Сьогодні, 6 червня, у Свято-Миколаївському соборі у Кременчуці попрощалися із загиблим військовослужбовцем, молодшим сержантом Олександром Голубом. Народився чоловік 20 жовтня 1974 року, навчався у Кременчуцькому національному університеті імені Остроградського. До військової служби працював у нафтопереробній галузі.
До собору попрощатися з Олександром прийшло багато людей — рідні, друзі, колеги. Товариш загиблого, теж Олександр, говорить, зараз без батька лишилися четверо дітей.
— У нього від першого шлюбу двоє дітей — вони за кордоном зараз. І від другого шлюбу теж двоє — хлопчик та дівчинка, їм зараз по 10 років.
Чоловік розповідає: загиблий не служив раніше. Проте, коли мобілізували пишався військовою формою.
— Коли його призвали і він пішов служити, завжди дзвонив, писав і говорив «хто, як не ми?». За тією інформацією, що я володію, Олександр був військовим медиком. Він з позиції тільки повернувся, а на наступний запланований вихід людина йти відмовилася. У нього запитали, чи зможе він піти ще раз — він і пішов.
Олександр каже, його товариш мав забрати тіло полеглого бійця поблизу бліндажа. Військовий пішов це тіло забирати — і там його спіткав смертельний удар противника.
— Це була дуже добра людина. Він любив життя, любив своїх дітей, любив світ — усе любив! Він працював із людьми — його завжди усі поважали. У Сашка завжди була активна життєва позиція, він радів життю, не був конфліктним чи агресивним — добра, гарна людина, — додає Олександр.
Лише добрими словами про загиблого відгукується і його колега, Віктор.
— Ми з ним останній рік працювали разом — в одному кабінеті сиділи. Міг знайти спільну мову з усіма, був як душа компанії. Ніхто і уявити не міг, що нам доведеться з ним прощатися. Не віриться… Хочеться, щоб про нього тільки добрі спогади лишилися.
До лав Збройних Сил України Олександр Голуб долучився 6 лютого 2024 року.
— Загинув військовий 27 травня під час виконання бойового завдання поблизу села Терни Краматорського району Донецької області. Світла пам’ять нашому героєві, який до останньої хвилини свого життя стояв на захисті України! — говорить військовослужбовець із позивним «Лиман».
У полеглого захисника лишилися дружина та четверо дітей від двох шлюбів.
Після панахиди у Свято-Миколаївському соборі поховали Олександра на Свіштовському кладовищі, де покояться й інші українські воїни.
