Топ новина, Кременчук, Інтерв'ю, Для дому і сім'ї

«Батько був 700 днів у полоні. Нарешті його обміняли!» — Олександра Ганускова, дочка військовополоненого

2.02.2024, 09:03 Переглядів: 3 801 Коментарів: 1

700 днів в полоні й жодної вісточки родині. В 50 обмін полоненого Олексія Ганускова нарешті обміняли. Ми поговорили з його родиною

Вперше за два роки, 31 січня 2024 року, дружина полоненого Олексія Ганускова, Тетяна змогла поговорити з чоловіком. Його обміняли разом з іншими 206 полоненими військовослужбовцями. Чоловік пробув в російському полоні рівно 700 днів й нарешті ступив на рідну українську землю.

Перші слова: «Слава Україні!», прохання зателефонувати дружині й розмова про те, де зараз перебувають його найрідніші.

Попереду в Олексія Ганускова довга реабілітація. Дружина й діти розуміють це, й сповнені терпіння дочекатися можливості нарешті обійняти батька.

Родина Олексія з Луганщини. До 2014 року вони жили в обласному місті, але після окупації вимушені були переїхати до Сєверодонецька, бо з перших днів не сприймали «руській мір». У Луганську Олексій був рятувальником, у новому місті він влаштувався на приватне підприємство, його дружина Тетяна працювала вчителькою історії.

У 2018 році чоловік вирішив йти до лав ЗСУ.

— Рішення батька стало несподіваним для нас усіх, — розповідає його донька Олександра Ганускова. — Це було в травні 2018 року. Він прийшов додому й повідомив, що йде в ЗСУ. На питання мами, чому, відповів, що дуже хоче, щоб земля, де знаходиться наш рідний будинок, була українською. Моєму братові на той час було п’ять й коли він чув гімн, чи то по радіо, чи в телефоні у мами, то завжди виструнчувався й співав. Тато сказав, що ми повинні жити у своєму рідному українському Луганську, тому він йде звільняти Луганщину.

Олексій служив у складі 53-й окремій механізованій бригаді ім. Володимира Мономаха. На початку 2022 року їх перенаправили до Волновахи й до початку повномасштабного вторгнення чоловік знаходився там.

«Війна для нас почалася 22 лютого 2022 року»

Олександра згадує, що для них повномасштабне вторгнення почалося 22 лютого 2022 року.

— Батько зателефонував уночі 22 лютого й прокричав у слухавку, щоб ми збиралися й терміново виїжджали з Сєверодонецька, бо у Волновасі вже стріляють, — розповідає дівчина. — Ми швидко покидали речі у сумки та поїхали на Старобільщину до моєї бабусі. Кілька днів ми ще мали можливість зв’язатися з батьком, але після 24 лютого все змінилося.

Дівчина згадує, що у Старобільськ російські окупанти зайшли з перших днів. Виїхати не було можливості.

Людям було дуже важко. Не було чого їсти. В магазинах геть не було продуктів. Уже згодом щось стали привозити з окупованого Луганська, але Олександра каже, що «ті продукти були прострочені та дуже смерділи», тому їх ніхто не купував.

— Ми їли картоплю й купорку, яка була заготовлена у бабусі, — розповідає донька Олексія Ганускова. — Але найстрашнішим була відсутність зв’язку з батьком й російські військові, які почувалися повними господарями на нашій землі. В один із днів мама дивом додзвонилася батькові. Він повідомив, що зараз знаходиться між Маріуполем й Волновахою, на першій лінії вогню. Більше зв’язку не було.

«Ваш чоловік у полоні»

Третього березня 2022 року з дружиною Олексія зв’язався його побратим. Він розповів, що під час виконання бойового завдання Олексій був поранений й росіяни забрали його у полон. У самого побратима поранення було серйозніше, тому його просто викинули з машини та залишили помирати. Однак військового швидко знайшли й відправили до шпиталю.

Цю звістку родина Олексія зустріла в окупації, але на валізах — з’явилася можливість виїхати за кордон.

— Як тільки ми прибули до Німеччини, одразу почали писати всюди звернення про те, що батько у полоні, шукати будь-яку інформацію про нього, моніторити ТГ-канали, але все було марно. Ніякої інформації не було, — каже Олександра. — І тільки через місяць в одному з російських ТГ-каналів мама побачила відео з батьком. Він відповідав на питання: хто він, звідки. Він був дуже втомлений, з впалими очима, але, головне, живий!

Родина зраділа й з новими силами почала писати, телефонувати, звертатися. Тільки у серпні прийшло офіційне підтвердження від Червоного Хреста, що Олексій живий та знаходиться у полоні. З того часу для дружини й дітей полоненого почався час очікування.

— Ми постійно чекали. Спочатку обміну, потім вишукували фотографії обміняних полонених, потім передивлялися всі відео. Не знаходячи на них батька, чекали списків, бо постійно мали надію, що ось-ось його обміняють. Але ми тільки ходили по колу. Обміни проходили, але нашого батька не було.

У січні 2023 року дружина Олексія знов побачила на відео чоловіка. На цей раз він мав украй поганий вигляд. Зі 120 кг у нього залишилося лише 75 кг ваги, був стомлений та виснажений. Він був з іншими полоненими, й всі вони зверталися до родин і до влади своєї країни з проханням обміняти їх.

— Це ми вже потім дізналися, що це такі методи у росіян. Вони намагалися зробити так, щоб наші військові втратили віру, щоб пали духом. Вони навіть вивозили їх на кордон по три дні поспіль, немов на обмін, та на місці казали, що ніхто не приїжджає їх забирати, що наші полонені нікому не потрібні… — розповідає Олександра.

Дівчина каже, що після того останнього відео, її мама дуже сильно плакала, але віри не втрачала. Вона постійно чекала: ось на Пасху обміняють, ось на День народження, ось на Різдво… Родина жила в вакуумі очікування кожен день. Лише на 50 раз Олексія нарешті обміняли.

Вперше за два роки подивився в дзеркало

31 січня під час другого обміну від початку року Олексій Ганусков повернувся на рідну землю. Про те, що він буде обміняний, родина нічого не знала.

Тетяна Ганускова отримала повідомлення від Координаційного штабу, в якому було написано, що її чоловік обміняний.

Потім був дзвінок й офіційне повідомлення, що Олексій Юрійович Ганусков знаходиться на території України.

— Мама мені одразу зателефонувала й повідомила, що батька обміняли, й вона чекає на дзвінок від нього. Я дуже зраділа, але одночасно була шокована, й просто стояла та не могла рухатися.

Через дві години Олексій зателефонував дружині. Під час полону вона жодного разу не спілкувалась з чоловіком, тому ні вона, ні він нічого не знали одне про одного.

Олексій зрадів тому, що родина виїхала з окупації, що зараз вони знаходяться у Німеччині, розповів, що неодноразово писав рідним листи, яких вони жодного разу не отримували.

Розповів про те, що вперше за два роки подивився на себе в дзеркало й ледь впізнав. Про те, що весь час не було чим підстригати нігті — їх просто обгризав зубами. Про те, що у нього дуже сильно впав зір — його тримали в маленькій темній кімнаті довгий час…Також чоловік розповів про те, що годували полонених погано, лише перед обміном дали нормальну їжу та яблуко.

За словами Олександри, її батько відновлюватиме документи й проходитиме реабілітацію, бо має поранення — в нього погано працює права рука.

— Після того, як збили Іл-76, говорили, що обміни припиняться на невизначений термін, тому ми дуже зраділи тому, що він нарешті в Україні. Зараз батько на реабілітації, ми дуже чекаємо можливості зустрітися й обняти його, — каже донька. — Головне, що він живий!

Нагадаємо, що в результаті цього ж обміну, 31 січня до України повернулися двоє військових з Полтавщини — старший сержант Іван Бурдим та молодший сержант Артем Шеремет.

Також «Кременчуцький ТелеграфЪ» підготував докладний матеріал про те, хто займається розшуком зниклих безвісти та військовополонених і куди звертатись кременчужанам у разі, якщо вони втратили зв'язок із рідними на фронті.

Автор: Мирослава Українська

Теги: звільнений з полону полонені

Читайте telegraf.in.ua в Google News

Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Коментарі: 1

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.