Кременчуцький футболіст, півзахисник «Гента» Роман Безус в прямому ефірі інстаграму Tribuna.com розповів про спілкування українською та російською, війну на Донбасі та Криму, а також поділився думкою, чи варто футболістам висловлюватися про політику.
«Я двомовний, але Богу молюся українською, вона рідніше»
– Я двомовний. Якби зі мною розмовляли російською, а я відповідав українською – мені б різало слух. Якщо говориш українською – думаєш українською. Якщо російською – то намагаєшся думати російською.
Українська більш рідна. Згоден з Рустамом Худжамовим, що було це – «селюк». У центральній Україні, я з Кременчука, відсотків 80 говорять російською. У селах – більше українською, але не чистою, а суржиком.
Коли приїжджали хлопці, говорили на суржику – йшла насмішка. Тоді люди більше намагалися переходити на російську. Так комфортніше, ти нібито крутий чувак – говориш російською.
З батьками розмовляю більше українською. У Бельгії познайомився з людиною, вже мій товариш, бельгієць, йому 48. Він в 18 років приїжджав в Україну, у нього там прадід був. Вивчив українську. У мене є тепер в Бельгії практика, спілкуємося українською, російською він не хоче нікого навіть чути.
Біблію читаю і Богу молюся українською. А з Яремчуком більше російською спілкуюся. У нас в команді два грузини, вони російською говорять, ми за одним столом сидимо.
«Росія забрала Крим, Донбас через неї закритий. Як можна туди їхати, приносити людям радість?»
– Ситуація така. Росія – напала, забрала Крим, закритий у нас Донбас через Росію. Як можна туди їхати, приносити людям радість? Це моя позиція. Я так би не зробив.
Але ця тема заїла. Всі говорять – я б не поїхав, кого не спитай. Все потім хвалять – ось красень. Це піар-новина.
Я так вважав і вважаю, що можна в іншому місці заробити.
«Якою би зіркою ти не був, якщо поводишся некультурно – не зможеш прославляти Україну гідно»
– Якщо ти в чомусь не дуже добре розбираєшся, то складно про це поговорити. Можеш говорити свою думку, але не всіх це цікавить. А щоб над ним сміялися – може, про це краще і не говорити.
На жаль, в політиці розбираються відсотків 10% нормально, але все люблять поговорити, хоча не завжди знають.
– Це добре, коли футболісти відкрито говорять про політику?
– Це добре, якщо ти говориш про це відкрито, але треба давати аргументи, розбиратися. Якщо ти даєш думку, тисяча або дві осіб візьмуть її, тому що тебе поважають і люблять, але що якщо воно неправильне. Ти їх зміниш, а думка зовсім нелогічна. Так що краще іноді не говорити.
Ми можемо думати, ділитися, щоб була дискусія з кимось, знаходити відповіді. Так можна розмовляти годинами, покращувати один одного в якихось думках, сперечатися. У такій ситуації можемо дійти до істини, а може і ні.
Треба підтримувати, любити Україну. Але зараз багато говорять – я прославляю, я не прославляю. Люди, які їдуть до Польщі на полуницю, або зірка номер один в Україні та світі – судити тебе будуть не по тому, що ти виграв або підняв прапор України.
Судити про Україну будуть по тому, яка ти людина. Їдеш і дивишся – українські далекобійники п’ють пиво і викидають банки в Європі десь. Говоритимуть – це українці.
Якщо ти суперзірка, українець, але не можеш читати, розмовляти, вульгарно спілкуєшся з людьми, вище когось себе ставиш, то якою б зіркою ти не був, якщо ти поводиш себе некультурно – то не зможеш прославляти Україну гідно. Важливо бути людиною скрізь – удома і за кордоном.
Щоб люди бачили – о, українці. Я в «Гент» переходив, вони знали, що українці – працьовиті люди, люблять працювати. А все тому, що перед цим Пластун і Яремчук показали, що більше всіх працюють в тренажерному залі, професійніше всіх ставляться до справи.
Ось і честь, ось і гордість. А якби вони п’яні приходили на тренування щодня, кидали сміття, похабно до людей ставилися – така слава була б про нас.
«Коли у мене був непростий період в «Генті», з боку Андрія Шевченка була підтримка»
– Коли я починав грати в «Сент-Трюйдені», то в національну команду мене викликали не завжди. Запрошення зі збірної стали регулярними вже під час моїх виступів на найвищому рівні – в «Генті». Ця команда не тільки бореться за медалі, а й грає в єврокубках.
Що ж стосується моїх попередніх викликів у головну команду, то в Україні у мене були різні періоди. Коли стабільно граєш в клубі, тоді і частіше опиняєшся в списку запрошених в неї. Так само було і під час виступів в «Динамо» і «Дніпрі».
– З Андрієм Шевченком телефоном періодично спілкуєтеся?
– Не дуже часто. Коли у мене був непростий період в «Генті», то з його боку була підтримка. Я йому за це дуже вдячний.
«Шоколад та пиво досить смачні й в Україні, не тільки в Бельгії»
– Що найбільше вразило у Бельгії? Однозначно важко сказати. Мабуть, все ж культура і соціальний рівень. Він у людей хоч і мінімальний, проте коштів їм цілком достатньо для нормального життя.
– Що більше до душі – бельгійський шоколад або пиво?
– Напевно, більше все ж пиво. А що стосується шоколаду, то він і у нас в Україні досить смачний. Власне, так само можна сказати і про пиво. Якось довелося побувати на екскурсії в одному з бельгійських міст. У ньому на цей час налічується більше тисячі сортів пива.
– Скільки сортів вам ще залишилося спробувати до тисячі?
– Думаю, дев’ятсот – це точно. А якщо серйозно, то я не дуже люблю дегустувати кожен сорт. Адже пиво в Бельгії досить міцне. Коли ти питаєш у бельгійців, яке з них вважається найсмачнішим, то вони називають те, яке має 10 градусів алкоголю. Я таке не можу пити, воно мені не подобається.
«Коломойський купив «Дніпро», як іграшку. Коли вона зламалася – викинув»
– Коломойський молодець або не молодець в плані «Дніпра»?
– Для уболівальників – більше не молодець. Якби його не було – може, не було б ні фіналу, ні ЛЕ. Але перед цим «Дніпро» був все одно, робив славу в Союзі, Україні. Була слава і «Дніпро». А з ним команда дійшла до Ліги Європи, але зараз немає «Дніпра». Закінчилася історія такого клубу. 100-річна історія.
Чи не молодець тільки в тому плані, що команди не стало. Якби він не заплатив зарплату, але зберіг клуб, просто відійшов від справ. Думаю, були моменти, коли можна було заплатити тренерам-іспанцям.
На наступний рік нас чекала Ліга чемпіонів, нам би заплатили ті ж гроші. А потім продати або віддати клуб комусь. Але це було його, він купив, отримав клуб, як іграшку. Коли вона зламалася – то викинув. Шкода. Велика історія. Велика втрата для уболівальників.
«Можливо, помилка в «Динамо» була в тому, що не скаржився, а просто працював»
– Ми поговорили після якогось матчу з Ребровим. Я намагався все робити, як хочуть, з’явилася структура, з’явилася Рауль. Я намагався це зрозуміти. Може, не завжди виходило. Трохи перестав грати, працював. Можливо, помилка в тому, що не ходив, не скаржився, а просто працював.
Може, думали, що я заспокоївся. Є машина, квартира. Але я з таким зіткнувся і в Бельгії. Переломні моменти завжди наступали після розмов з тренером. Тоді починав грати на іншому рівні.
Ми поговорили з Ребровим про оренду в «Дніпрі». Він сказав, щоб я пішов на півроку в оренду, влітку повернувся, може, когось продадуть.
Ми поїхали у відпустку з Ярмоленко. Мені подзвонив Маркевич, запитав, чи хочу я до них. Я дав відповідь. Запропонували контракт на три роки повноцінний. Я погодився і все.
