
4 червня у Свято-Миколаївському соборі Кременчука попрощалися з воїном-захисником Микитою Самойленком. Він віддав життя за свободу рідної землі.
Попрощатися з Микитою прийшли його рідні, друзі, жителі громади. Кожен — зі своїм болем, своїми спогадами, з вдячністю в серці. Світла усмішка, щирість, мужність і віра в перемогу — саме таким він залишиться в пам’яті тих, хто його знав.
Як розповів військовослужбовець із позивним «Лиман», солдат Самойленко Микита Ігорович народився у 1998 році в Кременчуці. Навчався у Кременчуцькій гімназії №18, згодом — у ВПУ №7. Під час мобілізації був призваний до лав Збройних Сил України 14 листопада 2024 року. Служив командиром відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів.
Загинув 16 квітня 2025 року в районі села Садки Сумського району, виконуючи бойове завдання. За п’ять місяців служби Микита став не лише професіоналом, а й надійною опорою для побратимів. Його поважали за відданість справі, доброту і сміливість.
О 12.00 у Свято-Миколаївському соборі відслужили панахиду. О 13.00 траурна процесія рушила до Свіштовського кладовища. Микиту Самойленка поховали в меморіальному секторі почесних поховань захисників і захисниць України — поруч із тими, хто віддав життя за свободу і майбутнє нашої країни.
Провести Микиту в останню путь прийшли друзі дитинства, знайомі. У кожного — власні спогади.
— Він був світлою людиною, — каже Олена, знайома Микити. — Добрий, відкритий, щирий. Просто справжній.
Ще у школі Микита отримав медаль із написом: «Найдобріший». І саме таким він і залишився — з відкритим серцем, любов’ю до людей і безмежною відданістю своїй країні. І саме таким — світлим, мужнім, нескореним — назавжди залишиться в нашій пам’яті.
Редакція «Кременчуцького Телеграфа» висловлює щирі співчуття рідним та близьким полеглого захисника України.
Інформація
Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.