Хто такий лікар Михайло Парнета, ім'ям якого назвали вулицю, де стоїть Кременчуцька дитяча лікарня

Сьогодні «Кременчуцький ТелеграфЪ» познайомить своїх читачів з постаттю відомого у нашому місті хірурга Михайла Парнети. Його ім'ям у Кременчуці назвали вулицю, на якій знаходиться міська дитяча лікарня (до цього то була вулиця Павлова). Про життєвий шлях та досягнення хірурга Парнети читайте далі. У підготовці цього матеріалу ТЪ допомогли працівники Кременчуцького краєзнавчого музею, надавши книги Анатолія Сербіна «Когорта заслужених. З добром до людей» та «Почесні громадяни міста Кременчука», укладену Осташком, Лушаковою та Шаблієм.

Заслання та перше знайомство з професією

Михайло Павлович Парнета народився 8 серпня 1929 року у селі Глибочок, Борщівського району, Тернопільської області. З дитинства любив читати.

У березні 1949 року батьків Михайла Парнети заарештували й заслали на лісозаготівлю до Сибіру. Стаття звинувачення — посібництво УПА. Батьків та двох їх менших дітей — дочку і сина — відправили в Хабаровський край. Михайло етапом (у столипінському вагоні) у тому ж році повторив їх шлях, перед тим витримавши тортури кадебістів за відмову стати в інституті «стукачем», за батьків, які були активістами «Просвіти» у рідному селі.

Михайлу Парнеті довелося працювати землекопом на будівництві Хабаровського аеропорту. То були чорні дні, які вимагали мужності. Разом з тим, хлопець не полишав свою вічну мрію – вчитися.

Перше знайомство з майбутньою професією відбулося ще у 1944 році.

У 1955 році чоловік закінчив Хабаровський медінститут за спеціальністю «Лікувальна справа». На шостому курсі проходив субординатуру з хірургії й отримав кваліфікацію хірурга.

За направленням потрапив на роботу до Комсомольська-на-Амурі — у залізничну лікарню на посаду лікаря-хірурга. Працював 5 років хірургом-ординатором, одночасно на громадських засадах керував курсами Товариства Червоного Хреста з підготовки медичних сестер. До аспірантури не потрапив — репресованим туди дорога була закрита.

Реабілітували всю сім'ю Парнетів тільки 10 жовтня 1958 року. Батьки одразу повернулися до рідного краю, а Михайло у 1960 році поїхав в Україну. Після реабілітації сім'ї завідувач кафедри Хабаровського медінституту Хилимський неодноразово запрошував Михайла до аспірантури та планував передати йому керівництво кафедрою. Але молодого лікаря залишитися на чужині не звабила ні перспектива наукової кар'єри, ні статок, який міг мати там.

Робота хірургом у Кременчуці

У травні 1960 року Михайло Парнета був зарахований хірургом-ординатором 2-ї міської лікарні Кременчука (зараз «Правобережна»). З жовтня 1961 року працював там завідувачем хірургічного відділення, а з 1963 року по 2002 рік – завідувачем хірургічного відділення вузлової лікарні станції Кременчук (нині – лікарня «Придніпровська»).

Лікар Парнета був першопроходцем у хірургії. 11 його рацпропозицій упровадили в хірургічну роботу відділення та інших лікарень. У 1969 році виконав з позитивними результатами перші ваготомії (перетинання основного стовбура або гілки блукаючого нерва) (стовбурові) при пептичних виразках анастомозу – як трансабдомінальним, так і трансторакальним доступами. У 1971 році освоїв ендоскопічне обстеження хворих і почав застосовувати його у лікарні. Це підвищило якість діагностики захворювань шлунково-кишкового тракту, особливо у випадках ранніх форм раку. З 1979 року у відділенні широко застосовувалися органозберігаючі операції на шлунку при лікуванні виразкової хвороби 12-палої кишки й шлунку. З 1996 року в життя втілено понад 10 нових методик діагностики й лікування хворих, розширено діапазон операцій на товстій кишці, застосована методика аутодермальної пластики при великих вентральних грижах подвійним шматком (за Яновим).

Список операцій, підвладних скальпелю Михайла Павловича, містить понад 30 назв: від банальної грижі – до резекції шлунку і холецистектомії. Він виконав великий об'єм операцій на жовчних шляхах і печінці. Тож заслужено лікар мав вищу атестаційну категорію, яку йому присвоїли у 1969 році.

Завдяки Парнеті хірургічне відділення лікарні стало школою передового досвіду для хірургів Південної залізниці. Воно мало звання «Відділення зразкового медичного обслуговування». На його базі відбувалися наради хірургів, уроки школи передового досвіду, науково-практичні конференції, цикли занять з удосконалення фахової майстерності хірургів залізничних доріг усього Радянського Союзу, неодноразово проводилися дорожні науково-практичні конференції з актуальних питань хірургії.

Один з пацієнтів Михайла Парнети Кравченко згадував:

Лікар Парнета прожив більше ніж 50 років зі скальпелем у руках, провів понад 16 тисяч операцій, вилікувавши та врятувавши від смерті тисячі хворих.

Нагороди, громадська діяльність і особисте життя

Енергія Михайла Парнети проявлялася не лише на робочому місці: він завжди був активним у громадському і науковому житті міста. Був заступником голови Наукового товариства хірургів Кременчука, двічі — у 1982 і 1989 роках — кременчужани обирали його депутатом міської ради, де він працював у комісії з питань охорони здоров'я.

Також Михайло Павлович стояв біля джерел одного з перших в Україні Товариств української мови імені Тараса Шевченка, першої в області Кременчуцької організації товариства «Просвіта», був її співголовою, створив всеукраїнський фонд «Шевченко і воля». З ініціативи хірурга Парнети у місті почався громадський рух за спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку, який відкрили у 2004 році. Усім своїм єством чоловік повставав проти забуття власної історії, рідної мови, завжди підкреслював, що він – українець і гордий з цього.

За трудову і громадську діяльність Михайла Парнету неодноразово заохочували та нагороджували почесними грамотами, цінними подарунками:

• 1970 рік — медаль «За звитяжну працю»;
• 1972 рік — Міністерством шляхів сполучення нагороджений годинником, а наказом Міністерства охорони здоров'я – значком «Відмінник охорони здоров'я»;
• 1973 рік — фото Парнети на дорожній дошці пошани;
• 1974 рік — Міністерством шляхів сполучення СРСР нагороджений іменним годинником;
• 1976 рік — орден Трудового червоного прапора;
• 1981 рік — орден Дружби народів;
• 1984 рік — значок «Почесному залізничникові».

Найдорожчі нагороди — отримані після 1991 року, уже в ті часи, коли здійснилася заповітна мрія Парнети-патріота — Україна стала незалежною державою. У 1999 році він отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. У 2000 році указом Президента України отримав почесне звання «Заслужений лікар України», це стало закономірним вінцем та кульмінацією діяльності хірурга.

23 вересня 2004 року за видатні особисті заслуги перед містом йому надали звання «Почесний громадянин Кременчука». У 2009 році за значний особистий внесок у соціально-економічний, культурний розвиток української держави, вагомі трудові досягнення та з нагоди 18-ї річниці незалежності України Михайло Парнета як співзасновник міського фонду «Шевченко і воля» указом Президента України нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.

Михайло Парнета мав вірного друга — кохану дружину Олександру Петрівну, з якою познайомився ще у студентські роки, багато щирих та вірних друзів.

У нього народилося двоє дітей: син Ігор, який став кандидатом фізико-математичних наук, та дочка Оксана, яка обрала професію акушера-гінеколога.

Серед захоплень і уподобань лікаря були книги, мисливство, рибальство.

Михайло Павлович Парнета помер 20 липня 2017 року у віці 88 років.

Нагадаємо, на честь лікаря планували назвати лікарню «Придніпровську» та набережну.