Олег Григорович, військовий пенсіонер, на початку 50-х воював у Північній Кореї:
Ні, я не протестую проти влади. Влада – це влада. Ми самі її обрали. Вона законна. Я такі розмови не поважаю. А щодо життя – так хорошого небагато. Ціни на харчі зростають дуже вже швидко. Тугенько доводиться жити.
Яків Дем`янович, пенсіонер:
Протестуємо ми, бо беззаконня всюди. Немає чіткого закону, щоби покарати винного. Обіцяють лише покарати чиновників-злодіїв. Де ті покарані? Та й подивіться, як ціни зростають на харчі? Виходить, останню торбу у жебрака влада відбирає. Важко жити.
Надія Георгіївна, пенсіонерка:
Дуже нелегко жити. Багато було сподівань на нову владу, схоже, марно сподівалися. У мене непогана пенсія, але її не вистачає на найнеобхідніші речі. Дуже турбує ситуація з сільським господарством – владі варто було б їхати піднімати його, як свого часу колгоспи піднімали. Маємо свого виробника рятувати, а не іноземного.
Олександр Павлович, військовий пенсіонер, Вітчизняну війну пройшов у складі 4-го гвардійського Сталінградського механізованого корпусу:
Я – комуніст. Цим все сказано. Зобов’язаний прийти. Тому й прийшов. Як військовий, скаржитись на життя вважаю недоречним. Але жити, дійсно, непросто. Хіба це лише комуністи засвідчують? Преса про це весь час пише.
Станіслав Миколайович, балтійський моряк:
А я не лише проти підвищення тарифів на комунальні послуги протестую. Ви зверніть увагу, які продукти ми їмо? Хто переймається їхньою якістю? Аби грошей вистачило купити. Та сама історія з ліками – стільки підробок! Влада має убезпечити своїх громадян хоча б від фальшивих лікарських препаратів.
