9 листопада у Кременчуці попрощались з військовослужбовцем Віталієм Маньком. Воїн служив у складі Національної гвардії України.
Раніше чоловік навчався у вищому професійному училищі №7, розповідає його класний керівник Тетяна Ковальова.
— Разом зі мною він пройшов 5 років, з першого курсу до кінця, до п’ятого курсу. Не тільки я, а все училище запам’ятало його як дуже добру людину, щиру людину, на яку можна покластися, — каже вчителька.
Жінка додає, що спілкування з Віталієм підтримувала і після його випуску.
— Буквально, мабуть, пів року назад ми з ним зустрілись. Він був у відпустці. І коли вчора я цю звістку отримала, ну, знаєте, біль, неймовірний біль у душі був, — каже Тетяна.
Перша вчителька Віталія і староста Василівського старостинського округу Алла Таратута розповідає, що знала чоловіка ще з дитинства. Нині батьки Віталія проживають у Василівському окрузі.
— У 2000 році він прийшов до першого класу Вишняківської школи. Він був хлопчик, який завжди ставився з відповідальністю. Був дуже жвавим, веселим, дружнім. В нього в класі завжди було багато друзів. І навчався він дуже гарно. Завжди до всього ставився відповідальністю. Мріяв стати людиною з великої літери. Так трапилося в житті, що довелося йому воювати, відстоювати честь нашої Батьківщини. Він з відповідальністю пішов і віддав своє життя за наше мирне майбутнє, — каже жінка.
Побратим Віталія Олександр розповідає, що чоловік брав участь у антитерористичній операції. Познайомились військові у 2016 році.
— Він тоді служив у Нацгвардії. Він ще тоді виконував бойові завдання. Він був дуже хороший, добрий та порядний чоловік. Він в моїй пам’яті назавжди залишився таким. Це був гарний товариш, хороший побратим, — розповідає Олександр.
Інший побратим Віталія Олександр прослужив з ним в одному підрозділі понад рік. Цьогоріч Віталій обороняв Україну, зокрема, і на Харківському напрямку.
— Чесно, запам’ятався, що перший раз, як він служив, що другий, то працьовитим хлопцям завжди брав на себе більше, ніж інші, в плані роботи, завжди можна було на нього довірити. Один раз залишався на позиції три тижні без заміни і витримав доблесно. Останній раз він поїхав як медик, — розповідає Олександр.
За словами військового Артема, Віталій загинув від поранень під час артилерійського обстрілу.
— Він є гідним прикладом для всіх військовослужбовців для нашого підрозділу і всієї військової частини, — розповідає Артем.
Після прощання панахиду за загиблим воїном відслужили у Свято-Миколаївському соборі. Поховали бійця на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.
