Сьогодні, 15 серпня, у Кременчуці відбулася традиційна акція на підтримку військовополонених та зниклих безвісти. Рідні військових зібралися у сквері імені Олега Бабаєва з українськими прапорами, плакатами та фотографіями своїх близьких.
Такі акції у Кременчуці проходять щосуботи. Їхня мета — постійно нагадувати про військових, які досі не повернулися додому, та підтримувати їхні родини. «Телеграф» раніше писав про ці щотижневі зустрічі, які ініціюють, зокрема, представниці ГО «Голос тиші».
Однією з ініціаторок акцій є кураторка ГО «Голос тиші» Юлія Якущенко. Вона сама чекає на свого чоловіка, який зник безвісти.
Юлія наголошує: для родин важливо, щоб про їхніх близьких не забували.
Акції дуже важливі. Вони проходять кожну суботу у нас у сквері Бабаєва — на підтримку військовополонених та їхніх родин. Для нас дуже важливо, щоб люди про це знали, пам’ятали, нагадували один одному, що хлопці існують, що хлопців потрібно шукати, повертати, — констатує Юлія.
За її словами, Кременчук уже неодноразово зустрічав військових, звільнених із російського полону. Проте за кожною такою зустріччю стоїть тривалий і складний шлях — не лише самого військового, а й його рідних.
Перед цією зустріччю стоїть ще дуже довгий, складний, страшний, важкий шлях. І якщо у вас є можливість, доєднуйтесь, будь ласка, до цього шляху — у підтримку родин, у підтримку хлопців, щоб стати їхнім голосом, — каже Юлія.
Жінка говорить, що родини військовополонених та зниклих безвісти особливо добре розуміють одна одну. Вони підтримують тих, хто проходить через таке саме очікування.
Ми один в одного — підтримка, опора. Лише ми намагаємося знайти і допомогти один одному, підтримати, вислухати, коли потрібно. Ми вже як одна родина — зазначає одна з організаторок акцій.
Окремо вона звернулася до містян, які бачать учасників акцій на вулицях.
Я дуже прошу вас від імені всіх родин не робити вигляд, що ви не бачите нас, не чуєте нас. Ми просто по-людськи просимо вас підтримувати, казати про хлопців, кричати про них, нагадувати про них, бо ми чекаємо їх додому. Це чиїсь сини, чоловіки, брати, батьки, — говорить Юлія Якущенко.
У руках учасників — фотографії тих, кого вони чекають. За кожним обличчям на плакаті — окрема родина, яка щодня живе в очікуванні звістки.
Юлія каже, що для близьких це очікування не припиняється ні вдень, ні вночі.
Кожна жінка стоїть тут з прапором, з фотографією дорогої для неї людини. Вона кожну ніч лягає спати і кожен ранок прокидається з думками, що, можливо, сьогодні почую добру звістку. Раптом скоро повернеться, раптом скоро він буде вже вдома, — слова Юлії.
Водночас разом із надією залишається страх — адже родини не знають, яку звістку принесуть наступного дня. Саме тому, говорить Юлія, підтримати родини можна навіть найпростішим способом.
Ви можете просто підійти, стати поруч, — констатує жінка.
За словами Юлії, родини можуть роками не знати, що відбувається з їхніми близькими. Тому рідні військовополонених та зниклих безвісти просять суспільство не згадувати про них лише у дні обмінів. Вони закликають говорити про військових постійно — і не проходити повз тих, хто щосуботи виходить на акцію.
Нагадаємо, такі акції родини полонених та зниклих безвісти проводять і у неділю біля палацу культури «Кредмаш». Найближча відбудеться 16 серпня.
