«Не існує нежіночих професій, бо нам під силу все!» - дівчата, які працюють на нетипових для прекрасної статі роботах

8.03.2021, 11:01 Переглядів: 4 913

 

6 історій про прекрасних дам

8 березня, у Міжнародний жіночий день, «Кременчуцький ТелеграфЪ» вирішив познайомити своїх читачів з дівчатами та жінками, які працюють на нетипових для прекрасної статі професіях. 


Ольга Дроздова, інструктор з практичного водіння автошколи «Сіюж»


 

У мене дві освіти – одна юридична, а друга – в області культури, я хормейстер-диригент. А в цю професію потрапила випадково, мене подруга запросила, каже: «Спробуй!» Тоді як раз це було затребуване, тільки з'являлися жінки-інструктори з водіння. І я вирішила: спробую! Ось так і підвисла.

 

- Як давно працюєте інструктором?

 

6 років. У нас це досить поширено, тільки в нашій автошколі три дівчинки, тому зараз це не така рідкість.

 

- Коли чоловіки бачать дівчину-інструктора, вони по-іншому поводяться або нічого не змінюється?

 

Студенти-чоловіки, навпаки, іноді навіть просяться до жінки – не тому, що вони хочуть проявити знак уваги. Просто чоловіки іноді переживають, якщо поряд інший чоловік-інструктор, він може зачепити їх чоловічу гідність, розкритикувати. Жінки до цього більш трепетно ​​ставляться: якщо поруч сидить чоловік, вести себе так, щоб він не відчував себе приниженим або пригніченим. Я принаймні про це думаю.

 

Взимку ми їздимо в машині із закритими вікнами, але влітку частенько заглядають водії, деякі пальцями тикають, деякі відразу ж показують деякі пальчики. Тобто їх це обурює зі страшною силою. Деякі намагаються мене чогось навчити. Прямо на світлофорі вони мені підказують: «Як це ви вчите, чому студент тут показує поворот? І куди ти дивишся!» А так загалом все мирно-спокійно. Не скажу, що професія така нервова, мені подобається, я в своїй течії.

 

- Розкажіть, траплялися смішні або незвичайні ситуації, які запам'яталися?

 

У мене багато всього смішного! Були й вульгарні моменти. Бували й дивні студенти. Одного разу приходить неформальний хлопець, я йому представляюся, а він повертається і каже: «Називайте мене не Микола, а Мефістофель!» Я з повагою ставлюсь до різних культур, але це було літо, +35 градусів, а він все одно приходив в куртці. Спочатку навіть думала, може, він колеться – руки ховає, ноги ховає. У нас все водіння було досить специфічне. Я переживала за цього хлопця.

 

- А якби не працювали зараз інструктором, яку б вибрали професію – юриста або хормейстера?

 

Ой, швидше за все, в культурі! Юристом я трохи спробувала, то, напевно, я вчилася все-таки не там. (сміється) Але взагалі я хотіла б працювати соціальним педагогом. Допомагати бабусям або знедоленим діткам, якась така я за характером, соціальна. Мені треба з людьми спілкуватися і комусь щось розповідати, доводити, вчити.

 

- Що б побажали жінкам на 8 березня?

 

Душевної рівноваги і все. Все інше для них в силах зробити чоловіка: і обдарувати, і обігріти, і зробити щасливими. Просто щоб були рівновага і спокій за будь-якого приводу.



Марина Матвієць, оператор-лінійний наглядач (або зв'язківець) у 107 Кременчуцькій реактивній артилерійській бригаді


 

- Чому обрали саме цю професію? Хто ви за освітою?

 

За освітою я – менеджер-економіст. Маю 8 років досвіду за фахом, дуже любила свою професію, особливо тепло згадую останнє місце роботи з цивільного життя – завод полімерних труб у Градизьку. Там у мене був чудовий колектив. Але так сталось, що після двох років (2014-2015) волонтерства я не бачила себе (і не хотіла бачити) ніде, крім армії.

 

Неодноразово я приходила на КПП нашої артилерійської бригади і отримувала одну і ту саму відповідь: вакансій немає. А потім з'явилась – і ось днями я відсвяткувала своє 5-річчя в ЗСУ.


 

- Скільки часу кожного дня витрачаєте на тренування?

 

Якщо про службу, то в частині практично щоденно проводяться різного роду заняття. Це і фізична підготовка, і національно-патріотичне виховання, надання першої домедичної допомоги, заняття із радіаційного, хімічного та біологічного захисту (РХБЗ), стрільби та ще багато іншого.

 

Якщо ви питаєте про мої особисті тренування, то останні два роки я захопилась гирьовим спортом (багато разів мені казали, що цей спорт «нежіночий»). На жаль, в Кременчуці з цим біда – немає жодного тренера чи спеціалізованого спортзалу. Тому довелось витратити багато часу і грошей, аби створити собі умови для тренувань на базі військової частини. Займаюсь в залі тричі на тиждень, ще бігаю. В середньому витрачаю на спорт від 3 до 8 годин на тиждень.

 

- Який незвичний чи смішний момент найбільше запам'ятався за час кар'єри?

 

Як правило, згадки про кумедні моменти в армії закінчуються зауваженням або доганою. Тому я ліпше промовчу.

 

- Якби не ця професія, чим би хотіли займатися? Ким мріяли бути у дитинстві?

 

У ранньому дитинстві я мріяла стати художником. Коли закінчувала школу, хотіла навчатись у Харкові на декоратора, але навчання і проживання в іншому місті було батькам не по кишені. Зараз я думаю, що якби не армія, то, напевно, пов'язала б своє життя зі спортом, тренерська діяльність або реабілітація. Мені це цікаво.


 

- Що б побажали жінкам на 8 березня?

 

На 8 березня хочу побажати жінкам, в першу чергу, міцного здоров'я і не забувати, що ним потрібно займатись, піклуватись і любити себе. Також дуже хочеться побажати жінкам сил, натхнення і завзяття у відстоюванні своїх прав. Бо не будемо забувати, що 8 березня – не свято «жіночності і краси», це не про тюльпани і компліменти, це правозахисний день! 8 березня – це Міжнародний день боротьби за права жінок. Це свято – символ боротьби за права людини для жінок, проти сексизму та гендерної нерівності. Комуністичний режим спотворив цей день, збагативши індустрію квітів і парфумерії, заявивши жінкам «мовчи, твій день – 8 березня». А раніше у всьому світі жінки виходили на акції та мітинги, виборюючи свої права.

 

Жінка має право отримувати заробітну платню на рівні з чоловіками за однакову роботу; має право брати участь у політичній діяльності та державотворенні; одягатись так, як їй заманеться і не викликати осуду «печерних людей», ба більше, не бути звинуваченою у тому, що спровокувала своїм виглядом; жінка має право не вислуховувати недолугі, сексистські жарти та не спостерігати їх у рекламі чи на білбордах; не ділити хатню роботу на жіночу і чоловічу; на власний розсуд вирішувати чи виходити заміж/народжувати дітей/що робити з власним тілом (голити, татуювати, худнути чи ні, це і про аборти також, згадайте нещодавні події у Польщі).

 

І хочу завершити ствердженням, що не існує нежіночих професій, бо нам під силу все!



Олена Дьяченко, старший сержант служби цивільного захисту, диспетчер чергової зміни ОКЦ (м. Кременчук) ГУ ДСНС України у Полтавській області


 

- Чому обрали саме цю професію, як так вийшло? Скільки років вже працюєте?

 

З дитинства мені подобалися люди в формі, а жінки – тим більше, тому і обрала службу в ДСНС. Тепер не шкодую про свій вибір, пишаюся професією. Диспетчером працюю уже 10 років.

 

- А хто ви за освітою?

 

Освіта в мене середня спеціальна, зараз навчаюся в університеті ім. Альфреда Нобеля на економіста. Не зупиняємося на досягнутому!

 

- Ким мріяли бути у дитинстві?

 

Як всі діти спочатку вчителем, потім мені дуже міліціонером хотілося бути після 9 класу. Форма мені подобалася все життя! І прийшла не в поліцію, але, тим не менш, все одно в формі.

 

- Який у вас графік роботи?

 

Працюємо добу через троє. Складно, звичайно, 24 години підряд працювати, але звикаєш до такого ритму роботи протягом вислуги років.

 

- Чи були якісь незвичні моменти, які запам’яталися за час кар’єри?

 

Насправді кожен виклик різноманітний, люди телефонують нам з різними проблемами, бідами. Звичайно, нам надходять й незвичні виклики. Наприклад, восени на дереві на Молодіжному сидів кіт, не міг самостійно злізти. Проходив мешканець поряд, побачив, вирішив самостійно його врятувати. Заліз на дерево на рівень 3-го поверху й сам там застряг. І дійсно була загроза його життю і здоров’ю, там паркан був поруч, чоловік міг впасти. Тому ми виїхали, довелося в першу чергу врятувати чоловіка, а потім вже й кота дістали.

 

Колись був виклик – пожежа на 3-му поверсі. Приїхали наші співробітники, а виявилося, що там просто бабуся на балконі палила сміття, щоб не виносити його на смітник, не хотілося їй.

 

- А бували у вас важкі виклики?

 

Це якщо діти у квартирі зачинені і щось горить. Треба пояснити дітям, щоб вони нікуди не ховалися, а кликали на допомогу, виходили на повітря. Часто діти ховаються під ліжко, в шкаф, і тоді їх дуже важко знайти. Буває, що дуже великі приміщення горять, велика квадратура. Тому потрібно швидко зорієнтуватися, направити техніку, щоб швидше вона туди доїхала, швидше врятувати майно людей. Або ДТП, коли людина в машині затиснута, треба правильну машину направити, щоб її звідти дістати, щоб допомогти медикам.

 

- Щоб працювати на цій роботі, потрібно бути стресостійкою людиною?

 

Однозначно потрібно бути стресостійкою людиною, швидко реагувати на виклики, швидко направити ті відділення, які потрібні. І не тільки щодо пожеж дзвонять люди, вони телефонують з найменшого приводу: коти-собаки, градусники ртутні розбиваються…

 

- А якби не ця професія, ким би працювали?

 

Коли вже 10 років вислуги, навіть не уявляю себе в іншій сфері! Зовсім! Мені здається, якщо людина вже прийшла сюди служити, рятувати людей, то це вже покликання, невід’ємна частина життя. Навіть коли після доби йдеш додому, стомлена, а разом з тим і все одно щаслива, бо розумієш, що допомогла людям, врятувала чиєсь життя, майно, навіть того котика чи собаку.

 

- Що б побажали жінкам?

 

Насамперед, міцного здоров’я, миру, весняного настрою, молодості, здійснення мрій. Звичайно, кохати і бути коханою всім жінкам! Частіше посміхатися – і все буде добре!



Надія Мозжова, молодший інспектор відділу режиму і охорони Кременчуцької виховної колонії


 

- Чому обрали саме цю професію, як це відбулося?

 

Після декретної відпустки за молодшим сином шукала роботу, у «Приватній газеті» трапилася на очі ця об'ява. Зателефонувала, запросили на співбесіду, з'їздила ще в Полтаву на співбесіду, так мене й прийняли сюди. Випадково, можна так сказати.

 

- А як давно ви працюєте?

 

Рівно 15 с половиною років, з 2005 року.

 

- Хто ви за освітою?

 

Я за освітою продавець продовольчих товарів, закінчувала Кременчуцьке СПТУ №29, але за освітою не працювала. У дитинстві мріяла бути стюардесою. Як і всі дівчатка мого часу. (сміється) Мені здавалося, що це дуже романтична професія, але не вийшло. Потім мріяла бути викладачем, але я із села, не було можливості поступити на цю професію. Працювала за різними професіями: і на хлібопекарні, і в колгоспі там, де я жила з батьками.

 

- Який робочий графік? Які ваші обов'язки?

 

Графік день, ніч, 48. В мої обов'язки входить проведення побачень вихованців – короткострокових або довготривалих, проведення телефонних розмов (вони положені щоденно), видача посилок, які їм надходять від родичів. Також передачі приймаю та видаю.

 

- Коли до вихованців хтось приходить, ви їх супроводжуєте?

 

Так, іде оформлення документів, пишуться заяви, я супроводжую і безпосередньо перебуваю з ними, поки йде побачення. Самі вони без нагляду не залишаються. На тривалих побаченнях – до 3 діб – ведемо патрулювання, як у нас кажуть. Ввечері, якщо я йду додому, то інші співробітники заходять і за ними наглядають. А коли батьки приїжджають на тривале побачення, то вони знаходяться вдвох.

 

- Згадаєте цікаві чи смішні моменти з роботи?

 

Тут кожен день цікаве може трапитися. Те, що було незвичне, мабуть, не можна розказувати, бо мене з роботи виженуть. (посміхається) А от смішного тут мало...

 

- Коли ви розказуєте знайомим чи незнайомим, де ви працюєте, вони дивуються? Чи нормально сприймають?

 

Як тільки я планували сюди йти на роботу, мої батьки не особливо розуміли, куди я йду і що це взагалі буде. В основному ті, хто не знає, де я працюю, дивуються, питають, чи не страшно мені. Не страшно. У нас багато жінок працює, мабуть, ми на рівні з чоловіками вже. Я не соромлюсь своєї професії, навпаки – з гордістю говорю про неї. Але не кожен зможе тут працювати, треба мати дуже-дуже спокійний характер. І до дітей треба ставитися як не до якихось злочинців, а як до звичайних дітей у школі або таборі, тоді буде легше. Ми намагаємося спілкуватися з вихованцями у веселій формі, спокійно. Я спілкуюся з ними так, як удома зі своїми дітьми. У мене два сина, дорослих уже. А вони спілкуються з нами як з викладачами в школах чи вихователями, агресивності в нас немає. У нас виховна колонія, молоді діти, ми намагаємося бути з ними на одній хвилі.

 

- Якби не ця робота, ким би хотіли зараз працювати?

 

Ви знаєте, я навіть не уявляю себе за стільки років на іншій професії! Правда! Скоріш за все, мабуть, за освітою. Чесно кажучи, я навіть не замислювалася, де могла б ще працювати. Мабуть, моє воно. Адже вийшло так, що стільки років протрималася тут.

 

- Що б побачали жінкам на 8 березня?

 

Весняного настрою, бути завжди усміхненими, щасливими, веселими, коханими. Берегти себе! І щоб було спокійно на душі у першу чергу.



Олена Ніколайчук, водій в кар’єрі на Єристівському ГЗК


 

- Розкажіть, як вирішили влаштуватися на цю роботу? Чому вибрали таку професію?

 

За освітою я майстер-перукар. Спочатку працювала якийсь час в салоні, а потім – вдома. Напрацювала собі клієнтську базу. Але це більше у мене було як хобі, захоплення. Я хотіла знайти щось своє. У мене з дитинства була мрія стати водієм. Мій тато все життя сидів за кермом, і мені подобалося. Мені так хотілося навчитися водити машину, і я через деякий час вирішила здати на права.

 

Після того, як отримала права, вирішила подати заявку в компанію Ferrexpo. Подала анкету, але не думала, що можуть брати жінок-водіїв, а тут якраз був набір. Мені дівчина з офісу зателефонувала і запропонувала спробувати себе в якості водія. Я, звісно, спочатку була в шоці, навіть не уявляла, яких розмірів машина. Погодилася, пройшла співбесіду, у нас був маленький відбірковий тур, ми повинні були знати хоча б мінімально складові автомобіля – що до чого відноситься. Я пройшла цей відбірковий тур, і нам провели екскурсію в кар'єр. Ми коли приїхали в кар'єр, моїм емоціям не було меж! Коли ми перший раз сіли на машини… І габарити у неї значні, машина висока, але управління в ній просте. Мене це привело в захват!

 

Спочатку (та й досі) присутній адреналін! Мені більше до душі водити машину, ніж стригти (це більше залишається як хобі), я від цього отримую задоволення! Робота не складна, у нас певні служби є, які займаються ремонтом машин. Ми можемо масло видалити, перевірити тиск в балонах, якщо треба – підкачати балони, і все.

 

- У вас було навчання перед тим, як ви приступили до роботи?

 

Так, нас компанія відправила на навчання по машинах, на яких ми зараз їздимо, це Bell b35d. Ми проходили курс, потім нам видали спеціальні «корочки» – без них ми не маємо права управляти даним автомобілем.

 

- Як давно працюєте?

 

Я працюю з 2 лютого 2018 року. Але ми спершу працювали на легкових автомобілях (2 місяці роботи), потім нас відправили на навчання за категорією С – це великовантажні автомобілі. Ми вивчилися на категорію С, півроку пропрацювали на МАЗах. Після цього пройшли навчання на Bell і CatBell – на тих машинах, на яких ми зараз працюємо. Їх маса – 35 тонн. І після цього я вже працюю на Bell 2 з половиною роки. Спочатку були заплутані відчуття – і страх, і адреналін, і купа емоцій! Страх був тільки в тому, а якщо машина застрягне, що мені робити? Тому що там ґрунт – це чорнозем, глина, пісок, і є можливість того, що машина може застрягти, тобто колесо провалиться. Але коли таке траплялося, то проявлялися ентузіазм та інтерес вибратися з цієї ями. І досить-таки непогано виходить. У нас завдання різні – возити певну масу: щебінь, глину, пісок, чорнозем.

 

- А багато дівчат працюють водіями?

 

5 дівчат. Ferrexpo – перша компанія в Україні, яка з 2017 року ввела таке. Немає дискримінації, що дівчина не може бути водієм в кар'єрі.

 

У нас кожна зміна проходить весело, колектив дружний. Немає такого, щоб зміна пройшла важко, щоб була божевільна втома. Але в роботі завжди присутній ризик.

 

- А як люди реагують, коли дізнаються, що ви працюєте на такій машині?

 

Спочатку, коли запитували, ким я працюю, і для мене було в новинку говорити, що водієм в кар'єрі. І люди шоковані, деякі засуджували, були такі моменти. Мовляв, це ж нежіноча професія. А потім, коли працювала якийсь період, люди вже через деякий час розуміють, що це дійсно професія, в якій можуть працювати жінки. Я вже звикла говорити про свою професію, але здивування від людей не проходить і досі, протягом 3 років! Зазвичай, коли запитують, ким працюю, я відповідаю: водієм в кар'єрі. Подив, шок, потім кажуть: «Молодець, звісно! Я б не ризикнув, але ви не боїтеся, бойова!» І робота хороша, і зарплата хороша.

 

- Якби не ця професія, чим би займалися?

 

Якщо чесно, навіть не уявляю! Але точно б водила машину – чи б в таксі працювала, або займалася якимись перевезеннями. Але без керма, якщо чесно, своє життя вже уявити не можу, для мене це дуже складно. Кожен день я сідаю на кермо, немає такого дня, що у мене передих є. У мене своя легкова машина, без цього я не можу жити. Права у мене вже 6 років.

 

- Що б побажали жінкам?

 

У першу чергу здоров'я, процвітання, тому що жінки – це така прекрасна стать на планеті, без неї нікуди. І ніколи не боятися досягати чогось недосяжного, йти до мети, прагнути, не зупинятися, не боятися! Перешкод в принципі не існує, якщо їх можна подолати!


Єлизавета Каланіна, дзюдоїстка, майстер спорту міжнародного класу


 

- Чому обрали саме цю професію? Хто ви за освітою?

 

З татом вирішили спробувати себе. За освітою я тренер-викладач с дзюдо.

 

- Скільки років займаєтесь цією справою? Скільки часу кожного дня витрачаєте на тренування?


Загалом 11 років. 2 тренування в день по 2 години.

 

- Якби не ця професія, чим би іншим хотіли займатися?

 

Я не впевнена що саме цим, але мені подобається волейбол. Можливо, там би хотіла спробувати свої сили.

 

- Що б побажали жінкам на 8 березня?

 

На мою думку, найголовніше – це жіночого щастя, але побажаю ще здоров’я, успіхів.

Коментувати статтю можуть тільки зареєстровані користувачі.
Будь-ласка, УВІЙДІТЬ або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:



Вверх