«Якби знав, що таке ставлення держави, не пішов би воювати», — відверта розповідь про проблеми важкопоранених військових

30.09.2024, 11:33 Переглядів: 2 850

Два роки тому Олександр Троцький на війні втратив ногу, частину внутрішніх органів, «заробив» онкологію, але вже рік не може добитися реабілітації, яка йому вкрай потрібна

Історії важкопоранених військових часто схожі: замість швидкої та професійної допомоги вони змушені долати перепони недосконалої системи, боротися з новим ворогом — байдужістю суспільства та бюрократією державних органів.

Олександр Троцький родом з Козельщини з села Харченки. Йому 52 роки. До війни працював трактористом, потім в охороні й на приватному підприємстві з виготовлення бетонних та гранітних виробів.

 

Справжнє пекло й важке поранення

Коли почалася війна, по першому дзвінку старости села прибув до військкомату, пройшов медичну комісію й вже 15 березня 2022 року поїхав в сторону фронту. Був розподілений у 15 окрему механізовану бригаду й призначений водієм роти охорони.

 До поранення чоловік ніс службу у Лисичанську. Розповідає, що коли тільки приїхали у місто, там тихо було, а потім почалося справжнє пекло:

— По всьому місту літали ракети, були постійні артобстріли, кожен день, майже кожну годину. Ми спочатку базувалися у підвалі готелю Лисичанську, а потім командний пункт перенесли в інше місце. Коли наші війська відходили від Северодонецька, я потрапив під обстріл. Це було 23 червня 2022 року. Я щойно вивантажив з машини баки з їжею для хлопців, як почався танковий обстріл. Я почув вихід і прихід, ще й розривними снарядами. В будинки попало, дерева покосило, хлопчина, що в наряді був, загинув, люди, що на лавках сиділи, теж одразу загинули, а мене й ще одного хлопця поранило. Йому в руку прилетіло, а мені ногу посікло сильно.

Уже пізніше Олександр дізнався, що ногу врятувати не вдалося, її ампутували на рівні верхньої третини. Крім цього в нього було поранення живота, хребта, кінцівок, проникливе поранення грудей з забоєм обох легенів, ушкодження спинного мозку, селезінки, лівої нирки, яку згодом видалили, багато ран тулуба.Він довго лікувався.

Спочатку у Дніпрі, потім у київському шпиталі. Понад два місяці чоловік знаходився в штучній комі, після якої виявилися нові ускладнення у вигляді алергій та лімфоми.

Але жага до життя перемагала хвороби. Потроху Олександр став приходити до тями. У вересні його вперше вивезли на ліжку подихати свіжим повітрям. Чоловік зізнається, що дуже чекав цієї миті, коли крім палатних стін побачить небо, дерева, сонце.

 Після лікування у гематологічному відділенні Олександра направили на реабілітацію у Вінницю. Там почався черговий етап відновлення.

 

— З нами багато займалися фізкультурою, готували до протезування. Потім мене забрали на протезне підприємство, де на місяць поставили перший протез, до якого я звикав. А коли поставили постійний, я дуже зрадів, бо зрозумів, що тепер можу сам рухатися. Відразу так находився, що потім два дні лежав, не мав сил піднятися, — згадує чоловік.

Контраст ставлення до ветеранів

Про Вінницю він розповідає з теплом. Постійно каже про уважних лікарів, про фахівців-реабілітологів, які допомагали не тільки фізично, а й психологічно вистояти, відновитися. Також акцентує на ставленні місцевого населення до ветеранів:

— У Вінниці десь гуляю, на візку їду — незнайомі люди доганяють і дякують. Хтось в кишеню гроші кладе, каже на каву й на чай. Воно якось ніяково, а люди з щирістю дякують, руку тиснуть, кажуть «Спасибі, завдяки вам ми живемо!». Часто допомагали й до магазина доїхати, й назад до шпиталю повернутися. Багато уваги було.

Натомість у Кременчуці все інакше:

— Стоїш у черзі — люди навколо ніякої уваги не звертають, що ти на протезі. Те саме в автобусі. Майже нікого не хвилює, що тобі важко стояти. Іноді кондуктор місцем поступається, а інші, як сиділи, так і сидять.

Їздити містом Олександру доводиться часто. То в департамент соцзахисту, щоб розв'язати якісь питання, то в лікарню на уколи, то на масаж. І хоч у висновку ВЛК зазначено, що він не потребує сторонньої підтримки й людини, що супроводжує, не має потреби, сам майже нікуди не ходить. Зізнається — важко. Йому почергово допомагають брат, сестра, племінниця, син.

— Сподіваюсь, зараз простіше стане. МСЕК дала добро на виділення мені електричного скутера. Майже пів року це питання вирішувалося й ось підтвердження прийшло, що скутер замовили. Чекаю, поки отримаю, щоб сісти й потихеньку самому рухатися.

«Ми не знаємо про свої права – ніхто не розповідає»

Зараз Олександр живе не в селі, бо там немає ніяких умов, а у Кременчуці у сестри. Її квартира розташована на шостому поверсі й коли вимикають світло, вийти на вулицю на прогулянку або у справах стає досить важко.

Подолати сотні сходинок на протезі — справа не з простих. Тому чоловік хотів би мати власне житло на нижньому поверсі. Каже, що нещодавно дізнався від товариша, що ветеранам з інвалідністю першої групи Б можна документи подавати на компенсацію житла, але точної інформації про це не має.

 

 — Нам ніхто нічого не каже, що там військовим положено, що можна оформити, які пільги отримати, які є державні програми. Десь хтось із хлопців щось почує, поділиться з іншими. Щось я підказую, щось мені, але це все між собою балачки, а так, щоб системно повідомляли ветеранів, такого немає. До того ж щоб щось оформити, треба мати багато витримки й сил, бо це не тільки дорога до держслужб, але й черги, купа паперів, час.

Олександр каже, що ситуацію може врятувати ветеранське об’єднання, яке б опікувалося колишніми військовими. Він шкодує, що такого немає у Кременчуці:

— Якби була б спілка, ми б між собою все б обговорювали, новинами ділилися, дізнавалися б про все від компетентних людей, знаходили б підтримку. Якось до нас приїжджали ветерани з Києва, вони багато розповідали й організували для нас спортивні заняття. Серед них був кандидат в майстри спорту по стрільбі з лука. В нього рука не працює після поранення, так він тятиву зубами натягує й прямо в яблучко стріляє. Якби в нас таке об’єднання теж було б, багато хто з хлопців займався б.

Також Олександр каже, що у майбутньому хотів би працювати. Він може щось ремонтувати або паяти дрони — бажання є! Але першочергове питання, яке треба вирішити — це реабілітація.

Замість вдячності – відмова

Зараз Олександр Троцький рухається з палицею, але дуже хоче ходити без підтримки. Для цього він постійно займається, робить фізичні вправи, гантелі підіймає, резинку розтягує — старається зміцнити організм. Але ж без фахової допомоги йому складно.

Чоловік зізнається, що дуже потребує реабілітації, яка допоможе скоріше по-справжньому стати на ноги. Але довгий час його потреби залишаються нереалізованими.

За словами колишнього військового, він писав заяви на участь у різних програмах, на путівку, але досі не отримав позитивної відповіді — лише відмови й пояснення, що немає фінансування.

— Мені дуже реабілітацію пройти треба, процедури різні, щоб зняти фантомні болі, які мучать постійно. Я без знеболювальних не можу обходитися.

Він продовжує лікування, в тому числі від лімфоми. Через день робить уколи для імунітету, проходить комп’ютерну томографію й з надією дивиться у завтрашній день. Його підтримують рідні, мотивують. Іноді він навіть пасікою займається.

Олександр вдячний рідним й всім людям, які допомагають. Таких небагато, але вони є.

— В ТЦ «Мега» є масажистка, яка безкоштовно пораненим військовим масаж робить. У неї чоловік зник на війні й вона зараз допомагає іншим. Хочеться, щоб людей, які розуміють проблеми поранених військових, було більше. Па і в цілому, щоб держава щось робила, й допомога якась ветеранам була, щоб не забували нас. Щоб була реабілітація і фізична, і психологічна.

Олександр ще багато розповідав і про свої плани, і про стан здоров’я, і про потреби, й наприкінці розмови з сумом зізнався:

— Якби знав, що таке ставлення держави, не пішов би воювати. Тоді мотивація була, а зараз, якби повернути, не пішов би! Бо ти потрібен, поки ти здоровий, а як став інвалідом, то й не потрібний нікому. Навіть реабілітацію пройти не виходить…
Автор: Руслана ГОРГОЛА
Якщо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Інформація

Користувачі, які знаходяться в групі Гості, не можуть залишати коментарі до даної публікації.
Будь-ласка, ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЬ.
Ознайомтесь із правилами коментування.
Читайте також:
  • Kiaparts
  • НОВИНИ ПАРТНЕРІВ:


Свіжий випуск (№ 32 від 8 серпня 2024)

Для дому і сім'ї

Читати номер

Для дому і сім'ї - програма телепередач

Читати номер

Приватна газета

Читати номер
Попередні випуски
Вверх