Троє дітей, «кухня для тварин», робота в податковій і спів у хорі: переселенка з Сєвєродонецька Ольга Кирилова розповіла про життя у Кременчуці

19.01.2025, 14:00 Переглядів: 1 782

«У нас немає часу на відкладання своїх мрій», — впевнена жінка

Ольга Кирилова з чоловіком та дітьми живе у Кременчуці з березня 2022 року. Каже, за цей час полюбила місто та його людей, і вже не хоче повертатися до рідного Сєвєродонецька, навіть після деокупації.

За майже три роки життя в Кременчуці родина влаштувалася, Ольга з чоловіком знайшли роботу й навіть пів року тому народили синочка Дмитра. Це третя дитина в родині.

 Жінка називає його даром Божим і стверджує, що неочікуваною вагітністю всесвіт віддячив їй за добрі справи. Їх було чимало.

Три тижні розтягнулися на роки

Вперше Ольга протягнула руку тим, хто потребував підтримки, 11 років тому. Саме тоді, у 2014 році в її рідне місто Сєвєродонецьк з окупованої частини Луганської області почали їхати переселенці.

Попри те, що на руках була маленька дитина, жінка знаходила можливість приділяти увагу іншим. Допомагала не тільки речами й коштами, але й підказувала, де знайти житло, як влаштуватися на роботу. Тоді вона навіть не підозрювала, що через 10 років теж опиниться у важкому становищі.

— Я завжди гостро реагувала на занадто високі ціни на оренду житла для тих, хто тікав від війни. На фрази типу «понаїхали», які кидали в адресу переселенців… Прикро визнавати, але є серед нас ті, для кого гроші набагато важливіші, ніж людяність. До речі особисто знаю історії, коли ті самі люди, які наживалися на переселенцях у 2014-му, з початком повномасштабного вторгнення на собі відчули, що таке втратити все й зіткнутися з непорядністю й бажанням заробити на чужому горі…

Пані Ольга згадує, як в березні 2022-го після чергового масивного обстрілу Сєвєродонецька, з двома дітьми, сином Євгеном та донькою Поліною, приїхали в Кременчук. Сподівалися, на два-три тижні…

— Я так і сказала родичам чоловіка, які нас прихистити у своїй трикімнатній квартирі, що ми трошки погостимо та повернемося додому. Але ж пройшло майже три роки… Перші тижні у Кременчуці були непростими. Ми майже не виходили з дому — відходили від пережитого шоку. Займалися з дітьми, читали разом книжки, дивилися новини. Чекали…

Час йшов — надія на швидке закінчення війни танула. Новини, які приходили з рідного міста, оптимізму не вселяли, й жінка зрозуміла — треба жити далі.

— Ми почали гуляти, знайомитися з містом. Дізналися про громадські організації, які підтримують переселенців. Познайомилися з небайдужими кременчужанами, які переживають чужу біду, як свою, пропускають через серце. Я зраділа тому, що у Кременчуці багато щирих людей.

Щоб відвернути дітей від важких спогадів, пані Оля почала шукати школи й додаткові заняття для них. Сина влаштували в ліцей № 5 та музичну школу — Євген має гарні вокальні дані. Поліна крім школи, пішла в танцювальну студію.

— Син ще у Сєвєродонецьку відвідував музичну школу, й коли його прослухали тут у Кременчуцькій музичній школі, одразу знайшли педагога з вокалу. Хоча охочих співати багато, наша вчителька Олена Родина зробила виключення й прийняла Євгена. Перші заняття проходили в неї вдома, і там син побачив домашніх тваринок…

Жінка каже, що спів і «тваринотерапія» зробили свою справу. Хлопчик почав відтавати, знайшов собі друзів, з часом зовсім перестав згадувати минуле життя.

Щоб «закріпити» успіх, вдома також завели маленького пухнастого улюбленця, за яким Євген й Поліна із задоволенням доглядають. Також вони допомагають матусі годувати котів й собак, які живуть в невеликому саморобному мініпритулку.

«Кухня для тварин»

Жінка згадує, як у Сєвєродонецьку під час евакуації люди залишали тварин напризволяще прямо на перонах через те, що їх не пускали в потяг. Покинуті власниками, вони виглядали дуже нещасними.

 

— Мене це вразило, особливо очі сотень тварин, в яких читався справжній відчай. Ця картина довгий час переслідувала. І коли тут у місті я побачила кинутих собак та кішок, власники яких поїхали за кордон, мені захотілося щось зробити для них. Так прийшла ідея організувати волонтерську «кухню для тварин».

Ольга разом з іншими небайдужими жінками почала годувати безпритульників. Своїми силами на пустирі серед багатоповерхівок побудували перші будиночки, поставили мисочки, приносили корм.  Сюди приходили годуватися безпритульні кішки й собаки, а потім так і залишалися жити.

Ольга домовилася з КП «Спецсервіс» про стерилізацію тварин. Також вона стала переможницею конкурсу від комунального підприємства, й отримала якісні будки. Тож вулична «їдальня» перетворилася на мініпритулок для тварин.

Жінка каже, що сюди постійно підкидають цуценят та кошенят, але вона шукає нових господарів для тваринок.

На диво місцеві мешканці зраділи появі мініпритулку. Люди задоволені тим, що тварини під наглядом, нагодовані, не агресивні, а навкруги — чистота й порядок. Навіть квіти ростуть.

— Ми постійно прибираємо тут. Приносимо їжу, чисту водичку. Всі тварини стерилізовані, щеплені. Зараз в нас живе сім кішок та три собаки. Нещодавно прийшлося рятувати життя маленькому цуценяті, якого покусали великі собаки. Він майже замерз, але вдалося виходити, вилікувати. Це не єдине врятоване життя. Випадків багато. Була кішка, яку навіть ветеринари рекомендували усипити, але і її врятували.

Також жінка деякий час брала тваринок на перетримку, але після народження дитини перестала цим займатися.

Третя дитина дала віру в щасливе майбутнє

Третю дитину Ольга та Євген не планували, але неочікуваній вагітності зраділи. Про можливі труднощі навіть не думали — навпаки почали дивитися в майбутнє з надією.

— Здається, цей дар Божий в нас всіх вдихнув нове життя і якусь віру. І хоча через народження дитини на деякий час довелося піти з роботи, я зовсім не жалкую про це!

Зараз пані Ольга повернулася до роботи. З малечею допомагає мати чоловіка, яка переїхала до дітей з Києва.

До повномасштабного вторгнення пані Ольга працювала в податковій інспекції. Після лютого 2022 року їх відділ вивели в простій, але жінка мала велике бажання працювати, про що повідомила Державну податкову службу України. У 2022 році їй і ще одному співпрацівнику з Сєвєродонецька надали приміщення й обладнання для роботи у кременчуцькій податковій інспекції. Тож пані Ольга була одній з перших, хто почав відновлювати роботу сєвєродонецького підрозділу.

— Я вдячна керівнику нашого колективу й всім співробітникам, які уважно ставляться до мене. По-перше, це професійне відношення, по-друге, це людяність. Мене навіть не питали, чи моя родина чогось потребує, просто надавали допомогу. Я прийшла на роботу, а мені керівниця каже: «Ось, ми тобі зібрали деякі речі у квартиру». Це було так неочікувано й приємно!  Ця підтримка дуже важлива!

Жінка каже, що колектив став для неї другою родиною, й навіть, коли вона завагітніла й народила, перерва на відпустку була короткою. Через два місяці жінка повернулася до виконання професійних обов’язків.

Поки дружина була у декреті, Євген працював у два рази більше, щоб сім’я ні в чому не мала потреби.

«Живемо сьогодні й зараз»

Сьогодні пані Оля працює, виховує трьох дітей, займається притулком, а ще встигає відвідувати заняття з вокалу.

Колись вона лише мріяла співати, а з початком війни передивилася своє ставлення до життя й вирішила, що не можна відкладати свої бажання на завтра — на це просто немає часу.

— Все може змінитися у будь-яку мить. Ми в цьому з початку війни впевнилися. Тому живемо сьогодні й зараз, насолоджуємось кожним днем, ростимо дітей, радіємо їх успіхам, працюємо, допомагаємо іншим. В цьому і є наше щасливе життя.

Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна»


Автор: Руслана Горгола
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 6 від 6 лютого 2025)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх