«Мого будинку у місті Лиман більше немає», — переселенка Тетяна Кава про нове життя у Кременчуці
Днями журналістам «Кременчуцького Телеграфа» вдалося поспілкуватися з жінками, чиє життя кардинально змінила війна. Вони полишили свій дім на сході України та вимушені були будувати нове життя у новому місті. Як прийняв нових мешканців Кременчук, та що рятує жінок від депресії. Історія перша
Тетяна Кава — переселенка з Лиману, Донецької області. Нині про рідне місто у жінки лишилися тільки спогади. В березні 2022 року Тетяна разом з сином виїхали з-під обстрілів у більш спокійний центральний регіон України.
— Обрали Кременчук, бо тут частина мого чоловіка. У нас був дуже складний виїзд, мости були зруйновані, ми виїжджали за великі гроші, але нас приймали волонтери, що дуже допомагало. У Дніпрі нас поселив волонтер, бо ми не встигла дістатися до Кременчука, тільки з Лиману до Дніпра їхали близько 10 годин. Нас прихистили у Дніпрі, нагодували. На наступний день допомогли відправитися у Кременчук, — розповідає Тетяна.
Щоб не впадати у стан депресії, на новому місці жінка почала в’язати гачком. Цю здібність прищепили їй батьки ще з дитинства. Нині хобі приносить ще й невеликий дохід, частину коштів з якого Тетяна спрямовує на потреби збройних сил України.
— Зараз для мене це і відрада, і спосіб відволіктися. Син мені теж допомагає. Створюю м’які іграшки, патріотичні. Одна з моїх улюблених, це карта України з вишитим серцем там, де географічно знаходиться місто Лиман, — говорить переселенка.
Будинок, у якому багато років жила сім’я Тетяни згорів ще у квітні 2022 року. Після обстрілу на місці згарища мати Тетяни знайшла клубок ниток, які дивом вціліли. Тетяна Кава створила з ниток особливу іграшку, яка нині нагадує жінці про домівку.
— Маю у своїй колекції особливу іграшку, це курочка. Саме цю іграшку не продам ні за які гроші. Це частинка моєї домівки, згадка про дім. Вона зроблена з вовни, мама мені знайшла ці нитки після обстрілу. Будинку не було, а в сараї, який лишився, були нитки. З цих ниток я створила іграшку, тепер бережу її, — каже Тетяна.
