Робочі відрядження часто асоціюються з нескінченними зустрічами, конференціями та нотатками у блокноті. Але разом з цим вони дарують нові враження, знайомство з іншими культурами та історіями, які залишаються в пам’яті назавжди.
Саме такою стала поїздка до французького Марселя — міста, де старовина зустрічається із сучасністю, де поруч із розкішними яхтами можна побачити занедбані квартали, а середземноморські заходи сонця здатні змусити забути про втому після довгої дороги.
Довга дорога до моря
Подорож до Франції була непростою, як будь-яка закордонна в часи війни. Спочатку з Кременчука потягом до Львова. Здавалося б, звичайна поїздка, але того дня тривога лунала протягом всієї доби по всій країні. Напередодні з’явилися прогнози про можливі масовані удари по Києву, і я дуже переживала, чи не доведеться потягу зупинятися через повітряні тривоги або евакуацію пасажирів.
На щастя, все склалося добре. Потяг прибув до Львова вчасно, і вже незабаром я пересідала на міжнародний рейс до Варшави.
Після кількох годин дороги за вікном почали змінюватися краєвиди. Україна залишалася позаду, попереду чекала Польща, а разом із нею переліт до Франції.
У варшавському аеропорту люди поспішали до різних куточків світу, на табло змінювалися назви міст, серед яких світився мій напрямок — Ніцца.
Краєвиди, від яких перехоплює подих
З висоти польоту Європа виглядала зовсім інакше. Під крилом літака пропливали клаптики полів, річки, міста, що нагадували іграшкові макети.
Коли літак наблизився до півдня Франції, в ілюмінаторі з’явилися гори. Величні, могутні, вони здіймалися над землею, ніби охоронці узбережжя. Раптом між ними спалахнула смуга синяви.
Це було Середземне море.
З кожною хвилиною воно ставало все ближчим і яскравішим.
Коли літак заходив на посадку в Ніцці, ми летіли практично над водою. Під нами сяяло Лазурове узбережжя. Бірюзова вода переливалася всіма відтінками синього кольору. Біля берегів стояли десятки білосніжних яхт. У порту виднілися величезні круїзні лайнери, схожі на плавучі міста.
Аеропорт Ніцци розташований просто на березі Середземного моря. Під час посадки складається враження, що літак зараз торкнеться води, а вже потім — злітної смуги. Це видовище одночасно захоплює і трохи лякає.
З Ніцци до Марселя довелося їхати ще понад дві години автобусом. Бонусом після тривалого перельоту став неймовірно красивий прованський захід сонця.
Спочатку воно золотило верхівки гір. Потім небо стало рожевим. Ще за кілька хвилин обрій запалав багряними, помаранчевими та пурпуровими кольорами.
Сонце ніби повільно ховалося за гірські вершини, залишаючи по собі вогняний слід.
Відвести погляд було неможливо.
Місто з історією у 2600 років
Марсель вважається найстарішим містом Франції. Його заснували грецькі мореплавці приблизно у 600 році до нашої ери. Вони прибули до затишної бухти Ласідон і створили торгівельне поселення, яке згодом перетворилося на велике портове місто.
Сьогодні Марсель — друге за величиною місто Франції після Парижа.
Його часто називають воротами до Середземного моря. Тут змішалися десятки культур, народів і традицій.
Йдеш вулицею й чуєш французьку, арабську, італійську, іспанську мови. Дивишся сторонами — бачиш, як сусідують середньовічні споруди та сучасні будівлі зі скла і металу.
Старий порт — серце Марселя
Найбільш атмосферним місцем міста залишається Старий порт — В’є-Пор. Саме звідси понад 2600 років тому почалася історія Марселя.
Колись це був головний торгівельний порт міста, а сьогодні він став його туристичним і культурним серцем.
Щоранку тут прокидається особливе життя. Я мала нагоду побачити, як рибалки повертаються з моря. Їхні човни один за одним пришвартовуються біля набережної.
Прямо на березі вони викладають свій улов на товстий шар льоду.
Покупці починають збиратися задовго до відкриття імпровізованого ринку. Перед очима розгортається справжня морська енциклопедія: дорадо, сардини, тунець, восьминоги, устриці.
Я побачила рибину вагою 38 кілограмів. Вона займала майже весь прилавок і зібрала навколо себе натовпи зацікавлених туристів.
Поруч із рибним ринком продавали оливки. Зелені, чорні, мариновані, гострі, з травами, з часником, з лимоном — на будь-який смак
Були сири, спеції, традиційні французькі багети. Ті самі хрусткі французькі булки із золотистою скоринкою, запах яких змушує забути про будь-які дієти.
Особливу атмосферу створювали квіти. Саме тривав сезон півоній. Здавалося, що набережна перетворилася на величезний квітковий сад. Півонії під дзеркальним дахом набережної стояли цілими оберемками і виглядали неймовірно красиво.
У гостях у графа Монте-Крісто
Одним із найяскравіших вражень стала поїздка до знаменитого замку Іф.
Саме ця фортеця надихнула Олександра Дюма на створення легендарного роману «Граф Монте-Крісто».
Замок розташований на невеликому острові неподалік Марселя. Його збудували у XVI столітті за наказом короля Франциска I як оборонну фортецю. Згодом споруда стала в’язницею, де утримували політичних в’язнів і небажаних для влади осіб.
Пливти до острова корабликом — окрема пригода. Море навколо має неймовірний колір. Вода настільки прозора, що можна роздивитися каміння на дні.
Тут туристам показують камеру Едмона Дантеса — героя роману Дюма. Поруч знаходиться камера абата Фаріа, мудрого в’язня, який відкрив Дантесу таємницю скарбу Монте-Крісто.
Товсті кам’яні стіни, вузькі вікна, темні коридори та безкрає море навколо змушують задуматися про долі тих людей, які колись дивилися на цей самий горизонт через ґрати.
Палац Фаро — імператорська перлина Марселя
Ще одним символом міста є палац Фаро. Його звели у XIX столітті для імператора Наполеона III та імператриці Євгенії. Місто подарувало їм цю ділянку з неймовірним краєвидом на море та Старий порт.
Палац розташований на високому мисі. Звідси відкривається одна з найкращих панорам Марселя.
Саме тут проходив Всесвітній медійний конгрес, заради якого я й приїхала до Франції.
У перервах між заходами можна було вийти до парку навколо палацу і просто дивитися на море, яхти, фортеці, острови. Складно придумати кращу локацію для міжнародного форуму журналістів.
Нотр-Дам-де-ла-Гард — найкращий оглядовий майданчик міста
Є в Марселі місце, яке видно практично звідусіль. Це базиліка Нотр-Дам-де-ла-Гард.
Вона височіє на пагорбі над містом і ніби охороняє його від усіх негараздів.
Підйом до неї не можна назвати легким. Особливо у спекотний день. Але кожен крок вартий зусиль.
Коли підіймаєшся на гору і дивишся вниз, Марсель відкривається наче на долоні.
Видно Старий порт, круїзні лайнери, острови, замок Іф, однакові дахи будівель і море, яке зливається з небом. Здається, ніби Марсель лежить під ногами.
Музей із тисячами історій природи
Ще одним цікавим відкриттям став Музей природничої історії Марселя, який розташований у знаменитому палаці Лоншан.
Сам палац уже є витвором мистецтва. Його будували як символ появи Марсельського каналу, що забезпечив місто водою. Центральною окрасою комплексу є грандіозний фонтан із каскадами, скульптурами та водоймами. Біля нього можна стояти годинами.
У самому музеї зберігаються тисячі експонатів. Особливо вражають опудала тварин. Тут можна побачити представників фауни з різних куточків світу.
Деякі експозиції нагадують кадри з пригодницьких фільмів про африканські сафарі.
Для дорослих це цікава подорож у світ природи, а для дітей — справжня пригода.
Смак Марселя
Окрема історія подорожі до Марселя — це французька кухня. Адже пізнати Францію лише через архітектуру та музеї неможливо. Цю країну потрібно ще й «скуштувати».
Марсель — місто моряків, рибалок і гурманів, тому місцева кухня тісно пов’язана із Середземним морем. Тут надзвичайно популярні риба та морепродукти, а ресторани змагаються між собою не лише у вишуканості подачі, а й у свіжості продуктів.
Однією з найбільш незвичних страв стала сира риба. Спочатку було трохи незвично куштувати рибу, яка не пройшла термічну обробку, але варто було спробувати перший шматочок, і сумніви зникли. Ніжне філе тануло в роті, а легкий маринад із лимонного соку, оливкової олії та середземноморських трав лише підкреслював природний смак свіжої риби.
Ще одним відкриттям став фарширований артишок. Цей овоч часто називають делікатесом французької кухні. Зовні він нагадує дивовижну квітку, а всередині приховує ніжну серцевину.
Я спробувала артишок під соусом. Страва виявилася напрочуд легкою і водночас дуже ситною. Ніжна текстура артишоку чудово поєднувалася з ароматними травами Провансу, які французи додають майже до всіх своїх кулінарних шедеврів.
Справжньою окрасою однієї з вечер стало плече ягняти. М’ясо готували кілька годин на повільному вогні, тому воно було настільки ніжним, що буквально розпадалося від дотику виделки. Аромат розмарину, чебрецю та часнику робив страву особливо вишуканою.
Сподобався французький цибулевий суп. Здавалося б, звичайна цибуля, але французи перетворили її на справжній витвір кулінарного мистецтва. Довго карамелізована цибуля створює солодкуватий насичений смак, який чудово доповнюють запечений сир та хрусткий багет.
Неможливо було оминути французькі тістечка та круасани. У Франції навіть звичайний круасан має зовсім інший смак. Хрустка золотиста скоринка, десятки тоненьких шарів тіста та ніжний вершковий аромат роблять його справжнім гастрономічним задоволенням.
Особливо смакували вони вранці разом із чашкою кави та видом на марсельські вулиці, які тільки прокидалися назустріч новому дню.
Саме завдяки таким стравам Франція запам’ятовується не лише своїми пам’ятками та краєвидами, а й неповторними смаками, які ще довго нагадують про подорож навіть після повернення додому.
На жаль, через високу вартість (80 євро) не спробувала знаменитий буйабес — легендарний рибний суп, який вважається кулінарним символом міста. Колись його готували місцеві рибалки з риби, яку не вдавалося продати на ринку. Сьогодні ж буйабес подають у найкращих ресторанах.
Насичений бульйон із кількох видів морської риби, морепродуктів, овочів та спецій має надзвичайно багатий смак і аромат. До супу традиційно подають хрусткі грінки та гострий соус руй.
Місто контрастів
Марсель запам’ятався своєю особливою архітектурою. Тут багато старих будинків, які ніби зійшли зі сторінок історичних романів. Вони стоять уздовж вузьких вулиць, зберігаючи єдиний впізнаваний стиль. Великі високі вікна, світлі фасади, ковані балкони та традиційні дерев’яні ставні створюють особливий південний колорит.
Особливо красиво виглядають будинки у вечірньому світлі, коли сонце забарвлює камінь у золотисті відтінки.
Серед сучасних пам’яток Марселя особливо вражає дзеркальний дах на набережній Старого порту. Це величезна дзеркальна конструкція, розташована на висоті понад п’ять метрів над землею. Під нею постійно збираються туристи та місцеві жителі. Люди фотографуються, усміхаються, розглядають незвичні ракурси міста.
Насправді Марсель неможливо описати лише захопленими словами. Він дуже різний. Дуже контрастний.
Поруч із розкішними яхтами стоять старі човни. Поруч із дорогими ресторанами можна побачити безхатченків, із пам’ятками світового значення — занедбані квартали.
На вулицях трапляється чимало маргінальних людей. Подекуди відчувається неприємний запах. У центрі міста дивує нестача громадських туалетів, тому інколи люди розв’язують проблему просто на вулиці.
Місцями можна побачити сміття, якого зовсім не очікуєш побачити у Франції.
Це той бік Марселя, який не потрапляє на туристичні листівки. І він, чесно кажучи, не сподобався. Але дивним чином навіть ці недоліки не перекреслюють загального враження, бо варто лише поглянути на вечірнє море, на золотаве світло сонця, на старовинні фортеці серед хвиль, і всі неприємності відходять на другий план.
Залишається лише колоритний Марсель, який хочеться пам’ятати.
Раніше ми публікували нотатки журналістки «Кременчуцького Телеграфа» з Нью-Йорка.
