоловік не може повернутися у військо через проблеми зі здоров’ям й не може звільнитися через певні складнощі з проходженням ВЛК. Понад пів року в нього немає грошового забезпечення — живе на допомогу від друзів й побратимів.

Без роздумів пішов добровольцем

До війни Дмитро був будівельником, займався меблями, мав свою маленьку бригаду.

У вільний час грав у футбол й великий теніс, професійно займався греко-римською боротьбою, легкою атлетикою — навіть здобув кандидата майстра спорту.

А потім у 2014-му почалась війна.

Чоловік пішов до військкомату, бо мав велике бажання боронити рідну землю, але через ішемічну хворобу серця і гіпертонію до війська не потрапив.

Лише у 2022-му вдалося реалізувати заплановане.

З Харківщини — на Донеччину в складі ДШВ

В той час у Кременчуці формувалася 71-ша єгерська бригада десантно-штурмових військ. Саме туди пройшов відбір чоловік.

На початку квітня 2022 року нова бригада вже виконувала бойові завдання поруч з Ізюмом — стримували наступ окупантів в напрямку Барвінкова поля.

 Згадує перший масивний артобстріл 17 квітня й підкреслює, що все відбувалося, наче в кіно.

Після Харківщини була Донеччина: Авдіївка, Кліщіївка.

Дмитро був помічником гранатометника, з побратимами тримав оборону, жив у багнюці, спав на кариматі, й весь цей час терпів біль у спині після невдалого стрибка в окоп.

 Й коли після ротації підрозділ поїхав на позиції в район Роботиного, Дмитро поїхав у шпиталь.

Допомогли вже вдома: під час відпустки Дмитро зробив МРТ за власні кошти. В нього виявили перелом двох поперекових хребців. Попереду чоловіка чекали операції, лікування й тривала реабілітація.

Зламалися не тільки хребці

Після невдалих спроб пройти лікування в шпиталі та дежклініках, Дмитро знайшов у Києві приватного досвідченого нейрохірурга, й прооперувався у нього за власні кошти.

Поки лікувався, його вивели поза штат, отже грошове забезпечення скоротилося до суми 652 грн. На сьогодні Дмитро не отримує жодної гривні.

До того ж Дмитро не має посвідчення УБД.

Тож статусу учасника бойових дій чоловік не має, проте має десятки бойових виїздів, понад рік на передовій, втрачене здоров’я й зламану спину.

Він каже, що завжди робив те, що треба було, але сьогодні прагне розв'язати всі паперові питання, законно списатися з ЗСУ й продовжувати приносити користь вже в цивільному житті.

Наразі чоловік проходить навчання на комп’ютерних курсах. Через стан здоров’я йому протипоказані навантаження, тому він вирішив здобути нову професію моушен-дизайнера.

Коли питаєш Дмитра, чи пішов би знову на війну, як у 2022-му, він довго не думає: «Так, пішов би. Але шукав би іншу частину. Там, де знають, що таке підтримка. Бо не можна залишати своїх людей в такому стані, в якому опинився я».

Про мотивацію, страх і правду

Наостанок ми говоримо про примусову мобілізацію й мотивацію.

На питання про вмотивованих бійців, каже, що одною з причин відсутності мотивації є чисельні негативні приклади ставлення командування й держави до військових. Також неправильним вважає створення нових бригад.

Не обійшли боком тему допомоги тилу: «Волонтери допомагають автівками, дронами, генераторами. Але форму, броню, навіть Starlink ми купували самі. Багато з нас витрачали 60–70% зарплати, щоб вижити на фронті. Дуже неприємно чути тут у тилу, що військові мільйони заробляють. Ні. Там всі виживають».

Попри все, чоловік вірить в нашу Перемогу. Впевнений, вона обов’язково буде! Адже на фронті й досі багато вмотивованих бійців, які пішли з першого дня боронити рідну землю й готові стояти до Перемоги.

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів