«Доки ми на них чекаємо, їм там виносять вироки»: у Кременчуці пройшла мирна акція на підтримку військовополонених
Рідні та близькі військовополонених, а також небайдужі містяни традиційно зібралися біля палацу культури «Кредмаш». Стояли з промовистими плакатами та стягами військових бригад. Автомобілісти підтримали акцію: сигналили зі своїх машин.
Сьогодні, 14 квітня, біля палацу культури «Кредмаш» зібралися рідні та близькі військовополонених, а також небайдужі містяни. Мирна акція на підтримку захисників Маріуполя, які нині перебувають у російському полоні проходить щонеділі у багатьох містах України. Учасники зібрання розповідають, що зараз як ніколи важливо привертати увагу до військовополонених, адже росіяни протягом останніх трьох місяців почали активно виносити повторні вироки українським захисникам.
«Ми хочемо нагадати, що наші хлопці у полоні. Зараз активно почали засуджувати «Азовців». Давати їм великі терміни: понад 20 років. На даному етапі хлопцям дають повторні вироки. Скоро для них придумають смертну кару, що чекати далі ми не розуміємо», — констатує Юлія.
Приєднатися до акції вирішила і Дарія, дівчина розповідає, що її коханий нещодавно загинув на війні. Замість того, щоб оплакувати втрату, Дарія приходить підтримати родини військовополонених.
«Я не вірю, що у кожної людини не знайдеться одна години на тиждень для того, щоб підтримати рідних полонених. Мене часто питають: для чого ми збираємося. Напевно, відповіддю є те, що коли військовополонені повертаються з полону, то для них важливим кроком для соціалізації та відновлення є розуміння, що за них боролися. Мій наречений цього року загинув на фронті. Замість того, щоб опустити руки, я виходжу підтримати дружин інших військових та самих полонених», — каже Дарія.
Не опускають руки та щонеділі виходять на мирну акцію і дружини військовополонених. Чоловік Олександри вважається зниклим безвісти. Він солдат 503 окремого батальйону морської піхоти. Зник на початку повномасштабного вторгнення під Волновахою. Жінка вірить, що його ім’я знайдеться у списку полонених бійців.
«Я вірю, що він може бути у полоні. Важливо нагадувати закордонній спільного, що ми не байдужі. Якщо ми за своїх будемо стояти, то є сподівання, що знайдеться країна яка буде тиснути на Росію, щоб обмінювали наших хлопців», — говорить Олександра.
Кременчужанка Діана теж чекає свого чоловіка з полону. Солдат 503 батальйону не виходить на зв’язок 25 місяців, каже жінка.
«Я виходжу на акцію щонеділі. На жаль, якщо взяти статистику повернень з полону хлопців з морської піхоти, то повертаються закатовані тіла. Тому важливо виходити та говорити про хлопців. А також підтримувати рідних, які чекають», — розповіла Діана.
